Розділ 10. Порятунок

Зайшовши в черговий нічний клуб, дівчата розійшлись у пошуках Арсена, Аня пішла направо, а Дарина – наліво.
Даша завмерла в двох метрах від Арсена, який сидів за барною стійкою, підіймаючи в ту мить чарку з якимось прозорим напоєм, вочевидь – це була горілка. І хоча Арс був уже дуже п'яний, та все одно такий милий і коханий. Дивлячись на могутню спину хлопця, почуття Даринки палали ще сильніше, серце калатало щосили, хотілось підійти та огорнути його своєю любов'ю, прошепотіти слова свого палкого кохання. Натомість, не маючи можливості це зробити, Даша стояла і поринула в світ своїх спогадів, адже стало дуже прикро, що це саме вона довела коханого до такого жалюгідного стану, надіславши ті кляті докази зради його дівчини. 
Поки Дарину з'їдали докори сумління, Арсен опустив голову донизу, знову згадавши прекрасну Ангеліну. Ненароком він похитнувся на стільці й, розвертаючись до залу обличчям, побачив красиві стрункі ноги, підводячи повільно погляд вгору помітив не менш красиве плаття, яке підкреслювало стрункий стан дівчини, а розігнувшись повністю не збагнув, що відбувається. Неначе ток пройшовся по всьому тілу хлопця, коли він побачив перед собою вродливу білявку, яка дивилась на нього пронизливим та задумливим поглядом.
- Дашулька, це ти? – радісно запитав Арсен, прийшовши до тями. На тій самій ноті він продовжив, розводячи руки в боки, показуючи жест обіймів: - Дашулька моя, іди до мене.
Даша навіть не встигла збагнути, як швидко підбігла до коханого, покірно виконуючи його команду. Пристрасно обіймаючи подругу, Арсеній бурмотів, жаліючись на погане самопочуття та біль від зради коханої. Цілком втративши рівновагу від ніжного тіла Дарини та аромату її солодких парфумів, Арсен почав цілувати шию подруги. Даша була готова потонути в палких обіймах коханого, відчуваючи його гарячі цілунки, якби не почула дзвінкий голос Ані, яка прокричала:
- Агов, брате! Отямся! Це ж Даша, а не чергова одноразова краля з клубу! 
В цей час Арсен відпустив Дарину і радісно вигукнув, хитаючись на стільці:
- Сестричко! І ти тут? Моя люба сестричко, ти приїхала мене забрати? Але я ще не нагулявся, моя душа прагне свята.
Сказавши це, Арсен підвівся та, пританцьовуючи, поплентався на танцмайданчик.
Дарина помітила радісний, немов у задоволеного кота, погляд своєї подруги, яка щасливо сказала:
- Дашуля! Дай п'ять! Схоже він проковтнув наживку... І байдуже, що завтра він нічого не пам'ятатиме, зате відчуття залишиться з ним назавжди. У мене план наступний – зараз ми його забираємо звідси додому, ти залишаєшся ночувати у нас і завтра в цьому образі лікуватимеш його від похмілля. Геніально я вигадала, чи не так? 
- Чи не так, – іронізуючи промовила Даша, скрививши губи. - Але мене його поцілунки та теплі обійми збили з пантелику. Голова обертом.
- А це, мила подруго, і називається коханням, – підмітила Аня, підіймаючи вгору вказівний палець.
- Дякую за діагноз, лікарю.
- Завжди до ваших послуг, Дарино Олегівно.
Посміявшись,  Даша перейшла до більш серйозної теми:
- Анютко, твій план то геніальний, але ж сама щойно сказала, що твій брат розумний хлопець, отже, якщо я завтра за ним доглядатиму в цьому образі чи не зробить він висновків, що я його зваблюю?
- Може зробити, – задумливо відповіла Аня, яка розробляла в своїй голові хитру стратегію. - А це вже твоя турбота зробити так, щоб він нічого не запідозрив.
- Може ти мене завтра вдягнеш все таки у свої домашні шорти та футболку?
- А може одразу в Арсенову сорочку? Уявляєш, яка ти будеш сексі ходити по дому в його білій сорочці з закоченими рукавами й у своїх чорних на високих підборах босоніжках? Ах! Як красиво було б! – мрійливо жартувала Анна.
Даша тим часом, уявивши цю картину, ледь не потонула в солодких мріях  про  сорочку коханого, але Аня продовжила уже більш серйозним тоном:
- Та, на жаль, нічого не вийде. Оскільки Арс після такого гуляння спатиме довго, а тобі вранці на роботу. Ех, Дарино Олегівно, як невчасно ви влаштувались на роботу.
- Ти вже нарешті припиниш називати мене по батькові, Анно Миколаївно, – дратівливо насупилась Даша.
- Тепер, коли ти така поважна особа – банківський працівник в діловій чорно-білій формі, уже не припиню. 
- І навіщо тільки я виставила ті фото з роботи в Інста? Щоб ти насміхалась наді мною?
- Я не насміхаюсь, навпаки – поважаю твою посаду і цілковито схвалюю. Тобі надзвичайно личить чорно-білий колір і діловий стиль, тому й хочеться по-доброму підкреслювати твій зовнішній вигляд, називаючи тебе по батькові, – пояснила Аня.
- Анно Миколаївно, у вас набаго престижніша робота, ніж у мене. Що там звичайний менеджер до директора цілого супермакету! Оце справді посада. Ось це справжня повага. Ти молодець, що у свої 25 досягла такого успіху.
- За участі брата. Якби не він, не мала б я жодної посади, – відповіла Анна і продовжила розповідь  становлення своєї кар’єри: - Щоб побудувати наш будинок за короткий термін Арсен почав підробляти – вечорами, у вільний від роботи час надавав ІТ-послуги приватним клієнтам. Наш супермаркет тоді лише будувався і шукали недорогого, але кваліфікованого ІТ-фахівця, для встановлення і налаштування необхідних комп’ютерних систем. І ось саме Арсен ще з кількома своїми товаришами займаються всіма інформаційними технологіями в моєму супермаркеті ще й до цих пір. Але, коли брат почав підробляти в магазині, я ще була студенткою, але дуже активною, тому перевелась на заочне відділення і хотіла працювати. Саме Арсен влаштував мене в супермаркет. Я спершу там працювала на викладці товару, потім касиром, потім старшим касиром. А потім Арсеній  знову домовився з керівництвом і мене призначили на посаду адміністратора магазину. А через 2 роки, діючого на той час директора звільнили за недобросовісне виконання своїх обов’язків і  управління хоча й не величезним, але й не маленьким супермаркетом цілком лягло на мої плечі. Та, все одно, якби не брат, невідомо, де і ким би я працювала. Тому й виходить, що без брата – я нічого не варта.
- Не кажи так. Адже керувати супермаркетом – це дуже важко. І саме ти докладаєш зусилля, щоб вдало та якісно виконувати свою роботу. Арсеній лише підштовхнув тебе в свій час, а далі вже ти сама всього досягла завдяки своїй цілеспрямованості та працелюбству, – вдало зауважила Дарина.
- Геніальна ти людина. Завжди так тонко вмієш відчувати свого співрозмовника. І це дуже гарна риса, яка допоможе тобі в роботі з клієнтами, – помітила Аня. - А зараз ходімо, мабуть, забирати нашого страждального дурня, бо вже пізно, а завтра на роботу.      
 - Я розумію, Аню, що твій супермаркет працює без вихідних і навіть у свої законні суботу та неділю ти змушена інколи виходити на роботу, але завтра хоча й понеділок, зате офіційний вихідний, тому в мене ще один день відпочинку – ура!  
Згадавши про вихідний, Аня дуже зраділа, а тому продовжила далі планувати наступний день:
- Я знаю, як нам вчинити завтра! Значить нічого не скасовуємо і залишаємось ночувати у нас в Пущі. Тому завтра ти дефілюватимеш в цьому платті й підборах в нашому домі увесь день. Арсен можливо щось і запідозрить з приводу зваблення чи ще чогось такого, але ми його переконаємо – вранці я напишу йому у вайбер, що пішла на роботу й попросила тебе доглядати за ним доки не повернусь з роботи. А ти вже в процесі розмови з ним поясниш, що ночувала у нас і з вечора ще не була вдома. Двічі геніально чи не так?
- Ех, Анютко, – зітхнула Даша. - Якби оцей свій план ти мені запропонувала ще місяць назад, я б категорично відмовилась в силу своєї невпевненості, через свою хворобу я б просто не змогла нічого зробити, а зараз я розумію, що хвала Богові, я уже здорова людина і хоча й поволі, але повертаюсь до нормального повноцінного та адекватного способу життя. Ти й не уявляєш скільки страждань я перенесла. А зараз я вільна від усіх недуг людина, почуваюсь сильною, впевненою у собі.
- Дашулька, я за тебе щиро радію. Взагалі, у мене на очах ти так змінилась. Зараз ти наче вся сяєш з середини, ти стала така радісна, часто жартуєш. Я певна, якщо б ще Арсен зігрівав тебе своєю  любов'ю, то ти б ніколи більше не страждала.
- Це кохання справді додає мені страждань, але ці стаждання уже приємні навідміну від фізичного болю, який я багато років терпіла.
В цей час до дівчат підійшов молодий хлопець, який в захваті висловлював свої враження від вроди Дарини. Але Аня йому поспіхом пояснила, що така зірка, як Даша, уже має для кого сяяти (маючи на увазі Арсена). А коли хлопець засмучений пішов, Аня звернулась до своєї подруги:
- Дашулька, це успіх! Це неймовірний успіх! Скоро ти не матимеш проходу від залицяльників і я від цього трохи лютую...
- Я помітила, – поспіхом перервала Даша.
- Авжеш, свою вроду ти повинна дарувати лише Арсу, а не всіляким першим зустрічним.
- Дарма ти так. Непоганий наче б то хлопець. Хоча обсипав компліментами мене та можливо і на тебе звернув би увагу. Але ти не надала йому такого шансу, натомість поспішила дати відсіч.
- Гм... – задумалась Аня, киваючи головою, тим самим вказуючи, що погоджується з подругою. - Але ми тут не для мене. Тому поки до тебе тут не вишикувалась черга із полонених твоєю вродою чоловіків, ходімо відбивати Арсена від дівок, які он як на нього чіпляються, – кивнула головою Аня в бік танцювального майданчику, де тусив її брат.
Анні довелось докласти зусиль і застосувати своє вміння хитрувати для того, аби вмовити свого брата поїхати додому, який хвацько пручався і казав, що його душа прагне продовження свята.
Нарешті настав ранок. Аня, як і обіцяла, написала братові повідомлення, що увесь день за ним наглядатиме Даша, яка приготує його улюблені ванільні сирники. 
Тим часом, Дарина, хоч із невеликим захватом, та все таки вдягла свою нову сукню, підбори, привела до ладу волосся і нафарбувалась. Усіх необхідних продуктів для сирників у холодильнику дівчина не знайшла, тому довелось в такому красивому вбранні йти до Ані в супермаркет. Яка, в свою чергу, була зачарована красивим виглядом своєї подруги й висловлювала лише саме захоплення. Дарина не дуже раділа, що Аня змусила її у святковому платті та на підборах йти до мгазину, тому й у відповідь лише глузувала над своїм зовнішнім виглядом, оскільки в магазин звикла ходити в спортивному образі.
Купивши необідні харчі, Дарія в незвичному для неї середовищі на чужій кухні заходилась готувати сирники для свого коханого. І ось, коли приготуання підходило до завершення, Даша почула у себе за спиною сонне та ще не зовсім тверезе висловлювання Арсена: 
- Запах неперевершений. Зазвичай, після того, коли прокинуся, я не поспішаю вставати, та прочитавши повідомлення сестри про улюблену страву, я миттю побіг на кухню. Дуже незвично бачити тут іншу господиню, до того ж в такому чарівному вбранні.
- Вибач, не ночувала вдома. Вчора з Анею і з тобою приїхала сюди, тому не мала можливості перевдягнутись. А твоя сестра зранку вирішила насміхатись наді мною, сховала всі домашні капці, сказавши, що мені дуже личать підбори і щоб без них вона мене більше ніколи не бачила.
- Тут Аня мала рацію. Я цілковито її підтримую – тобі дуже личить плаття і ці тоненькі підбори, - промовив Арсен, пильно розглядаючи Дарину.
Поки хлопець вмивався і з похмілля приводив себе до ладу, Даша красиво накрила на стіл і прибрала кухню. Обідали разом. Спершу Арсен висловлював похвалу щодо надсмачної їжі, потім розпитував Дашу про нову роботу. Дівчина була здивована, що хлопець не тікає від розмов, ба більше  – цікавиться її справами. Це означало, що процес лікувння його серцево-душевних ран уже поволі розпочинається. І це не могло не тішити.
 Пообідавши, Арсеній подякував за смачні та улюблені сирники і перемістився на диван. А Даша,  швиденько помивши посуд, приєдналась до нього. Де, зрештою, спитала про його самопочуття й майбутні плани. На що парубок знову почав жалітись і розповідати, що не знає, як бути далі. Жити без коханої, яка вщент розбила його серце, не може. Увесь час силует її та прекрасна посмішка перед очима. В кожній дівчині бачить лише її. Серце обливається кров'ю від болісних прощальних слів: "Я більше не кохаю тебе".
- Ось, Дашулька, скажи, як з цим змиритись, як жити з таким болем, як все забути? Хіба можливо? – під час цих слів Арсеній поглянув у розумні очі Дарини і ліг на диван, поклавши голову на її коліна. - Ти єдина, кому я можу розповісти про свій біль. Єдина, котра спокійно вислухає і зрозуміє. Навіть Аня інколи дратується, коли чує про Ангеліну...
В той час Дарина майже втратила рівновагу, відчуваючи коханого на своїх колінах. В голові запаморочилось від неочікуваного вчинку Арсена. І хоч дівчина й зрозуміла, що це ні що інше, як лише дружній жест з проханням розуміння і підтримки, але серце все одно прагнуло іншого. Вона й  сама не помітила, як торкнулась Арсенія рукою і почала гладити його по голівці, задумливо промовляючи:
- Час все лікує... Лише час... Тож потрібне терпіння й мужність. Ти ж сильний, успішний, самодостатній чоловік. Хіба ж почуття можуть панувати над твоєю силою? Більш, ніж впевнена, що це не про тебе. А для того, щоб опанувати себе й існує церква, адже Господь допомагає у будь-якій біді. Молитва  та сповідь – найкращі лікарі для людської душі. Ти уже давно не був у церкві. Не варто забувати про Бога. Сьогодні лише понеділок, значить до недільної літургії ще далеко, тож давай просто зараз поїдемо – помолимось і свічки поставимо.
- Справді. Ти, як завжди, маєш рацію. Аня мені теж про це говорила минулої неділі, коли я вранці приїхав п'яний, а вона збиралась в церкву. Але я й уваги тоді не звернув, а потім забув про її слова, згадавши лише зараз. Обов'язково сьогодні поїдемо в собор, тільки трішки пізніше. Мені так подобається, коли ти гладиш мене по голові. Я відчуваю ніжність і тепло твоїх рук і мене це заспокоює й розслабляє. Так завжди робить Аня в моменти, коли мені погано. Ми часто з нею сидимо на цьому дивані й просто розмовляємо... Це круто мати таку подругу, як ти. Адже ти, як мама і сестра в одній особі. Це неймовірно. Хіба може так бути, щоб абсолютно стороння, незнайома людина за такий короткий час стала такою близькою й рідною? Я цілком впевнений, що ти ніколи не заподієш жодного лиха, завжди вислухаєш, даш розумну пораду, прийдеш на допомогу в будь-який момент. На тебе можна покластися, тобі можна довіритись. Ти дивовижна людина. Дякую за те, що ти з'явилась у моєму житті. Прошу тепер лиш про одне – не зникай ніколи.
Арсенові слова були до болю приємні. До болю, тому що Дарина для хлопця, якого кохала, була мамою, сестрою, найкращою подругою, ким завгодно, тільки не коханою дівчиною. Це болісно вражало прямісінько в серце, яке прагнуло співати приємну мелодію щирих почуттів в такт із серцем коханого, але воно, нажаль, було відчинене для іншої. 
Даша роздавала дієві поради всім, кому це було необхідно, тільки не могла нічого порадити собі – не знала, як змусити Арсенія забути про Ангеліну й розпалити почуття до себе. Натомість сиділа на дивані, поринувши в океан смутку, і відчувала лише дотик своєї руки до його шовковистого волосся. Здавалось би – довколишньої краси, м'ягкого дивану, коханого хлопця поруч уже достатньо для того, щоб почуватись щасливою, але – ні. Без взаємних почуттів у той момент Даша відчувала лише біль в  глибині своєї душі, яка прагнула не лише дотику до тіла, а й міцних щирих обіймів у відповідь. 
У розмові настала тиша. Арсеній лежав, відчуваючи ніжні руки своєї подруги, які одним лише дотиком говорили про пітримку й турботу, про неймовірне бажання допомогти – зцілити усі душевні рани. Ці щирі відчуття таки допомагали хлопцю хоча б на якийсь недовгий час відволіктись від спогадів про гіркий розрив з коханою дівчиною і подумати, що в житті, окрім неї, існує ще багато речей, про які варто пам'ятати, наприклад – робота, родичі, друзі, відпочинок. Тому, згадавши про роботу, Арсеній промовив:
- Я геть забув про свою роботу, яку я любив не менш, ніж Ангеліну. Принаймні, так мені здавалось ще до того, як ми розійшлись. А зараз виходить, що Ангеліну я любив більше, ніж улюблену справу, якщо зміг швидко про неї забути, натомість думаючи лише про свою, тепер уже, колишню дівчину.
- Я розумію лише одне – якщо ти нарешті згадав, що у тебе є улюблена робота, то це уже є ознакою одужання, – тихо, спокійно, розслабленим тоном сказала Дарина.
- Лікарю, отже, я не безнадійний? – пожартував Арс, підвівши погляд на Дашу. 
- Ну що ви, пацієнте? Ви ще той міцний горішок! – жартома відповіла Дарія, аби ще більше підбадьорити хлопця. - А якщо ви ще жартуєте і посміхаєтесь, то миттю одужаєте.
- Гаразд, лікарю. Тоді я слухатимусь лише вас і обіцяю виконувати усі ваші назначення.
- Усі-усі? Геть усі? І обіцяєте сьогодні поїхати до церкви, а потім повечеряти зі мною на якій-небудь красивій літній терасі в центрі міста? – продовжувала жартома говорити Дарина про те, чого їй справді хотілося.
- Дивовижно, лікарю! Але ваші бажання цілком співпадають з моїми, – посміхнувся у відповідь Арсен.
- Правда? – здивувалась Даша. 
- Правда. І все таки, ти дивовижна людина. Варто було з тобою провести кілька годин, як мені уже не хочеться в клуб, не хочеться смачних алкогольних коктейлів, які мене раніше бадьорили та змушували забути про всі негаразди. А навпаки, мені хочеться спокійно повечеряти в красивому та затишному місці, прогулятись вечірньою набережною. Ти наче однією своєю присутністю зцілюєш усі мої рани. Дашуля, а може ти цілителька? І ніхто про це не знає?
- І знову ви жартуєте? Це добре, – посміхнулась Дарина.
- Та ні. Це я серйозно спитав, – відказав Арс, знову на мить підвівши голову та поглянувши на дівчину.
- Ну звісно, ніхто про це не знає. І навіть я не знаю, – Даша не бажала закінчувати веселу ноту, тому далі продовжувала іронізувати.
- Ти не помічала раніше, що можеш зцілювати людей? – цього разу надсерйозно запитав Арсен, ще раз поглянувши на Дарину.
- Жодного разу. І не верзи дурниць. Серйозний ти наш... – злегка розсердилась Даша у відповідь на грізний погляд хлопця, але швидко заспокоїлась, тому й промовила: - Ну яка ж з мене цілителька, Арсенчику? У випадку з тобою – це лише збіг обставин.
- А у випадку з Анею?  Саме після твоєї появи їй стало легше.
- І це теж, вочевидь, збіг обставин.
- Ну можливо цей дар у тобі відкрився тільки зараз? – продовжував наполегливі запитання Арсеній.
- Ага. Тільки зараз і тільки з вашою родиною. Річ, мабуть, в надмірній турботі й любові до людей, а це на рівні енергетики люди відчувають.
- Ну... Тут, мабуть, ти права, – поміркувавши, нарешті погодився Арсен.
Ще трохи полежавши на дивані у затишній домашій обстановці на колінах найкращої, а тепер улюбленої подруги, відчуваючи її тепло та доброзичливість, Арсеній зрештою підвівся і попрямував перевдягатись. А Дарія, тим часом, зателефонувала Анні та доповіла про хід обставин, який подруга в надміру радісно сприйняла і заявила, що це вже не що інше, як неминучий початок нового кохання її брата. До чого Дарина скептично поставилась, адже добре розуміла, що такі великі Арсенові почуття до Ліни так швидко не згаснуть.