Розділ 9. Автокатастрофа

Традиційно Дарина з Арсенієм в неділю виходили з Володимирського собору після літургії. Роздався дзвінок Ольги Андріївни, котра вміла сповіщати неприємні новини. Того разу вони справді були вкрай неприємні. Максим потрапив у автокатастрофу, повертаючись з чергового відрядження за несприятливих погодних умов. Був туман. Видимість погана. Очевидно водій вантажівки пізно помітив автівку, що рухалась попереду, не встиг загальмувати. На шаленій швидкості врізався в мерседес Максима, який від удару віднесло в дерево на узбіччі. Водій Максима Андрійовича загинув одразу. А сам чоловік відбувся зламаною рукою та незначною черепно-мозковою травмою.

Даша відразу помчала до лікарні. Арсена відпустила. Адже було зрозуміло, що саме Дарининої підтримки Максим потребує найбільше. І саме вона, ніхто інший, а вона повинна бути поруч в такі тяжкі хвилини його життя.

Арсенію було боляче відпустити кохану до іншого чоловіка. Він хоча й довіряв Даші і знав, що вона просто знаходитиметься поряд з Максимом і не більше. Але все одно в глибині душі відчував деякі нотки ревнощів. Мусив змиритись і прийняти це випробування для його почуттів. Бо заборонити Дарині провідати раніше близьку людину, котра зараз в лікарні, ніяк не міг. Це було б не по-людськи, не по-християнськи, і взагалі аморально.

Побачивши Максима на лікарняному ліжку, чуттєве нутро Дарини було вражене до самої глибини. Вона надзвичайно щиро співчувала. Плакала. Потім розмовляла з лікарями. Купувала ліки. Стежила за крапельницями. Доглядала, годувала. Не відходила від Максима ні на мить.

Така безмірна турбота і підтримка справді допомагала Максиму швидше одужати. Він спостерігав за коханою і розумів, що кохає ще більше, що відпустити не може. Але дана автокатастрофа все таки залишила по собі слід. Дала зрозуміти, де він помиляється. Дала переосмислити все своє життя. Бо, коли відчув удар вантажівки в спину, мав єдину мить поки його автівка летіла в дерево. І саме в ту мить життя пробігло перед очима єдиною суцільною смугою. За ту мить встиг попрощатися з життям, бо глянув у вічі смерті. Але вижив. І зрозумів, що Господь дав йому ще один шанс на життя. І цей шанс –  це можливість виправити помилки. Змінити своє життя і прожити його гідно. Так, доля дала йому це випробування на ім'я Дарина. Але він повинен гідно перенести цей тягар одностороннього кохання. І, якщо не може змусити Дарину покохати, то повинен відпустити. Не повинен руйнувати їй життя. Не повинен робити її нещасною. Адже сильно кохав і бажав лише найкращої долі. А з ним Даша чітко дала зрозуміти, що не почувається нещасливою. Лише Арсеній весь сенс її життя. Єдине кохання. Єдина втіха. А без нього чи з іншим її душа не відчуває справжньої радості. Навіть блискуча кар'єра, шана від людей, матеріальні блага не можуть дати стільки насолоди для душі, скільки дає кохання. Максим помітив, як Даша змінилась за цей короткий період поряд з Арсенієм. Її душа наповнилась ще більшою радістю, а очі мерехтіли яскравим вогником кохання, ніби промовляли: "Тепер я цілком щаслива". Отож і Максим Андрійович розумів, що не варто віднімати це щастя у Дарини. Він сильний чоловік. Він подолав в житті багато труднощів, тому зможе впоратись зі своїми почуттями. Головне це розуміння, що Даша, на жаль, не його доля.

І ось, одного вечора, Максим розповів усе Дарині.

- Я владнав питання твоєї роботи в Депозиті, поговорив з директорами, скориставшись своїм сьогоднішнім становищем, коли в цих лікарняних стінах вони б не змогли мене побити, – пожартував Максим Андрійович. - А якщо серйозно, то я пояснив, що припустився непрофесійної помилки, за що тепер жалкую. Те, що я безмірно тебе кохаю і кохатиму надалі, тільки тепер уже на відстані від тебе, це безперечна правда. Але я не повинен був використовувати наші робочі справи в особистих цілях. І, якщо вже ти остаточно вирішила покинути Депозит, то ти матимеш на це право. Ольга владнає всі паперові справи і ти отримаєш звільнення в найближчі дні. Але знай, що ти була в моєму житті найяскравішим променем сонця, який я збережу в пам'яті назавжди.

- Пробач мені. Я не хотіла завдати тобі болю. Ти знаєш, що я завжди співстраждаю чужому горю. Так і зараз. Мені дуже боляче, що мимоволі принесла тобі стільки страждань, – з великим жалем говорила Дарина, а щира сльоза стікала по її щоці.

- Ти не винна, що не можеш покохати мене. Від сьогодні я повинен навчатись жити без тебе. Знаю, це буде надто важко. Але я повинен це зробити, бо не хочу більше приносити тобі болю.

Максим поцілував гарячу руку коханої і промовив: "Іди".

Серце хотіло розірватись на дрібнесенькі шматочки, коли двері лікарняної палати зачинились за Дариною. Максим міцно стис свій кулак і сказав собі: "Забудь". Це слово він і надалі щодня собі повторював, коли кохання переповнювало зранену душу. Він здійснив титанічні зусилля, аби позбутись почуттів, подавляючи їх думками, що так буде краще, що він все правильно зробив, що він повинен забути, а серце відпустити.