20 глава

Це був мій перший раз, і було не так страшно, як я думала.

Я ніколи раніше не літала на літаку. Відчуття, коли піднімаєшся, було дивовижним. Але було також трохи сумно. Я помітила, що мені бракує чогось для розваги. Треба було хоча б взяти із собою книгу. Саша вже сидів, занурений у свій планшет, працюючи над якимись документами. Його обличчя було зосередженим, погляд — серйозним.

— Чому люди називають медовим місяцем, якщо відпочивають лише тиждень? — запитала я, намагаючись якось розбавити тишу.

Він мовчав, і я вже подумала, що він не відповість.

— Придумав той, у кого немає на плечах своєї компанії, — нарешті сказав він, не відводячи очей від екрану.

Я мимоволі фиркнула, і це привернуло його увагу. Він підняв голову і, не відводячи погляду від мене, продовжив:

— Можливо, тому що цей час сприймається як щось солодке і короткочасне. Наче мед, який тане в роті, залишаючи приємний післясмак, але швидко закінчується.

Його відповідь змусила мене усміхнутися. Це було несподівано поетично від нього. Він повернувся до планшету, але я ще не закінчила розмову.

— Ти не сердишся на мене? — запитала я, ковтаючи важке відчуття всередині. — За те, що я не розповіла тобі про своє минуле. Те, що було... Тоді б ти, можливо, все-таки не підписав би договір...

— Серджусь, — сказав він нарешті, його голос був тихий, але впевнений. — Але не на тебе.

Я здивовано глянула на нього.

— На кого ж тоді?

— На того, хто змусив тебе мовчати, хто завдав тобі болю, — його очі сповнились рішучістю. — Я б хотів, щоб ти могла довіритись мені з самого початку, але я розумію, чому ти цього не зробила.

Його слова змусили мене відчути деяке легке полегшення.

— Пройшло багато часу… І я просто не хотіла повертатися до цього. Я хотіла забути, але минуле завжди наздоганяє мене, — я закусила губу, стримуючи емоції. — Якби я не тікала від нього.

— Більше не буде, — тихо промовив він. — Повір мені. Я не дозволю минулому знову завдати тобі болю.

Я згадала те, як він вдарив Вадима, те, як він відмовився від свого рідного брата через мене. Він справді був готовий зробити все, щоб захистити мене. І саме тому…

— Я вірю тобі.

Він легенько стиснув мою руку. Я вирішила сходити в туалет, а потім замовити собі випити. Коли я почала виходити, обходячи ноги Саші, я випадково зачепилася за його ногу. Це відбулося досить швидко. Я втратила рівновагу і полетіла вперед, приземлившись на коліна незнайомцю.

— Оце так подарунок, — сміючись промовив блондин.

Незнайомець виглядав якось знайомо. Блондин з синіми очима, широкоплечий, з легкою небритістю. Звідки я його знаю? Можливо ми навчалися разом? Я нахилила голову набік, намагаючись роздивитися його краще, але Саша швидко підхопився та підняв мене. Незнайомець не відводив погляду від мене.

Саша обійняв мене за талію, підтягуючи ближче до себе. Його рука була теплою та надійною, але я відчувала, як його пальці злегка стискаються, наче намагаючись позначити свою територію.

— Вибачте, моя дружина трішки перебрала сьогодні, — сказав він, підкреслюючи слова «моя дружина». І мені подобалося, коли він так мене називав.

Але зачекайте, що означає перебрала? Нічого я не брала. Обурено подивилася на нього, але він не звертав на це уваги, продовжуючи холодно, навіть… вороже дивитися на незнайомця.

— Вона виглядає дуже мило навіть у незграбності, — блондин лише легко усміхнувся.

Саша напружився, його рука на моїй талії стала трохи міцнішою.

— Так, моя дружина мила, — його голос звучав холодно й відсторонено. — Іди в туалет, люба. Чи мені варто провести тебе? — запитав, повертаючи м’який тон.

Я не могла втримати усмішку, але вирішила підіграти.

— Дякую, коханий, — сказала я, м'яко вислизнувши з його обіймів. — Але я впораюсь сама.

Блондинчик продовжував дивитися на мене з зацікавленою усмішкою, але я обережно рушила вперед, уникаючи повторних спотикань. Коли я пройшла повз нього, він легенько схилив голову і шепнув:

— Будь обережна.

Я усміхнулася у відповідь і швидко пішла до туалету. Усередині, дивлячись у дзеркало, я не могла не посміятися від ситуації.

О. Мій. Бог. Ось вона, ситуація, про яку читаєш в романах і бачиш в кіно, а тепер вона реальна і відбувається зі мною. Та він же ревнує мене. Олександр ревнивий? Це було щось нове та невідоме. І, здається, це починає мені подобатись.

Коли я повернулася, Саша вже сидів з тим же виразом серйозності на обличчі, але я помітила, як його рука нервово постукує по підлокітнику. Він, звісно, знову поринув у роботу, але я знала, що цей момент не минув для нього безслідно.

Саша підняв очі, коли я сіла поруч, його погляд швидко просканував моє обличчя, ніби намагаючись визначити мій настрій. Я вирішила скористатися моментом, щоб його трохи подражнити.

— Усе добре? — запитала я.

— Так, усе добре.

— Ти впевнений? — піддражнювала, вирішивши ще трохи погратися. Ситуація була занадто кумедною, щоб не скористатися нею. — Знаєш, цей незнайомець здався мені знайомим. Можливо, ми навчалися разом в університеті? І ті сині очі… Просто…

Він зупинив постукування, різко відклав планшет убік і повністю повернувся до мене.

— Тобі сподобався цей чоловік? — його голос був спокійний, але я чула ледь помітну нотку ревнощів.

Я ледве стримувала посмішку, яка так й хотіла вирватися.

— А що, якщо так? — відповіла я, піднімаючи брову. — Він був досить привабливий.

Саша схопив мене за руку і притягнув ближче до себе, його очі палали.

— Дана, ти моя дружина, і я не дозволю тобі захоплюватися іншими чоловіками, — сказав він, але в його голосі вже не було тієї напруги, що раніше. Він виглядав майже... милим.

— Ой, Саша, ти такий смішний, коли ревнуєш...

Його вираз обличчя змінився з ревнивого на здивовано-усміхнений.

— Ти просто хочеш мене подражнити, так? — запитав він, відпускаючи мою руку, але не відводячи погляду.