13 глава

Якийсь дивний мандраж супроводжував мене сьогодні. Не встигли ми з Олександром приїхати до офісу, як він зупинив мене, взявши за руку.

— Сьогодні потрібно зізнатися всім, що ми одружуємося, — тихо сказав він, дивлячись мені в очі.

Я на мить заціпеніла. Хвиля сумнівів і страхів накотилася на мене, але я швидко взяла себе в руки. Це було частиною нашої угоди, частиною тієї вистави, на яку я погодилась. І я мусила грати свою роль. Ми вийшли з машини та увійшли в будівлю. Олександр йшов впевненими кроками, а я ледве стримувала тремтіння в колінах. У холі офісу вже зібралося декілька співробітників, і всі вони здивовано дивилися на нас.

— Увага, всім, — голос Олександра був чітким і впевненим. — Ми з Даною хотіли б зробити важливе оголошення. Ми заручилися і скоро плануємо одружитися.

В офісі запанувала тиша, яка тривала декілька секунд, а потім почалися шепотіння. Я відчула на собі десятки здивованих поглядів. Дехто виглядав шокованим, дехто зацікавленим, а хтось, здавалось, навіть заздрісним. Я намагалася усміхнутися, хоча серце калатало в грудях, наче хотіло вистрибнути назовні.

— Ми будемо вдячні за вашу підтримку і розуміння, — продовжив Олександр. — А тепер давайте приступимо до роботи.

Всі почали розходитися, обмінюючись між собою поглядами і шепотами. Я помітила, як деякі колеги хитнули головами, виражаючи своє схвалення або подив. Але ніхто не наважився сказати щось проти.

Олександр залишився біля мене, поки всі поверталися до своїх справ.  Відтепер наше «подружжя» було офіційно визнане серед колег, і ми могли продовжувати грати свої ролі.

— Зайдеш сьогодні до мене в кабінет на обід.

— Добре.

Але не встигла я сісти за стіл, як двері відчинилися з тріском, і на порозі з'явилася Катя.

— Доброго ранку, — спокійно промовила я, знаючи, що буря насувається.

— Що це все означає? — голос Каті ледь не зірвався на крик. Її очі блищали від гніву, а вії тремтіли, наче вона ось-ось заплаче. На мить мені стало навіть шкода її.

— Про що ти, Катю? — запитала я, намагаючись зберігати спокій.

— Ти прекрасно знаєш, про що я! Ти і Олександр Андрійович... одружуєтеся? Це жарт? — її голос піднявся ще на октаву.

— Ні, це не жарт. Ми дійсно збираємося одружитися.

Катя виглядала так, ніби щойно проковтнула лимон.

— Як таке можливо? Ви ж навіть не були разом! Він завжди був... завжди був моїм! — Катя стиснула кулаки, ніби намагаючись втриматися від того, щоб не кинутися на мене. Моя рука автоматично прикрила волосся.

— Ми кохаємо одне одного, але довго тримали в таємниці наші стосунки. Але все настільки серйозно, що ми одружуємося.

Катя виглядала так, ніби вона зараз вибухне. Її обличчя почервоніло, і я побачила, як вона відкрила рота, щоб щось сказати, але передумала і лише зітхнула.

— Це все так... несправедливо! — прошепотіла вона, дивлячись мені прямо в очі. — Кохаєте одне одного? Ти навіть не його тип!

— А що зі мною не так? — зухвало запитала я.

— Ти... ти... — Катя розгублено металася поглядом, намагаючись знайти слова. — Ти завжди така незграбна, постійно потрапляєш в якісь смішні ситуації. А Олександр Андрійович — він завжди такий серйозний, відповідальний. Ви абсолютно не пасуєте одне одному!

— Ти вивчала фізику, Катю? — запитала я, намагаючись не піддатися емоціям. — Протилежності притягуються, як плюс і мінус, чи не так?

Катя лише примружилася, не розуміючи, до чого я веду.

— Я не ходила на фізику, — зізналася вона, змахнувши рукою, наче це було щось неважливе.

— Може, й не ходила, — продовжила я, — але це правило не тільки для фізики, але й для життя. Сильні сторони одного партнера можуть врівноважувати слабкості іншого. Ми з Олександром різні, але саме це робить нас особливими одне для одного.

Катя знову подивилася на мене з недовірою, але на її обличчі з'явилася тінь замисленості. Вона вже не виглядала такою впевненою у своїй правоті.

— Ти жартуєш, — ледве чутно прошепотіла вона, її голос був сповнений відчаю. — Це не може бути правдою.

— Це правда, Катю. Ми з ним разом, і ми щасливі. Прошу, прийми це.

Вона мовчки дивилася на мене, її губи стиснулися в тонку лінію.

— Це не кінець. Я не збираюся здаватися.

— Це твій вибір, — відповіла я, дивлячись на неї прямо в очі.

Катя не знайшла що сказати, різко обернулася і вийшла з кабінету, залишивши мене з відчуттям, що ця історія ще далеко не закінчена. Я зітхнула і сіла за стіл, намагаючись зосередитися на роботі, але думки постійно поверталися до цієї дивної розмови. За останні два дні, це друга жінка, яка не збирається здаватися. Що мені з ними всіма робити? Чому я відчуваю, що таких буде ще багато…

Чи варто говорити, що весь день пройшов в напрузі?

Я сиділа в кабінеті Олександра, дивлячись на стіл, заставлений коробочками з ролами. Секретарка поклала їх перед нами, перш ніж покинути кабінет.

— Ти серйозно? — підняла я брову. — Роли? Це дуже несподівано.

Олександр розсміявся. Він був зовсім іншим, ніж у звичайних робочих моментах — більш розслабленим.

— А що, ти не любиш роли? — спитав він, намагаючись зберігати серйозний вираз обличчя.

— Люблю, — визнала я. — Але це якось занадто романтично для нашого ділового обіду.

— Ну, враховуючи наш договір про фіктивний шлюб, думаю, ми можемо дозволити собі трохи романтики, — сказав він, підморгнувши. — І я знаю, що ти любиш роли.

— Звідки ти знав, що я їх люблю?

— Інтуїція, — відповів Олександр, усміхаючись. — Ну, і ще, можливо, трохи допомоги від твоїх соцмереж.

Я не могла стримати сміху.

— О, ти стежиш за мною? Це вже схоже на побачення.

— Уявімо, що так і є, — відповів Олександр, намагаючись зберегти серйозний вираз обличчя, хоча в очах іскрилась гра. — Тож, розкажи, що б ти хотіла зробити на гроші, які ти заробиш?

Я задумалась, дивлячись на нього. Що б я хотіла? Подорожі завжди були моєю мрією.