Розділ 12. Сумніви та вагання

Вранці Аня передала Дарині, що говорив Арс про свої почуття та побоювання. 
Тепер, коли Дарія все знала, то була злегка засмучена. Раніше, мріяти про особисте щастя не могла, оскільки чітко розуміла, що не хоче зі своїми хворобами, бути тягарем для другої половинки. А тепер, коли звільнилась від хвороби – від внутрішніх стопів і блоків, які колись зупиняли її. Стала вільною, вродливою, яскравою. Врешті стала собою – тією маленькою, інфантильною дівчинкою, яка весь час жила всередині, зникла лише під тягарем хвороби, але чекала миті, коли зможе проявитись і вийти назовні. І ось, Дарина стала тією дівчинкою, яка колись любила все довкола, добродушно ставилась до людей, співчуваючи та співстраждаючи з людьми їхні негаразди, не була байдужою ніколи. Виходить, що вона стала надто гарною. Але хіба любов до людей, до Бога, великодушність, співстраждання – це надлюдські чесноти?  Авжеж – ні. Це ті риси, які повинна мати кожна людина і які вітаються у суспільстві. Шкода, що Арсен цього достойно не оцінив. Виходить не такий він уже й хороший хлопець, якщо для нього людська доброта є нелюдською нормою. Виходить Дарина кохала його, коли була ще хворою і не могла розгледіти в ньому негативних рис. А зараз, коли стала цілком нормальною, здоровою людиною з ясною головою, нарешті збагнула всю істинність Арсенія. Шкода. Шкода, що покохала. Хоча тихенько злилась на Арсена і це послабило її великі почуття. 
Дорогою на роботу, стоячи в тролейбусі біля вікна, міркувала: "Якщо кожна негативна риса Арсена, яку я з кожним днем відкриватиму в ньому, буде мене так засмучувати, то почуттів не залишиться ніяких, окрім розчарування. Я повинна кохати не лише достоїнства людини, а й усі недоліки також. У випадку з Арсом виходить я закохалася не в нього, а в його вроду та успішність. Хіба ж це кохання? Мабуть лише симпатія. Схоже я вже геть заплуталась у своїх почуттях. Не знаю уже чи кохаю по-справжньому чи ні?". Це питання мучило Дашу впродовж дня. Вона не могла зрозуміти, що насправді відчуває – злість, образу чи кохання. Одне зрозуміла точно – варто ще раз побачитись з Арсеном і тоді пильно дослухатись до свого серця. Можливо той невеликий біль, який Арсен встиг уже завдати вразливій душі Дарини, тимчасовий?  Можливо, лише злегка розгнівалась на нього, а це швидко мине?  
Робочі клопоти, вивчення банківської справи, веселі розмови колег не давали часу згадувати й роздумувати про Арсенія. Тож день промайнув непомітно.
Тим часом, на Арсена чекали не надто приємні новини з роботи. Їхня потужна елітна будівельна компанія за час відсутності зниклого власника у великих боргах, до того ж почались активні перевірки. Всі банківські рахунки призупинено. Люди не отримали зарплатні, почали по черзі звільнятись через нестабільність та невпевненість в завтрашньому дні. Ось і в Арсеновому відділі працівники почали бунтувати, погрожуючи звільнитись. Арсеній Миколайович, як керівник, був змушений усіх заспокоювати, переконувати, що ці гіркі часи потрібно пережити, бо відповідав за кожного свого підлеглого, хоча перед ким тепер відповідав було невідомо. Розвідавши всі деталі обставин, що склалися, молодий директор був змушений думати, що робити в такій ситуації. Сидів у своєму кабінеті, дивившись у вікно і розмірковував. Але ні, розмірковував не про роботу, про яку варто було. На жаль, думав лише про Ангеліну, бо думки мимоволі захоплювали мозок. Під вечір зрозумів, що працювати просто не може. Знав, що мусить щось з собою робити, тому й згадав про Дарину, яка немов ліки загоювала рани. Набрав її номер. Зателефонував. Запропонував зустрітись. 
Даша, хоча й сердилась на Арсена, та відмовити не знайшла жодної причини.
Хлопець заїхав після роботи за Дашею в  банк. Співробітниці, побачивши такого галантного, красивого, успішного молодого чоловіка на крутій машині, почали переглядатись одна на одну, заздрячи, що в Дарії такий приятель. І, вивідавши у Даші, що він ще й на даний час вільний почали привертати його увагу до себе, пропонуючи то чай, то каву, то кредит чи депозит, натякали також, що хороша погода, хочеться гуляти після робочого дня. Арсеній звик до таких проявів жіночої уваги, тому завжди просто мило спілкувався та жартував. 
Побачивши, як він мило щебече з колегами, серце Даші защемило, немов стисло груди, не дало зробити ковток повітря. "Що це зі мною?", подумала дівчина, відразу ж збагнуши: "Мабуть відповідь на моє вранішнє питання – і все ж я кохаю цього негідника. Але... Зрештою він нічого мені не повинен. Він вільний хлопець, тому може собі дозволити флірт з дівчатами". Відчуття усвідомлення, що все таки кохає Арсена не покидало Дашу аж поки він не запропонував пройти до його автівки, як завжди почавши жартувати про її дотепних співробітниць. На ці жарти дівчина була змушена реагувати, відповідати на запитання, тому й не мала змоги поринути у світ свої міркувань та відчуттів. 
Поїхали в затишний ресторан неподалік банку. За вечерею Арсеній розповідав про скрутну ситуацію на роботі й казав, що думки про Ліну сильніші за нього і навіть робота не відволікає. За таких умов працювати просто не може. І лише, побачивши Дарину, зміг трохи звільнитись від свого болю. На що Даша миттєво вигадала рішення проблеми:
- Якщо я вже так на тебе дію, тоді пропоную сфотографуватись разом, поставиш  фото на робочому столі, на заставку комп'ютера, телефона й інших гаджетів і таким чином відволікатимешся від наполегливих думок про минуле. А, коли захочеш поговорити, телефонуй у будь-який час.
Тоді у Дарини виникла ціла купа запитань в її голові: "Ну чому я, палко кохаючи його, можу спокійно сидіти спілкуватись з ним, слухати, давати поради, навіть на роботі цілком погрузитись в робочі справи, а він так не може? Що ж виходить, я сильніша за дорослого успішного чоловіка? Чи, можливо, почуття мої не такі вже й сильні? Чи просто серце моє ще не розбите вщент, як його? Мабуть все таки, я не знаю, що таке гірка зрада, тому мені легше керувати своїми емоціями". Добре подумавши, Дарія  зрештою зрозуміла, чому вона може триматися сильною, а її приятель – ні.
Арсеній підтримав ідею з фото, тому залюбки перемістися на диван до Даринки, де зробили спільне селфі. Переглядаючи щойно зроблену світлину, у хлопця виникла думка:
- Мабуть з метою психотерапії мені необхідно буде бачити на фото лише тебе одну, щоб збоку ніхто не заважав. Можна я тебе сфотографую?
Даша залюбки погодилась і почалась велика та весела фотосесія. Фотографували одне одного спершу в ресторані, а потім на вулиці, кумедно позували і жартували над кожною новою світлиною. Тож задоволені та щасливі залишились обоє. Арсеній навіть спіймав себе на думці, що йому дуже легко та комфортно з Дариною. Він цілком розслаблений, не думає про що можна поговорити, думки самі його знаходять. До того ж Даша втілює море радості та позитиву в його душу, від чого відчувається щастя. Після такої позитивної фотосесії, присіли на широку дерев'яну гайдалку біля ресторану, де вибирали найкращі фото, багато невдалих кадрів видалили і залишили лише кращі із кращих. Відразу визначились, яка фотографія Дарини найбільше подобається обом і яка стоятиме на столі в кабінеті Арсенія. 
Смачно повечерявши, досхочу насміявшись та нафотографувавшись, Арс, традиційно, завіз додому свою улюблену та життєрадісну подругу, котра від щастя тріпотіла наче метелик. 
Радісні спогади про щасливий вечір жили з Даринкою всю ніч. Тож вранці на роботу вона прийшла в чудовому гуморі. Хоча так останнім часом було завжди, але тепер очі дівчини з кожним днем сяяли все більше, переповнюючись коханням. Вона дослухалась до своїх почуттів і зрозуміла, що все таки кохає і вже забула про невеличку провину Арсенія, котрий любить її, як подругу і боїться, як дівчину.
Цього дня Арсеній роздрукував красиве та ніжне фото своєї Дашульки і помістив у рамку, де раніше стояла їхня з Ангеліною фотографія. А ще Даша оселилася і на заставці телефону та планшету.