Розділ 10. Омріяне щастя

Крокуючи лікарняними коридорами, Даша дослухалась до своїх відчуттів. Здавалось, немов важкенний камінь упав з душі, адже більше ніхто не заважатиме її коханню. Та не могла вдихнути на повні груди це щастя, бо почуття жалю від принесеного болю іншій людині було дуже сильним.

Дарія йшла і заливалась тихими сльозами. Підійшла до своєї автівки. Розуміла, що в такому стані сісти за кермо не може. Тому присіла на лавку поблизу лікарні й тихо ридала в темноті. Дуже боляче їй було, коли знала, що хтось страждає. Адже добре пам'ятала, як важко було їй, коли хворіла. Як несамовито страждала, корчившись від болю. Скільки сліз виплакала, коли опускались руки. Коли вже не знала, що робити. Не бачила виходу. І навіть надії на одужання не було. Саме в такі хвилини приходив на допомогу Господь і проливав те ясне світло на затемнену безвихідь. Тому й зараз, ридаючи, Даша знала, що молитва з нею, а значить і Господь з нею. І саме Він, почувши її щирі молитви, допоміг визволитись від нав'язливого кохання Максима. А отже й зрозуміла, що повинна тепер дякувати за це Богові й молитись, аби дав силу Максимові безболісно здолати свої палкі почуття.

Витерла сльози. Заспокоїлась. Зателефонувала Арсенію, який, попри пізню годину, спеціально затримався у своєму офісі, чекаючи на неї.

Зустрілись на улюбленому Хрещатику під мерехтіння яскравих ліхтарів. Обійнялись. Даша повідомила, що немає більше перешкод їхньому коханню і запалали її очі цілковитим щастям, як та найбільша зоря на безхмарному небі. Арсеній, радіючи, кружляв її на руках. Так було і надалі – носив на руках, кружляв, влаштовував романтичні вечори, дарував подарунки, свіжі квіти щодня, шалено кохаючи. А Даша не тямила себе від щастя поряд з ідеальним чоловіком.