Розділ 13

По серед ночі Віка увірвалася в будинок Ангеліни, та взявши її мобільний.
Коли вона завершила, то чкурнула аби її не застукати, та вона не замітила, що хтось сидів на кріслі в темноті.
У школі всі дивилися на Віку не дружніми поглядами.
-Що це з ними?- роззираючись, ідучи прямо й тримаючи сумку на питалася Віка в Каті.
Та лиш похитала головою.
Віка згадала як в ночі зробила на мобільному Тихоненку так, щоб усі побачили противну й вона стала гордою думаючи, що вони через це так по розширили очі.
-Міс Вікторіє!.
До неї підійшла директорка школи вона любила її так як вона  часто хвалила Віку за хороші оцінки.
-Так?-упевненим поглядом й водно час радісним дивилася Віка на директорку.
Директорка склала руки навхрест.
-Мені один учень кинув відео де ти по серед ночі увірвалася до будинку однокласниці й щось робила з її телефоном.
Віку ніби вдарив грім.
Роздивляючись вона замітила біля дверей кабінету географії Августа який зі перся на стіну  й мабуть біля нього стояла Ангеліна.
-Я все поясню-швидко сказала Віка.
-У моєму кабінеті-упевнено, та до сі склавши руки сказала директорка, та відвела Віку до себе а її подруги лишилися біля шаф.
Всі хто був там знімали, та перешіптувалися між собою хтось сміявся тихо.
Ангеліна з Августом відчували й радість й сум. Сум тому, що вони не хотіли принизити Віку перед усім класом, та треба було ж хоч з чогось почати?.
-Я відчув, що у Віки не так солодко у дома-тихо аби ніхто не почув промовив Август дивлячись як Віка виходила з кабінету директорки.
-Чому?-так само відповіла Ангеліна.
Той промовчав.
-Там сваряться часто, іноді її б’ють за щось.
Ангеліна стала так, щоб він бачив її не зрозуміле обличчя.
-Вона ж відмінниця…наче б то.
-Чому це наче б то?-не второпав хлопець.
Дівчинка обернулася в напрямок учнів.
-Їй мабуть хтось допомагає з навчанням.
-А мені? Я ж всього добився сам.
-Е…
Ангеліна глянула на нього вибачливими очима.
-Нічого страшного я сам думаю, що хтось їй допомагає з деякими у роками.
-Що ж, то ми будемо іти до таємничого місця чи ні?-досі дивлячись на натовп однокласників сказала Ангеліна.
-До таємничого місця?-перепитав Август.
-Так, у роки завершилися до речі вже годину тому.
На стінному годиннику була третя.
-Ой-лиш це сказав хлопець і згадав про таємниче місце, та Ангеліна немов би прочитала його думки одним лиш поглядом.
-Іди за мною-усміхнулася дівчинка.
Ангеліна привела Августа на іншу вулицю де було: купу будинків, майданчиків на яких діти каталися, багато асфальту, та є й зелені.
-Куди ти мене ведеш?-питався Август на кожному кроті.
Та коли вони піднялися на невеличкому горбику прямо був майданчик.
-Гаразд-нервово мовив хлопець, бо ніц не тямив чому Ангеліна привела його до цього майданчика.
Там була: гірка й ще одна на іншій стороні, гойдалки, чотири лавки, на піску бавилися діти.
Вони двоє так і стояли біля якогось будинку.
-Я думав це таємниче місце-роздивляючись навкруги досі не вірячи сказав хлопець.
-Це моє таємниче місце-спокійно промовила Ангеліна-Я приходжу сюди щоб подумати зазвичай-вона засміялася-У навушниках, та раз я без них сьогодні доведеться без них собі говорити.
Август під-біг до неї і глянув здивованими очиськами.
-Ти говориш сама з собою?.
-Часто а що?.
Ангеліна була така спокійна, що по малу лякала Августа.
-Отже цей майданчик близько біля школи-зауважив парубок.
-Мг-дивлячись на нього мовила Ангеліна.
Август уже кипів від її спокійного вигляду він зробив кільки вдихів і видихів аби не накричати.
-Чому ти така спокійна?.
Ангеліна сіла на бордюр біля дому а Август так і стояв.
-Логічне питання-дивлячись в небо сказала дівчинка-Спокійна я, бо буде дощ глянь на хмари й на тротуар.
Хлопець з нехотя глянув на верх і на низ.
На верху здіймалися хмари а на низу уже були краплі дощу.
-Не скажу, що я відчуваю дощ, та коли я…-вона на хвилинку замислилася-Та коли я в хорошому стані, то буває, що його відчуваю і не хочу нікуди іти.
-А якщо до майданчика не втямив, що у нього особливого?-доказавши Август також сів на бордюр.
Ангеліна сіла аби їй було зручно і на цей раз дивилася на Августа.
-Коли я гойдаюся в навушниках легше думається наприклад, що робити завтра…ну коротше про своє.
-Ясно…,-досі не розуміючи мовив хлопець-То ти хочеш сказати гойдаючись ти думаєш от чому ти іноді гойдаєшся коли сидиш ти так думаєш?.
-Ну можна й так сказати-дівчинка дивилася на свої ноги-Просто…коли я сиджу і нічого не роблю, то у мене відчуття, що я не дихаю тому й рухаюся так-пояснила Ангеліна-По секрету я й сама не знаю, а можу сказати якось так.
Август отетерів.
-Ти загадкова тобі таке казали?-дивлячись на неї сказав Август.
-Так, і часто.
-Отже…-хлопець подивився на гойдалки які були вільними, та Ангеліна перша сказала, те, що він хотів.
-Ходім я покажу, що я мала на увазі.
По-бігши до гойдалок Ангеліна зразу ж сіла на одну з них Август сів на іншу.
-Розгойдайся!-радісним голосом промовила Ангеліна.
-Гаразд-сказав Август і розгойдався разом з Ангеліною.
Відчуття були прикольними, та він досі не тямив навіщо це.