11. Фантастичний вечір

Як і домовлялись, відвідали Воломирський собор, а потім поїхали в ресторан з красивою квітучою терасою на Хрещатику, де насолоджувались літніми сутінками. За вечерею багато розмовляли, жартували, сміялись досхочу. Арсенію і Дарині було дуже легко вдвох – вони з пів слова розуміли одне одного, у всьому знаходили спільну точку зору, а почуття гумору в обох ніколи не змушувало нудьгувати, жартувати могли годинами. Зокрема, Арсен зізнався, що планує вже наступного дня поїхати на роботу, дізнатись, як там справи і чи не збанкрутувала ще їхня компанія без належного керівництва. А Даша розповідала про свою нову роботу, яку уже встигла полюбити всім серцем, зізналась, що банківська справа їй дуже подобається, а тому відчуває, що вона на своєму місці. До того ж, дівчина уже поволі завершує приймати ліки, а про колишні хвороби уже й забула. Фізичний стан Дарини зміцнів, організм запрацював добре, з травленням уже жодних проблем немає, голова давно не болить, а відтак і емоційне самопочуття відмінне – почувається легко, радісно, впевнено, з неймовірною купою енергії та життєвих сил всередині. 
Такою свою подругу Арсен ніколи не бачив і не знав. І саме такою вона почала йому подобатись не лише, як турботлива подруга, але й як дівчина. Хлопець почав відчувати її жіночу енергетику та шарм, який імпонував ще більше, і за який колись покохав Ангеліну. Ця енергетика подруги додавала Арсенію сил, котрі були вкрай необхідні, адже за вечерею йому все нагадувало Ліну. Саме з нею він проводив прекрасні романтичні вечори, пристрасні ночі, зустрічав красиві світанки. У багатьох жестах Дарини хлопець впізнавав Ангеліну. Тому сидів і внутрішньо боровся зі своїми почуттями, намагаючись забути кохану дівчину. Його дивувало те, як Даша стала схожа на Ліну – стала наче довершеною її копією: весела поведінка, але в той же час стримана, чого не вистачало Ліні, розум, сяючі очі, красива посмішка, неймовірна врода – все співпадало. До цих всіх чеснот Ангеліні лише не вистачало життєвого досвіду, стриманості, безпристрасного відношення до грошей, любові до людей, доброзичливості. І Арсенія надто вразило те, що всі ці людські якості поєднані в Дарині – один лише її милий та сяючий погляд  змушував до неймовірного захвату. Даринці не вистачало лише одного –  великого таланту, який неможливо було відняти у Ангеліни. Адже нова робота в банку не являлась показником таланту чи успіху.
Обом друзям не вистачало часу, щоб наговоритися. Вони то жартували, згадуючи дотепні історії зі свого минулого, то розповідали про веселі миті з дитинства, таким чином дізнаючись багато нового одне про одного. Та ось настала раптова перерва у розмові, і мабуть  тому, що Даринці захотілось на повні груди вдихнути неймовірну атмосферу теплого літнього вечора в надприємній компанії та в надкрасивому місці квітучої тераси ресторану. Даша дивилась в далечінь Хрещатику, милуючись його красою, яка була не лише приємна очам, але й заворожувала душу. Милувалась також розкішними автівками на дорозі, молодими закоханими парами, які проходили мимо та літнім теплом, яке ще більше зігрівало душу й тіло. 
Арсен, тим часом, захоплено дивився на Даринку, розглядаючи її сяючі очі,  легку посмішку, з якої було одразу зрозуміло, що дівчина насолоджується приємною обстановкою довкола. Він наче був  заворожений милою, ласкавою, радісною дівчиною, яка сиділа навпроти нього і не міг повірити, що все це відбувається наспраді. Здавалось, це якийсь надприємний сон після довгого виснажливого дня. Хоча в дійсності так усе й було – Даша подарувала спокій Арсеновій душі, яка виснажилась тяжкою зрадою нещодавніх стосунків, від яких на серці залишились глибокі рани. Хлопець ще й сам не встиг усвідомити, що саме з ним відбувається, але одне знав точно – йому дуже подобались зміни, які стались з його подругою після тяжких хвороб. Це вже була геть не та Даша, яка ще не так давно стояла в розпачі у храмі, щиро молячись перед іконами, в очах якої читався смуток, біль, розчарування, і глибока втома, яка спустошила душу й обтяжила тіло. А зараз дівчина наче ожила, перевтілившись в чарівну принцесу – душа наповнилась новими фарбами, засяяла ніжністю й любов'ю зсередини, а тіло набралось енергії і  сил до скорення нових вершин. Величезним показником успіху цієї сильної дівчини в очах Арсена було те, що вона навіть у важкі часи свого знесилення не здалась, а боролась за своє одужання, зумівши, зрештою, подолати тяжбу хвороби. І ось сидить перед ним прекрасна біла лебідка –вродлива, доброзичлива, турботлива, мила та ніжна, випромінюючи сяйво добра та радості.
Раптом Даша прокинулась зі свого сну насолоди і мимоволі зловила погляд коханого, який збив дівчину з пантелику. Вона не встигла миттєво збагнути, чому Арс так чуттєво та ніжно на неї дивиться. Думки в голові всі розвіялись, наче порозбігались по кутках, залишивши порожнечу. Вона не змогла нічого збагнути і раптом наче облилась холодним дощем після великої спеки, коли Арсеній запропонував прогулятись нічною набережною. Вмить, не встигла оговтатись, як уже опинилась біля Арсенового автомобіля, двері якого для неї відчиняв він сам. Що здивувало та збило з пантелику  остаточно. Дівчина не знала, як реагувати на такі знаки уваги. В ту мить промайнула перша думка: "Хіба Аня була права, коли сказала про початок нових почуттів брата?  Їй то краще його знати, звісно. Але рани в розбитому його серці ще надто свіжі й попередні почуття так швидко не могли відпустити Арсена. Вкрай заплуталась уже".
На оновленій Поштовій площі на березі Дніпра поряд з коханим почувалася наче у казці, вдихаючи присмак романтичного легкого вітру, який періодично доносився з річки. В той час душа завмерла в передчутті якогось незбагненного польоту. Здавалось, ніби Арсен зараз візьме її за руку, ніжно обійме і поцілує, а тоді вже ніколи не відпустить і не залишить на самоті зі своїми палкими почуттями.
Підійшли до сріблястої огорожі Поштової площі й мовчки дивились в далечінь нічного Дніпра, який майорів яскравими вогниками. В ту мить Арсеній знову згадав свою кохану Ліну, яка ще зовсім недавно стояла на цьому ж місці в теплих його обіймах. І тепер хлопець чітко зрозумів, чому виникло підсвідоме бажання поїхати на вечірну набережну – він просто хотів знову відчувати кохану. Цього разу не зміг перемогти солодкі, та водночас гіркі спогади і розповів про все Дарині. А вона, нарешті, зійшла з небес своїх фантазій в реалії земного життя і мовчки слухала коханого, періодично киваючи головою.
Арсен пішов вздовж берега ріки, взявши Дашу за руку і потягнувши за собою. І тільки тоді зрозумів, що зробив помилку, бо відчув якесь неймовірне тепло, ласку, ніжність її тендітної руки, яка викликала бажання цілувати її. В якусь мить хлопець раптом зупинився під сяйвом вуличнго ліхтаря, озирнув всю велич та вроду  подруги і несподівано гаряче притис її до себе. Тепер Арсеній не лише відчував підтримку, турботу та допомогу Дарини, а й безмежну ніжність її тендітного тіла, солодкий запах її парфумів і велич усіх достоїнств широкої душі, яка відкривала двері усім, хто потребує допомоги. Спіймав себе на думці, що з Ангеліною не відчував таких високих почуттів. І зрозумів, що знову думає про кохану, порівнюючи двох дівчат. Уже хотів відпустити Дарину, але відчув нереальне тепло її рук, котрі повільно підіймалися доверху по його мужній спині. Все таки за лічені секунди повернув голову до її неймовірно світлого, сяючого вродою та блиском очей обличчя і прошепотів:
- Я безмежно вдячний тобі за те, що лікуєш мої рани. І дуже боюсь втратити свою улюблену подругу.  Обіцяй, що навіть, коли завтра будеш заклопотана буденними робочими справами, все одно знайдеш хвилинку потурбуватися про мене.
В той час очі Даринки ще більше заближчали. І хоч вона й не почула вимріяних  висловлювань про почуття кохання, але відчула солодкий шепіт вдячності за те, що просто знаходиться поряд. Уже в той момент дівчина зрозуміла, що розбитого  попередніми стосунками серця Арсена так просто не вилікувати, для цього знадобиться дуже багато часу. Їй просто необхідно весь цей час перебувати поряд. І зрештою колись настане та заповітна й омріяна мить, коли почуття Арса до Дарини стануть  сильнішими, аніж ті, котрі він відчував раніше до Ангеліни. У відповідь на вдячність Даша промовила:
- Я готова завжди бути поряд та надавати підтриму і за необхідності допомогу, коли вони будуть необхідними для тебе. Тільки не мовчи і не віддаляйся.
- Я сьогодні тобі казав, що ти дивовижна подруга? – вкотре перепитав Арсен, злегка посміхнувшись, а потім серйозно додав: - Коли я не бачу світла твоїх очей, я згадую про Ангеліну. Але варто мені тільки поглянути на тебе, як миттю її забуваю. Ти однією тільки своєю присутністю зцілюєш мене, а коли я ще відчуваю ніжність твоїх рук всередині мене наче щось перевертається, перетворюється.
Під час цих слів, Арсеній взяв гарячу руку Дарини і знову повів за собою впродовж набережної, котра сяяла пахучими квітами та яскравими ліхтарями.
У відповідь Даша хотіла сказати: "Коханий, ти просто відчуваєш мої палкі почуття до тебе". Але збагнула, що не готова освідчитись та й не час зараз для цього. Згодом Арсеній і сам це зрозуміє. Бо почуття Дарини ставали настільки сильними, що вже читалися в її очах, в які Арс полюбляв так часто заглядати.
Вечір видався фантастичним. Ще трішки погулявши нічною набережною, Арсен відвіз подругу додому, а сам поїхав у Пущу-Водицю, де на нього з нетерпінням чекала допитлива сестра, хоча й було уже достатньо пізно. Поки Арс приїхав додому, Аня уже знала, як він провів вечір, вивідавши у Дарини все до найменших дрібниць. Тож зустріла брата зі словами:
- Нарешті я бачу, як мій любий братик поволі приходить до тями після тривалого запою.
- Не варто іронізувати Аню. Я не п'яниця, – відказав Арсен, сівши на диван біля сестри.
- Правда? Не п'яниця? А ще вчора я б так не сказала, коли забирала тебе з клубу вщент п'яним. Ха-ха.
- Це більше не повториться, обіцяю. І хоча мені й досі мерехтить перед очима облік Ангеліни та я вже знайшов ліки кращі за алкоголь. 
- Це Дашулька? - перепитала Аня, щоб впевнитись, які саме ліки має на увазі Арс.
- Ні, не вона. Вірніше, частково вона. Сьогодні чітко дала мені зрозуміти, що ніякі життєві обставини не повинні мене зламати, наче вселила в мене силу боротися з труднощами своїми сяючими очима, в яких палає велика жага до життя та любов до всього світу. Ти помітила, як вона змінилась? Якою стала?
- Арсене, я це помітила уже давно. Це ти зі своєю пиятикою багато пропустив!
- Ти ще довго будеш мені дорікати?
- Авжеж... Постійно... Щодня. Бо мені стільки довелось витерпіти за останній час, що вже більше сил не залишилось.
- Давай забудемо. Мені теж доводилось не легко, коли ти ще зовсім недавно страждала, постійно гірко ридаючи за замком своєї кімнати, – нагадав Арс.
- Я хоча б лише плакала, а ти наче взагалі втратив усякий здоровий глузд. А коли й навіть Даша не могла ніяк на тебе вплинути, то я почала сильно хвилюватись за твоє майбутнє.
- Завтра їду на роботу. Тепер все буде добре, обіцяю тобі й облишмо нарешті цю розмову?
- О-о-о! Ти й про роботу згадав. Що Даша з тобою все ж зробила? – наче вогники засяяли очі Анни у передчутті, що брат все таки щось відчув до Даші.
- Як я вже й сказав, своїми життєрадісними очима додала сил. Я зрозумів, що ця дівчинка просто героїня. Вона витримала стільки фізичного болю, котрий тривав довгими роками і не давав бути собою. Але весь час боролася, не здалась, не зламалась. Хоча, згадуючи, якою засмученою була колись, я розумію, що біль у неї був дуже гострим, та не дивлячись на це, вона із останніх сил боролася і досягла мети – стала собою, геть іншою, як зовні, так і всередині. Стала ідеальною, неймовірною, прекрасною.
- Брате? Я зараз відчула якийсь захват у твоїх словах. Даша тобі подобається?
- Вона не може не подобатись. Ти б бачила, як усі чоловіки сьогодні на неї дивились? Не було жодного, щоб пройшов мимо і не звернув увагу на цю таку худеньку, тендітну дівчину, в якої така безмежна душа, стільки сили та енергії всередині, здається вона готова підкорити увесь світ.
- Як чоловіки витріщаються на Дашу, я помітила ще вчора в клубі. Але ти мені прямо скажи чи ти відчув щось особливе до неї не як до подруги, а як до жінки?
- Аню, а ти б відчула щось до іншої людини, коли б у тобі ще жили великі почуття до колишнього?
- Не знаю, – стисла плечима Аня. - Як виявилось, свого колишнього хлопця я й не кохала ніколи, це просто була якась прив'язаність, не більше того. Але тебе я зрозуміла, ти все ще палко кохаєш Ліну...
- Я сьогодні зрозумів, що варто нарешті відпустити ці почуття. Адже вона все таки байдужа до мене. За 2 тижні так і не подзвонила жодного разу. А навіщо мені почуття без взаємності, коли людина, яку я безмежно кохаю не хоче бути зі мною. Я не з тих, хто буде силою змушувати кохати. До того ж, вона своєю зрадою, встромила великого ножа мені в спину, який зачепив і серце, і душу. Розум каже, що повинен все забути, відпустити, але серце все таки не може. І тільки поряд з Дашулькою почуваюсь спокійніше.
З самого початку Анна затіяла цю розмову для того, аби вплинути на почуття брата і пояснити йому, що саме Даша – його доля. Вона ідеальна жінка для будь-якого чоловіка. А для Арсена сестра хотіла найкращого. Тому й розуміла, що саме з Дариною він буде по-справжньому щасливим. Аби підштовхнути брата до рішучих дій, Анна сказала:
- Розумію, що ще не час для нових стосунків. Але... Якщо Даша тобі подобається і тобі добре з нею, то чому б тобі не спробувати забути минуле поряд з майбутнім?  Даша сильна, вольова, вона швидко залікує всі твої рани. 
- Ти зараз говориш про те, що ми з Дариною можемо бути парою? Аню! З глузду з'їхала?.. Коли Даша сьогодні ніжно обійняла мене на набережній, я відчув неймовірне тепло, вона неначе зігріла мою душу. Стало дуже приємно. Тоді я задумався, що мене щось наче тягне до неї. Але водночас відштовхує думка про те, що ідеальна жінка заслуговує на ідеального чоловіка, яким на-жаль я не являюсь. Я інколи буваю різким, нетерплячим, здатним до слабкостей, як було у випадку з нічними клубами та алкоголем. Я боюсь. Боюсь, одного разу, мимоволі якось образити таку надзвичайно добру, лагідну, турботливу Дашулю. Боюсь осквернити її сповнену доброти та любові душу. 
- Тоді ти повинен подумати про те, хто може бути поряд з Дариною? Їй же необхідний саме такий чоловік, як ти, котрий дуже мудрий, віруючий, знає всі заповіді й закони Господні, до того ж красивий, успішний. Де, в наш час, вона ще такого знайде? Сам знаєш, які мені попадаються бовдури. А я мрію саме про такого чоловіка поряд зі мною, як ти брате. Ти для мене брат, друг, батько, опора, підтримка – геть усе. І мрію зустріти саме такого хлопця, який би став ідеальним для мене. А ті негативні риси, які ти в собі знайшов, це дріб'язок.
- Ні, маленька моя сестричко, не дріб'язок, – промовив Арсен, обійнявши Аню. -  Прагнення бути кращим не дозволить мені розслабитись, бути собою поряд з Дашулькою. Я не зможу весь час контролювати свої почуття, емоції, поведінку. Це нереально. Одного разу втрачу цей тотальний контроль і все. Боюсь сказати щось образливе для неї. Боюсь поводитись занадто розкуто. До того, ти знаєш, як полюбляю пофліртувати з дівчатами. Даша навряд чи це буде розуміти і байдуже ставитись до цього, так, як робила це Ангеліна. Раніше мені здавалось, що Ангеліна просто неревнива людина, але зараз я зрозумів, що їй просто було начхати на мене, – злегка розгнівався Арсеній, коли згадав колишню.
- Арс, давай ти не будеш вирішувати за Дашу. Тільки вона знає, який хлопець їй потрібен. А я, як її подруга, впевнена, що саме такий, як ти.
- Це Даша тобі так сказала? 
Аня не хотіла брехати братові, але розуміла, що Дарина дуже засмутиться, якщо вона прямо скаже про почуття подруги.
- Ми подруги, тому ділимось не лише таємницями, а й мріями. Я розповідала Даші хто б для мене був ідельним, вона розповідала про свої смаки та вподобання. І виходячи з побажань Даші, я зрозуміла, що саме мій брат ідеально підхоть на цю роль.
- Тобто, я цілком можу подобатись Даші? – поцікавився Арсен.
В той час Аня мало не прохопилась: "Та відкрий очі, бовдуре, Даша кохає тебе", але зуміла вчасно опанувати свій порив емоцій тому відповіла:
- Придивись пильно до Дарини і сам все зрозумієш. Вже пізно, я йду спати.
- Зачекай ще хвильку. Ти хочеш сказати, що у Даші є якісь почуття до мене, я вірно зрозумів? – намагався вивідати таємницю Арсен.
- Ха-ха-ха. Про таку дівчину, як Даиина, ти можеш лише мріяти. А я тобі скажу відверто – дивись, щоб не було пізно, бо вкрадуть. Ось зробить вона вибір не на твою користь, і що тоді?  Лікті свої кусатимеш?.. Надобраніч, – фиркнула Аня й побігла нагору до своєї кімнати.
Слова сестри збили з пантелику молодого чоловіка. Але через свою засліпленість почуттями до Ангеліни, він все таки не зміг зрозуміти почуттів Дарини. Навіть тепер, розмірковуючи над словами Ані, він все одно нічого не розумів. Одне знав напевне – варто пильніше стежити за поведінкою Даші.