Розділ 21

Дівчинка лежала на канапі й відчула, що у її житті відбуваються зміни вона зрозуміла себе. Так вона незбагненна, та вона зрозуміла, що здібна до будь чого і зробить усе аби добитися чогось в своєму житті.
Вчора її тато дізнався від мами, що Ангеліна не була із класом в тому місці а іншому тому й покарав її забравши гаджети, та вона казала, що цим хотіла показати, що виросла і, що так і сталося може не дуже подорослішала, та все ж показала це і не побоялася не утекла з гір.
-Ангеліно до тебе прийшли!-гукнув тато дочці й до неї прийшов Август.
-Привіт-спокійно мовив хлопець.
-Привіт-у відповідь сказала дівчинка.
Хлопець був одягнутий у білу сорочку, та чорні штани.
-Я непокоївся ти не писала мені вчора-сівши на канапу біля неї сказав Август.
-Тато дізнався, що я не була із класом мама не дуже уміє зберігати секрети.
-Та нічого пусте.
-Отже, що ми робитимемо?-підійшовши до невеличкого вікна з ролетами Ангеліна.
-Ну, можна прогулятися або просто посидіти, та побалакати-про рекомендував Август.
Ангеліна задумалася і в двері ще хтось подзвонив на цей раз була її подруга Тереза вона була засмученою.
-Можна з вами?-соромно промовила Тереза.
-Звісно-спантеличено промовили одночасно Ангеліна з Августом дивлячись на гостю.
Гостя приперлася до стінки коло дверей й промовила тихим, та чітким тоном.
-Вибач мені за все, що я робила і казала…так, ми сварилися багато, бо не можемо нормально найти мови.
Август так і сидів на дивані і слухав їхню розмову.
Ангеліна кивнула і промовила спокійним голосом.
-Це тому, що я вода а т повітря…не можемо найти конфлікт.
Гостя уже почала нервуватися через те, що подруга знову почала про таку тему, та здивувалася від почутого.
-Та я ціную твою дружбу ми ж дружимо десять років так, що…
Тереза просто не витримала і обняла подругу.
Ангеліна зніяковіла і подивилася н Августа який сидів у телефоні і нудьгував.
-Добре, добре Терез я ж пробачила-відштовхуючи її від себе сказала дівчинка і видихнула.
-Отже спершу…я вас познайомлю-трохи зніяковівши дівчинка глянула на хлопця й подругу-Тереза-вона показала на свою подругу.
Та привіталася.
-Август.. ну ти вже знаєш, бо я тобі ще біля фонтану сказала-схрестивши руки на грудях і трішки ніяково глянула Ангеліна на хлопця.
Той кивнув і побачив, що дівчинка сама не своя.
Тереза також це побачила тому миттю промовила.
-Гаразд я…може уже піду-вона показала на двері і при виході лишила щось на столі.
-Що з тобою?-спитався Август у Ангеліни і поклав на її плече свою руку.
-Задумалась я.
-Про, що?.
-Я…досі себе не находжу тут у цьому місці мені треба…побачити світ.
Хлопець забрав свою руку із її плеча, та притулився до вікна.
-Розумію ти здібна й талановита дівчинка і ти все подолаєш  хай би, що.
Вона глянула в його очі які світилися немов би зірками і поцілувала його.
-Усі хто тебе любить буде з тобою поряд-спокійно промовив він, та зразу перейшов на інший тон-Навіть як, що ти не справна, надокучлива, вперта, лінива…
 Він замовк, бо побачив, що дівчинка дивиться на нього злісним поглядом.
-Вибач…я пожартував-піднімаючи руки ніби здається сказав хлопець.
Ангеліна сіла на диван і глянула на те, що було на столі.
Підходячи вона сказала.
-Не хвилюйся я знаю, що це правда просто не хочу це визнавати.
Вона відкрила аркуш паперу де впали чомусь сто гривень, та у листку була ще одна фотографія її, та подруги на цей раз це було фото з Ангеліниного дня народження.
Ангеліна дивилася на цю фотографію і сама собі подумки сказала «Я вас усіх пробачаю і собі також».
Заспокоївши думки вона з Августом просто сиділи, та грали на канапі.
Такий час Ангеліні дуже сподобався, так вона не досконала, та хіба ми всі не досконалі?. Усі ми маємо щось інше у собі просто треба вчитися це контролювати тай по всьому.
Вона нарешті повністю зрозуміла яка вона: талановита, розумна, гарна…та слово талановита їй найбільше подобалося.