3 глава

Я сіла за своє робоче місце, відчуваючи, як серце б’ється в грудях, як скажене. Це все нагадувало якусь дешеву турецьку мелодраму з безліччю незручних моментів. Але ні, це було моє життя, і я мала прийняти рішення. Відкривши свій блокнот, почала виписувати плюси та мінуси цієї угоди. Подумаймо логічно, Дано.

Плюси:

1.Гроші.

О так, ця сума змусила б не одного людину погодитися. Величезні гроші, яких вистачить на дуже довгий час. Хто ж не любить гроші?

2.Переведення в дизайн.

Моя мрія, яка здавалась такою недосяжною. Можливість працювати в тому, що я дійсно люблю.

3.Проживання у розкішному будинку.

Це теж дуже привабливо. Адже хто не мріє жити у великому будинку, де не потрібно турбуватися про дрібниці? В нього ж повинна бути домробітниця? Чи можливо він хоче перетворити мене на Попелюшку?! Добре, нехай поки що буде плюсом.

Мінуси:

1.Фіктивність.

Як би це не було вигідно, але все одно це шахрайство, нехай і законне. Але коли я була занадто правильною?!

2.Родичі Олександра Андрійовича.

Якщо він так боїться їхнього тиску, значить, вони не такі вже й прості люди. Чи зможу я витримати довгий час з таким оточенням?

3.Можливі наслідки на роботі.

Колеги можуть по-різному зреагувати на це. Хтось заздритиме, хтось зневажатиме. І ризик втратити роботу, якщо щось піде не так…

4.Моє особисте життя.

Як я потім поясню це своєму майбутньому хлопцеві, чоловіку? «А, це був просто фіктивний шлюб з моїм босом заради грошей»

Я зітхнула, дивлячись на цей список. Вибір справді складний, і часу обмаль. Але мені треба було порадитися з кимось. І хто може краще допомогти, ніж мої найкращі подруги?

Я швидко написала повідомлення в наш чат:

Я: Привіт! Мені терміново треба зустрітися з вами. Обід?

Варя: Звісно, я за! Я вже втомилася сидіти у двох стінах. Я тільки що закінчила свою нову картину, тож мені потрібно відволіктися.

Уляна: Я теж! Щось серйозне?

Я: Ду-у-уже серйозне.

Варя: Невже ти нарешті визнала, що я краще малюю, ніж ти?

Уляна: Варю, ми це вже знаємо. Що за новини, Дано?

Я: Це не про малювання...

Варя: Ти що, вагітна?

Уляна: Або ще гірше — звільняєшся?

Я: Ні, і ні. Ви маєте почути це особисто. Зустрінемося в нашому кафе через годину?

Уляна: Залишилось тільки дожити до обіду! Зустрінемося там.

Варя: Я заінтригована…

Кафе, де ми зустрічалися, було затишним і завжди наповненим ароматом свіжої випічки. Я прийшла раніше, замовила Варі її улюблене карамельне лате, без якого вона не може жити, Ульяні — чорний чай, собі ж — фрапе з морозивом, хоча думала над тим, щоб замовити келих вина. І кожному по шматочку Київського торта — в цьому наші смаки були схожі. Слухаючи легку джазову музику, що линула з динаміків, я обмірковувала всі можливі сценарії. Здається, саме сьогодні я потребувала їхньої підтримки, як ніколи раніше.

Варвара зайшла першою, її красиві сині очі одразу заблищали побачивши карамельного лате, а її світле шовковисте волосся колихалося при ходьбі.

— Ти справжній янгол, Дано, — сказала вона, обіймаючи мене. — Знаєш, я вже думала, що цей день не стане кращим, а тут ти з моїм улюбленим напоєм.

— Сподіваюся, він допоможе мені змусити тебе послухати мою історію, — відповіла я, підморгуючи.

— Все, що завгодно, заради такого лате! — вона сіла за стіл і почала перемішувати свій напій.

Через кілька хвилин до нас приєдналася Уляна, швидко знявши свої сонцезахисні окуляри та струшуючи руде волосся. Вона виглядала так, ніби щойно зійшла з обкладинки журналу, навіть у будній день.

— Ох, дівчата, цей день просто жахливий, — почала вона, сідаючи. — Що ж, Дано, ти так інтригуючи написала в чаті, що я ледве дожила до цього моменту. Що сталося?

— Спочатку чай, а потім розповідь, — відповіла я, підсуваючи їй чашку.

— Давай вже, не муч нас, — Варвара зробила великий ковток свого лате. — Ми готові слухати. Ти виглядаєш так, ніби зустріла привида.

Уляна відкусила шматочок Київського торта і запила його чаєм.

— Привида? — перепитала Уляна, з легкою усмішкою. — З таким обличчям, мабуть, більше схоже на зустріч з податковою. Або тобі вже прийшли нові квитанції за світло?

Було б смішно, якби не було так сумно.

— Ой, дівчата, — почала я, нервово крутячи в руках ложечку. — Ви не повірите, що сталося.

Я почала розповідати їм все з самого початку: про дивну пропозицію Олександра, про шлюб, гроші, і всі ті божевільні деталі. Уляна витріщила свої темні очі, а Варвара ледь не захлинулася своєю кавою.

— І це все пропонує твій суворий бос, про якого ти розповідала? — запитала Уляна, не стримуючи сміху.

— Так, — підтвердила я, червоніючи.

— Він що, пропонує тобі бути його дружиною заради грошей? — перепитала Варвара, вражено відкривши рот.

— Фіктивна дружина, — уточнила я. — Це як «Зроби вигляд, що ти щаслива, і я дам тобі мільйон». Тільки у нас це «Зроби вигляд, що ти моя тимчасова дружина».

— Виглядає, як сюжет якогось серіалу чи роману, — прокоментувала Уляна. — Чесно кажучи, я б не змогла таке вигадати навіть у найсміливіших фантазіях.

Варвара задумливо зітхнула.

— Але ж подивіться на це з іншого боку. Це шанс здійснити свої мрії. Гроші, кар'єра, нове житло... Це ж звучить, як виграшний білет в житті.

— Так, але... — я затнулася. — Це все занадто добре, щоб бути правдою, правда ж?