Розділ 16

Ангеліна прийшла у: блакитній сукні з  білими туфлями а волосся розпустила й воно було кучерявим.
Вона чекала Августа біля дверей коли його не було роздивлялася двір: багато різних квітів, дерев,  міст-лабіринт, маленьке озерце з голубами, гойдалка на дереві.
А сам дім був дуже великим мов замок.
Коричневі  двері відчинилися й перед нею став Август в піджаку, та туфлях а волосся було таким як завжди.
-Ти готова?.
-Так-упевнено, та з трішки страхом мовила дівчинка.
Місце де вони їли було великим.
-Це кімната де я тебе побачила з гітарою?-тихо спиталася дівчинка.
-Так.
-Ясно.
За стіл сів чоловік роком десь сорок.
-Ну чого ви там стоїте сідайте.
Ангеліна була напруженою, та старалася цього не показувати, та було марно Август побачив, що вона напружена й поклав свою руку на її плече й усміхнувся.
Стіл мав гарну скатертину а крісел дванадцять.
-Іноді буває, що приходять друзі дядька або мої брати з сестрами-пояснив хлопець коли дівчинка дивилася на інші стільці.
-То-о ж-затягнув Шон-Як вас звуть?.
Чоловік схрестив  руки на грудях.
Дівчинка подивилася в очі чоловіка вони були строгими й упевненими.
-Ангеліна-відповіла вона-Ангеліна Тихоненко.
-Дуже добре-кивнув головою Шон-А ви одна в сім’ї?.
-Перепрошую, що перебиваю звертайтеся на „Ти” сер-попросила Ангеліна, та побачила на його обличчі злість.
-Так я одна-швидко сказала дівчинка.
Август сидів біля неї не рухомий і від переживання якийсь час їв шматками шоколад який був на столі.
-Зрозуміло-з першись на крісло сказав Шон.
За кожним разом ставало не дуже Шон не мінявся а Август з Ангеліною переживали так, що майже не вмлівали.
Очі Шона ніби сканували Ангеліну з голови до ніг, та ноги були під столом.
-Гаразд Август-тишу перервав Шон.
Август взяв руку Ангеліни й стиснув.
-Я позволяю з нею зустрічатися вона мені сподобалася навіть якщо мало говорила мені достатньо.
-Дякую дядьку-з видихом промовив Август і разом з Ангеліною пішов до своєї кімнати.
Август стояв біля дверей а Ангеліна відійшла на пару кроків.
-Вийшло-тихо сказав хлопець-Вийшло! Господи дядько в перше за сімнадцять років щось мені дозволив.
Август був такий радий, що аж у його очах з’явилися іскри.
Ангеліна нічого не розуміючи мовчала доти доки хлопець не почав говорити.
-Дядько сказав якщо ти йому сподобаєшся, то він дозволить зустрічатися а якщо ні…то…ні.
-Я це від разу зрозуміла.
Дівчинка сівши на ліжко Августа опустила голову до низу потім покрутила так, щоб здавалося ніби волосся мішає.
-Щось не так?.
-Ти все робиш як він скаже не по своїй волі?.
-Де, що я роблю сам свої вибори я ж сам захотів бути з тобою.
-Так…
-Послухай мене-Август став на одне коліно й Ангеліна занепокоїлася-Не бійся я цього поки не зроблю-сказав Август-Я лиш хотів сказати, що ти все можеш мені казати якщо тебе щось непокоїть.
-Прочитай мої думки і дізнаєшся-мовила дівчинка в вухо хлопця.
-Ти не проти щоб я ліз до тебе в голову?.
-Ні ти ж таке уже кілька разів робив.
-Так, та тоді я міг відчути, що ти відчуваєш без того, що ти думаєш.
Август дивився в її очі і бачив, що все в неї перемішалося усі пригоди, що були і так далі, та вона була й рада цьому вона ж полюбляє пригоди й таке інше.
У середині неї ніби вода тече з вітром, то туди, то сюди Августу було тяжко сказати, що вона думає, бо вона немовби накриває свої думки хвилею.
-Я знаю, що ти не можеш прочитати мої думки, бо я нічого не думаю тим паче, що я й правда накриваю ніби хвилями свої думки таким образом не показуючи свої емоції.
-Ясно-хлопець на сто відсотків здивувався як вона це робить вона, що також пророк?.
-Ні, я не пророк я ж тобі казала, що можу по обличчі людини бачити яка вона це…міні дар я бачу людей наскрізь іноді я не влучаю в яблучко іноді влучаю.
Август досі тримав руками голову.
-Ти чесне слово незбагненна Ангеліно.
-Так ти вже це казав.
Дівчинка була ніби під гіпнозом така спокійна мов тихе море.
Якийсь час вони так і дивилися один на одного, та потім Ангеліна зірвалася з місця.
Август перелякавшись аж очі розширив.
-Ми ж маємо їхати втікати.
Хлопець глянув на годинник показувало пів шосту.
-То в шостій ми маємо…
-Так!.
-Тоді…-він також зірвався взяв рюкзак дівчинка свій і вони двоє побігли.
В той час удома Августа нікого не було, та вони тихо пішли й вийшли з дому, та рушили до автобуса.
Автобус був: жовтого кольору невеличкий в середині було десятеро людей Ангеліна з Августом сиділи ззаду самі.
По дорозі дівчинка пригадала, що з класом будуть їхати до Шацька¹ тому вона написала мамі, що вони поїхали швидше і, що там не буде зв’язку.
Ангеліна з Августом їдуть в Тюдів¹.
Хлопець поклав свою руку на її плече.
-Ти як?.
-Добре а, що?.
-Ти ніби вагаєшся.
-Ні, ні все добре чесно я хочу хоч раз поїхати без батьків.
-Ніколи ти не їздила без батьків?.
-Так, бо  я…не хочу дорослішати а зараз до кажу, що виросла.
-Зрозуміло…ну риби дорослішають пізно, та якщо вони цього за хочуть можуть і швидше-сказав Август.
-Так, та я…мене не можна заставляти дорослішати чи ще щось.
-Ти пливеш за течією я знаю, та я бачу, що ти боїшся.
-Трохи, та нічого страшного-заспокоїла дівчинка парубка.
-Гаразд.
 На дворі був великий басейн, багато дерев, міні зоопарк  і так далі.
А їхній  номер був видом на той самий басейн.
Коли вони розпакували речі на полицях, то Август повідомив, що цей весь готель їхній тобто тут лише вони, та люди які там працюють.
Ангеліна сіла собі на одне з крісел.
Це круто…зачекай це твоя робота?-поцікавилася дівчинка.
Парубок стрибнув собі на одне з ліжок.
-Так.
-І скільки це обійшлось якщо можна спитати?.
-Усі мої  збереження.
Ангеліна три рази кліпнула очима він ж мабуть збирав цілу вічність.
-Не хвилюйся все добре я таємно збирав від дядька, бо він міг їх забрати.
-Таємно…та все одно купу грошей.
-Ти ж хотіла бути одною?.
-Так…і ти…та я не думала, що це за твої гроші.
-Ну так це сумно, та я не переживаю у мене в шафі ще є пару грошей-сівши на ліжку пояснив Август.
-Ясно.
Гулявши біля готелю вдвох і роздивлявшись краєвид, що був Ангеліна першими бачила: гори, дерева величезні, будинки, хтось запалив багаття.
Дівчинку по трохи починав появлятися страх, що вона два рази збрехала батьків і, що вони можуть дізнатися, та вона бачила ту красу і не думала про це.
Ангеліна з Августом стояли на балконі і просто насолоджувалися природою.
-Класно, що ти придумала поїхати сюди.
Ангеліна глянула оком на Августа і потім знову дивилася на вид.
-Ага і я рада-розслаблено відповіла дівчинка.
В горах було дивовижно, спокійно не лиш тому, що вони лише двоє там а так просто спокійно, що було чути як вітер шелестить.
Ангеліна  була в раю в перше без батьків вона десь тим паче, що весь готель  лиш на двох.
За декілька хвилин дівчинка збагнула, що геть забулась про Августа вона не бачила його з тих пір як пішла прогулятися.
-Августе?!.
Дівчинка шукала його біля готелю по всюди, та не находила.
Ангеліна ходила і ходила, та найшла його на гойдалці.
-Як ти тут опинився?.
-Підійшов кілька хвилин тому налякалася?-усміхнувся парубок.
-Звичайно.
Дівчинка сіла біля хлопця й він притулив її до себе.
Ангеліна дивилася просто на басейн вітер розвіював її кучеряве волосся.
Август майже не заснув, бо гойдалка гойдалась.
-А скільки ми тут будемо?-поцікавилася дівчинка-Ти, що спиш?.
-Я не сплю-сонно мовив Август-Будемо скільки хочемо.
-Я з батьками часто…ну тепер не дуже їздили в гори по суботах і неділях-пояснила дівчинка.
-Зрозумів-злізши з гойдалки й потягнувшись сказав хлопець-Не хоч поплавати?.
-Так а звідки ти?.
-Побачив, що ти дивилася на басейн.
-Ясно я…зараз буду.
Басейн був теплим Ангеліна з Августом плавали з задоволенням.
На дівчинці був: блакитний купальник з хвилями.
Вона не дуже вміла плавати, та їй це не мішало й вона радісно плавала в воді.
Коли вона плавала, то бачила як у воді хлопець легко й спритно плавав мов все життя був у воді.
Парубок під плив стрілою до дівчинки, та потрусив головою.
-Мене з малечку навчали плавати.
-Ага-лише сказала дівчинка.
-Я в дев’ять років ходила…на два три заняття трохи мене навчили.
-Ти не погано пливеш просто боїшся?.
-Чути ч ку.
-Дивись…-хлопець під плив до дівчинки.
-Що ти робиш?-спантеличено спиталась Ангеліна.
-Хочу навчити тебе дечому якщо бажаєш звісно.
Дівчинка ще трохи дивилася на хлопця й скорилася.
-Ну гаразд.
Він по малу вчив того, що сам знав щось дівчинці виходило легко а щось ні, та вона старалась.