Розділ 6

Ангеліна прокинулась через звук в іншій кімнаті озирнувшись на в коло побачила, що перебуває в чужому домі.
В кімнаті було: вікно, тумбочка біля ліжка на якій був світильник,  блакитний блокнот з ключем, багато книжок на столі, велика бордова шафа а диван на якому вона лежала був великим подушка з ковдрою були у морі.
Дівчинка встала й пішла до того місця де чула звук. У великій кімнаті сидів Август граючи на гітарі.
У кімнаті були великі вікна з шторам, басейн, картини на яких зображувались люди й природа.
Вона вирішила ще трохи не розмовляти, щоб не заважати грати Августу якусь пісню та за якийсь час він глянув на неї, та лишив гітару зіперши її до стіни.
-Memories-сказав хлопець підійшовши до дівчини.
-Що вибач?.
-Пісня так називається я люблю грати пісні Шона Мендеса¹ 
¹ Шон Пітер Рауль Мендес — канадський співак і автор пісень. Він став відомим у 2013 році, коли почав розміщувати музичні кавери на відео сервісі Vine. 
-А-лише промовила дівчинка й вирішила роздивитись басейн-Ти любиш плавати?.
-Так а ти?.
-Звичайно я взагалі люблю все, що пов’язано з водою.
-Це помітно-посміхнувся Август який досі стояв біля дверей.
-А ти давно граєш?-поцікавилась Ангеліна вийшовши глянути на  картини.
-Так з дев’яти років батьки вирішили, що мені треба цим займатись.
Дівчинка побачила на його обличчі, що він не хоче говорити про батьків можливо щось сталось.
Тому вона змінила тему.
-А чим ти ще займаєшся окрім грання на гітарі?-ще раз роздивляючись поцікавилась Ангеліна.
-Гуляю, вчу іноземні мови, та Олександр мій дідусь  хоче, щоб я став знаменитим.
-А ти цього хочеш?-обернулась до нього Ангеліна.
Хлопець замислився.
-Звісно мені подобається грати на гітарі й вчити мови, та деякі з них недуже із іноземних мов лише англійська до вподоби а інше ні-пояснив він – я вчу шість мов з яких мені лише ця до душі.
Хлопець присів біля вікна й вдивлявся у нього.
-Я завжди мріяв про друзів, та він сказав,  що коли мені виповниться п’ятнадцять от тоді й підеш нещодавно мені виповнилось шістнадцять як і тобі раз ти в десятому.
-Так -лише вимовила вона їй було трохи жаль Августа чотирнадцять років ні з ким не розмовляти а лише бути в чотирьох стінах.
-Добре, що я тебе знайшов так би й здурів бути одним.
Дівчинка трохи обурилась.
-Слухай у мене в попередній школі взагалі друзів не було  в дитинстві була лише одна подруга, бо наші батьки дружили через переїзд я її не бачила.
Август відірвавшись від вікна співчутливо глянув на неї.
-От не треба на мене так дивитись!.
-Як?.
-Співчутливо мені й самою добре я займаюсь чим хочу, та…
-Та тобі треба підтримки-перебив її Август.
Дівчинка через дві секунди кивнула й підійшла до нього сівши на вікно.
-Ти ж знаєш, що вже не сама? Ти ж мене зустріла.
-Так, і  я цьому рада я ще з хлопцями так не розмовляла як з тобою, бо мені не приходилось.
Хлопець усміхнувся й ще раз поцілував її і вони не замітивши впали у басейн.
Ангеліні сподобалось цілувати його вона відчувала, що вони один одному підходять .
-Ні хто не зайде?- на трошки відірвалась від губ хлопця.
-Ем… ні дядько поїхав по справах приїде через три тижні служниць також нема.
-Служниць ти, що король?.
Хлопець зліз з басейну й вдягнув рушник а дівчина занурилась по шиї у воду.
-Олександр так велів мені дядько себе називати завів у наш дім служниць коли…батьків не стало.
Дівчинка закусила нижню губу й також вийшла й також взяла найближчий рушник.
-Співчуваю я перестала розмовляти з подругою а ти батьків втратив.
-Вони не мали померти.
Хлопець вдарив кулаком об стіну.
-Дай я гляну-тихо й ніжно сказала Ангеліна й обмотала його руку бинтом який був у шухляді.
-Це була моя провина – перервавши тишу сказав Август.
-Не звинувачуй себе.
Дівчинка й далі обмотувала його побиту руку.
-Як би я послухався й не пішов…на дорогу.
-Ти вибіг на дорогу?-здивувалась Ангеліна завершивши обмотувати.
-Я не хотів просто…-він поклав руки на ноги й присів біля раковини-Я хотів купити мамі на день народження подарок вона тоді була хворою, та могла гуляти батьки вирішили, що я збожеволів й  коли хотів вже переходити вони самі опинились на дорозі…
-Тобі тоді скільки було?-обережно спитала Ангеліна.
-П’ять.
У дівчинки збільшились зіниці, та вона промовчала. 
Хлопець попросив лишити його на якийсь час.
Вона кивнула й у його кімнаті перевдягнувшись пішла.