25 глава

Мій чоловік — брехун.

— Коли ти казав, що нічого експериментального, але я не думала, що ти змусиш мене підійматися на цю кляту гору, — задихаючись, пробурмотіла я.

Хоча мені треба було здогадатися про це, коли він попросив одягнутися в щось комфортне та спортивне. Я одягла безшовний набір з короткої майки на тонких бретельках і коротких шортів, а зверху тонку білу сорочку, яка доходила до довжини шортів. Весь мій вигляд був підкреслений зручними білими кросівками, які я одягаю майже під все. А Саша же був одягнений у вільний літній костюм бежевого кольору: легка короткорукава сорочка з відкладним коміром та шорти на зав'язках. Щоб він не одягнув, виглядав неймовірно, це факт.

— Вона не клята. Ось-ось, ще трохи, і ми на вершині.

Саша виглядав бадьорим і майже не втомленим, він усміхнувся на всі тридцять два, показуючи свої ідеально білі зуби з кликами. Я закотила очі, але не могла не усміхнутися у відповідь. Красивий як диявол.

— Ти говорив це десять хвилин тому, — поскаржилася, намагаючись не падати на коліна.

Саша усміхнувся і подивився на мене знову, немов ця горна прогулянка була найкращим планом у його житті. Я змогла помітити, що його очі сяють від задоволення, навіть якщо він ледь втримує рівновагу. Він підійшов ближче, обняв мене за плечі і підштовхнув вперед.

— Ще кілька хвилин, і ти побачиш, чому ця прогулянка варта всіх зусиль, — сказав він, наче це мало бути чимось магічним.

— Я тебе більше не слухатимусь, — намагаючись відволіктися від втоми, яка охопила кожен м'яз мого тіла. — Наступного разу сам будеш підкорювати гори.

Я підіймала голову і побачила, як вершина гори вже близько. У моїх очах з’явилися сльози від втоми, але я не збиралася здаватись. Ми підіймалися на пагорб, оточений зеленню та квітами(дякувати Богу, я здогадалася до цього випити антигістамінні). Сонце почало заходити, розфарбовуючи небо у ніжні рожеві та золотисті відтінки. Нарешті, ми дісталися вершини, і перед нами розгорнулося незабутнє видовище: з висоти відкривався приголомшливий вид на синьо-зелене море, і чудові краєвиди Сицилії. Я відчула, як захоплює дух.

— Це прекрасно, — прошепотіла я, не в змозі відвести очей від краєвиду.

— Знаю, — відповів Саша, тримаючи мене за руку. — Я хотів, щоб ти побачила це місце. Це одна з моїх улюблених точок. Тут я відчуваю справжній спокій.

— Це перевершує всі мої очікування, — зізналася я, обертаючись, щоб зустрітися з його поглядом. — Я навіть не уявляла, що це буде так чудово.

Саша обійшов мене, щоб обійняти ззаду, і я відчула, як його руки ніжно охоплюють мою талія. Його дихання було теплим на моїй шиї, і цей момент став ще більш інтимним, ніж я могла уявити. Його рука, що торкалася моїх рук, передавала відчуття тепла і підтримки.

— Я радий, що тобі подобається, — промовив він тихо, його голос звучав м'яко і щиро.

Ми простояли так деякий час, а потім сіли на камінь, насолоджуючись краєвидом і тишею, яка панувала навколо. Саша вийняв з рюкзака гарну пляшку з вином і два келихи. Я помітила, що пляшка виглядала досить старою, її етикетка була з легкими потертостями часу.

— Це вино зроблено тут, — почав Саша, наливаючи вино в келихи. — Воно навіть старше за тебе. Ми з тіткою приготували його, коли мені було шість.

Я підняла брови від здивування.

— І що, ти був малим виноробом? — запитала я, усміхаючись.

— Ну, скоріше, асистентом винороба. Але ті роки залишили особливі спогади, — подаючи мені келих. — Вино може не бути найкращим, але воно має свою історію.

— І ти вирішив поділитися зі мною цим особливим вином?

— Особливе вино для особливої жінки, — відповів, змушуючи мене всю червоніти через такі ласкаві слова.

Я також зробила ковток і відчула багатий, насичений смак вина. Воно було чудовим, з легким присмаком ягід та деревини. Воно зігрівало мене зсередини, розслабляючи всі м'язи, що були напружені після підйому.

— Справді чудове, — зізналася я, вдячно дивлячись на Сашу.

Він лише усміхнувся і обійняв мене міцніше. Ми сиділи на вершині, насолоджуючись вином і краєвидом, мовчки споглядаючи, як сонце поступово зникає за горизонтом.

— Знаєш, я ніколи не думала, що один день може змінити стільки вражень, — сказала я, повертаючись до нього.

— Що ти маєш на увазі? — він зацікавлено підняв брову.

— Ти. Ця гора. Це вино. Все це разом, — я зробила паузу, зібравшись з думками. — Ти змінив моє життя в так багато способів, що я навіть не встигла усвідомити це до цього моменту.

Саша дивився на мене з ніжністю в очах.

— Я радий, що ти це відчуваєш. Ти теж змінила моє життя. Більше, ніж ти можеш собі уявити.

Я сиділа поруч із Сашею, відчуваючи, як затишок цього місця поглинає нас. Я подумала, що іноді життя може бути настільки простим і щасливим, як оцей момент на вершині гори.

— Розкажи мені більше про своє дитинство, — попросила я, споглядаючи горизонт.

Саша усміхнувся і зітхнув, пригадуючи свої дитячі роки.

— Одного разу ми з братом вирішили побудувати власний будиночок на дереві. Ми витратили на це ціле літо, але коли нарешті закінчили, будинок не витримав нашої ваги і розвалився, — сміючись, розповідав він.

— І що ви зробили потім? — я також сміялася, уявляючи цю ситуацію.

— Ми з братом зібрали усі уламки і використали їх для будівництва нової хатинки на землі. Вона стала нашою фортецею на багато років. Ми там ховалися від батьків, коли не хотіли робити домашні завдання, і проводили там години, вигадуючи нові ігри.

Чи варто було поговорити щодо його брата? Не зараз. Я не хочу, поки що, псувати цей ідеальний момент.

— Звучить дивовижно, — сказала, зітхнувши. — А я завжди мріяла про щось подібне. Моє дитинство було іншим, менш пригодницьким.

— Мені шкода, що твоє дитинство було таким болючим, люба, — сказав Саша, його голос став ніжнішим. — Але... ми можемо зробити його кращим для... наших дітей.

Я не змогла стримати здивування. 

— Що? — запитала я, задихаючись від емоцій. — Ти серйозно?