Він підняв мертві очі з молодого обличчя й посміхнувся, дивлячись на дівчину, яка тримала в руках книгу. Вона хотіла говорити, але слова застрягли в горлі й вона шепотіла банальні фрази.
- Ви один?
- Я не знаю. Маю багато думок – вони як рослини у квітнику: бувають і отруйні.
Дівчинка з жахом перейшла вулицю та сіла в трамвай. Прийшовши до дому вона дивувалася, як автор може бачити стільки болю й згадувала таємничого незнайомця.