Розділ 5. Дружні відносини

Підійшов час Недільного Богослужіння. В церкві у Дарини вирували почуття – дуже хотілось підійти ближче до Арсена, відчувати його, дивитись на нього. Все таки вона зупиняла себе, намагаючись бути максимально сконцентрованою на молитві. Хоча стояла далеко, та помітила, як хлопець періодично роздивляється довкола, ніби когось шукаючи. Раніше він так ніколи не поводився. Тож Дарина здогадувалась, можливо, він поглядом шукає її, тому й сховалась за колону. По завершенню літургії, Арсеній  вийшов зі своїм другом Миколою на подвір'я і розповів про Дарину. Микола вислухавши, промовив:
- Якщо тобі нічим зайнятися, то зайди ще раз в церкву і пошукай її. Хоча я не знаю, чим ти можеш тут допомогти? Розумію, у тебе є певні зв'язки, у тебе є гроші, але ж хіба ти лікуватимеш її?
- Якщо для неї це необхідно буде, то я зроблю все, що від мене залежить, – задумливо відповів Арс.
- Старик, я тебе не впізнаю. Ти закохався? А як же Ангелінка? – дивувався Микола.
- Та ні! Звісно ні... Мені просто став цікавий випадок. Вона вродлива і добра дівчина, але щось її завжди мучить. Це я намагатимусь довідатись. А сьогодні лише хочу поспілкуватись, ось і все.
- Тоді йди, шукай. Бажаю тобі успіху, – глузував Микола, якому Арсен видався дивакуватим.
- Дякую. Я залишусь з Даринкою ще на молебень, все одно в церкві нам не поговорити.
- За умови, якщо знайдеш її, – сміявся Микола.
Поки молодики розмовляли, Даша перемістилась на своє звичне місце, гадавши, що Арсеній уже поїхав і тепер їй нічого не загрожує. Та раптом почула:
- Ось ви де. Я коли виходив не помітив, вас тут не було? – жартома поцікавився хлопець.
- Я там, трішки далі стояла, – неохоче відповіла Даша, показуючи рукою на місце, де стояла ще зовсім недавно.
- А я вирішив залишитись до самого кінця. Ви не проти, якщо я тут біля вас стоятиму?
- Будь ласка. Я не проти.
- Як ваші справи, здоров'я? – спитав Арсен.
- Дякую. Трішечки краще.
- Виглядаєте ви сьогодні набагато краще, ніж минулого разу, коли ми бачились.
На цю фразу Даша лише мовчки посміхнулась, глянувши на Арсена.
Закінчився молебень, люди почали розходитись. Дарина зі своїм новим товаришем також вийшли з церкви. І вже на подвір'ї хлопець запитав:
- Ви тут неподалік живете?
- Зовсім ні. Живу я достатньо далеко звідси – на Академмістечку.
- Справді? – здивувався Арсеній і продовжив: - Я теж там неподалік живу, щопрада уже за містом – в Пущі-Водиці... Тоді нам в одному напрямку, я на машині, ми могли б завжди їздити сюди разом. Звісно, якщо ви не проти? 
Дарина вже зрозуміла, що хлопець залишився заради неї на молебень, спеціально знайшов її в церкві, тому тепер він так просто не відчепиться. Тож дівчині нічого не залишалось, окрім, як прийняти пропозицію. 
В його шикарному джипі зі шкіряним бежевим салоном Даринка почувалась ніяково, адже раніше ніколи не їздила в таких красивих автомобілях. Вона не могла зрозуміти, що все таки Арсену потрібно від неї? Але спитати про це було незручно. Внутрішні блоки від почуття незвичного середовища довкола не давали дівчині ніяк розслабитись, тому вона сиділа замкнена і збентежена.
Виїхавши за територію собору, Арс все таки запитав:
- То що ж вас турбує? Минулого разу ви мені так і не розповіли.
- Депресія неконтрольована, багато років уже її лікую, а вилікувати не можу. До того ж хронічний гастрит, який також в моєму випадку не виліковується, – бовкнула Даша перше, що спало на думку, оскільки про всі свої хвороби вона не полюбляла нікому розповідати, надто хлопцю, який їй подобався.
- А лікарі, що кажуть?
- А лікарі стискають плечима, кажучи, що аналізи всі в нормі, лікувати, окрім депресії нічого не потрібно. А як вилікувати депресію, коли вона у мене загострюється саме, коли болить шлунок, я не знаю. Лікарі теж не знають. Тому виходить замкнене коло. Призначають весь час різні аналізи здавати у пошуках причини і я їх здаю в надії, що цього разу хоча б щось знайдеться, але нічого зрештою не знаходиться. Тому й молюсь весь час, уже багато років, тому що тільки Господь додає мені сил все це терпіти.
- А ви працюєте?
- На даний час я цілком зайнята лікуванням. А ви? – було дуже цікаво дізнатись Дарині, тим самим розвіяти свої здогадки.
- Пропоную перейти на ти, якщо не проти?
- Лише за, – мило посміхнулась Даша, яка поволі почала звикати до товариства з Арсеном.
- Я керівник інформаційного відділу в будівельній компанії.
Про цю інформацію дівчина здогадувалась, оскільки бачила на фото в Істаграмі, та вдала, що нічого не знає:
- Цікава робота?
- Надзвичайно, особливо їздити на об'єкти, коли дощ і там повсюди колюжі, бруд. Такі моменти я особливо люблю, – пожартував хлопець.
- В кожній роботі є певні мінуси. Зате, коли гарна погода і в тебе перемовини в ресторані, тоді вже краще.
- Ось тут з тобою цілком згоден.
У розмові молодих людей настала невелика пауза. Даша не могла здогадатись, про що можна поговорити, а Арсен вирішив подумати і згодом запропонував:
- У мене є знайомий лікар, раніше дідуся лікував, він щоправда кардіолог, але дуже хороший і розумний лікар, я міг би домовитись з ним, щоб тебе оглянув.
- Дякую, але в мене також дуже хороша лікар-гастроентеролог, тому я не думаю, що в цьому є потреба. 
- Якщо потрібна будь-яка допомога, кажи, не соромся. Я люблю допомагати, якщо можу звісно.
- Наче б то нічого не потрібно. Я вже давно звикла усі питання вирішувати сама і ніби не погано виходить, тому дякую тобі за пропозицію. Зрештою таблетки ти за мене приймати точно не зможеш, – весело пожартувала Дарина і вони разом почали сміятись.
- Тобі виявляється дуже личить посмішка, варто частіше жартувати.
- Я знаю. Та в мене не завжди виходить.
- Я уже зрозумів, чим можу тобі допомогти, – посміхаючись, сказав Арсен, глянувши на Дашу і зробивши паузу. А Даша, в свою чергу, зацікавлено подивилась на нього. Помітивши цей погляд хлопець пояснив: - Я можу тобі анекдоти розповідати, таким чином буде веселіше і ти радітимеш. Твій хлопець мабуть не розповідає тобі нічого веселого?
- Я на даний час цілком вільна, тому немає кому розповідати.
- Чудово, тоді слухай, – запропонував Арс і почав засипати дівчину горою позитивних анекдотів.
На такій веселій ноті молоді люди наближалися до Дарининого району, тому Арсеній поцікавився: 
- Яка в тебе вулиця?
- А, ні, ні. Не варто. Я вийду там за поворотом, на світлофорі. Моя вулиця, тобі не по дорозі.
- Ще чого! Кажи вулицю і будинок.
- Мені пройтись там не далеко, а тобі машиною зробити велике коло доведеться.
- Нічого, я люблю кататися. Кажи вулицю, інакше я тебе не випущу з машини, – командним тоном наказав Арсен, а Даша в цьому тоні впізнала справжнього успішного керівника. 
- Ой. Тільки не кричи. Мені більше подобалось, коли ти розповідав анекдоти...
- Порція анекдотів буде наступної неділі, а зараз кажи вулицю, – знову строгим тоном перервав Арсен.
Тож Дарині довелось розповісти свою адресу і показати дорогу.
Молоді люди під'їхали до будинку, Даша радісно подякувала і вже виходила, та тут Арсен вигукнув:
- А номер телефону? Нам потрібно зідзвонитись, щоб я знав, в який час тебе забрати наступної неділі.
- Забрати? – здивувалась Даша. - Ти тепер мене щонеділі возитимеш? 
- Авжеж! І без заперечень! Мені ж все одно по дорозі, – мило посміхнувся Арсен і ця посмішка була настільки прекрасною, що Дарина починала втрачати над собою контроль.
Тож, продиктувавши номер телефону, Даша нарешті пішла радісною та щасливою. Але тут   почала згадувати про знак питання у власній свідомості – що ж все таки Арсену від неї потрібно?  Надвряд чи вона йому подобається, тож зустрічатись він точно не має на меті, до того ж поряд з таким успішним красенем повинна бути нереальна красуня. А Дашулі над собою ще довго працювати, щоб такою стати, а можливо й не вийде ніколи, адже для цього потрібні кошти, яких Даші не вистачало навіть на лікування. "Невже цей красунчик справді хоче допомагати. Йому подобається піклуватись про малознайомих людей, які потребують допомоги. Але ж хіба такі люди, як він в нинішньому світі існують?" – розмірковувала Дарина. Та скільки б не думала, все одно збагнути не могла. Дівчина розуміла лише одне – якби не було важко це усвідомити, та вона кохає Арсена і зі своїми почуттями нічого вдіяти не може.
Даринка й сама не одразу зрозуміла, що стала на злітну смугу своєї долі. Вона відчувала, що деякі симптоми, котрі раніше її турбували зникли. Уже зовсім не боліла голова. Фізичний стан поступово покращувався. Біль став удвічі слабшим. Втома покинула. З’явились сили, як фізичні, так і енергетичні. Дівчині уже було спокійніше на душі, а відтак й радісніше. Залишилась невпевненість в собі й невідання, що принесе наступний день. Вона ще не встигла збагнути, що в цей час Господь почав підіймати її з колін, щоб понести на крилах свого всемогутнього заступництва. З колін тяжкої хвороби. З колін буремних невдач. З колін всіх бід та негараздів.
Наближалась неділя. Весь тиждень Дашу не покидали думки про Арсенія. Вона хвилювалась, що її душевний стан погіршиться, коли побачить його. Увечері в суботу хлопець, як і обіцяв,  зателефонував і сказав, що плани не змінились і вранці він заїде по Дашу. Тож дорогою до Володимирського собору на дівчину очікувала чергова порція анекдотів. В свою чергу Дарина  розповіла  про покращення фізичного, відтак й емоційного стану.
Після Богослужіння Арс запропонував прогулянку по бульвару поряд із собором. Тож молоді люди йшли, розмовляли, знайомились ближче. Арсеній дуже здивувався, коли дізнався, що вони з Дариною обоє народились і виросли на західній Україні, і що вони ровесники з різницею лише в 1 місяць і 1 день, тож сказав:
- Дивовижно, у нас з тобою стільки спільного. 
- Як виявилось, – поправила Даша. - А ще я дуже полюбляю ось такі прогулянки парками, а ти?
- І я обожнюю. Дякую, що ти погодилась сьогодні погуляти, тому що я вже давно цього не робив – самому сумно, а дівчина моя більше полюбляє літні тераси ресторанів або нічні клуби, відпочинок за кордоном. Мені це все також подобається, але вже стає дуже звичною справою, потрібне і різноманіття, – розповідав хлопець.
- Я вірно зрозуміла – ви вже тривалий час разом?
- Майже рік.
- Чому ж вона з тобою в церкву не ходить?
- Вона вихована зовсім по-іншому, для неї церква – це забігти свічку поставити, ось і все. До того ж, вона не може дуже рано прокидатись – поки встане і збереться уже обід настане.
У Даші були ще питання стосовно дівчини, але вона не хотіла втручатись в особисте життя малознайомого хлопця. Зате добре зрозуміла одне, що їхні близькі стосунки неможливі, хопець просто їй допомагає, а коли так, то можна розслабитись і просто бути собою, нічого не приховуючи і не соромлячись. 
- Ти в Пущі-Водиці винаймаєш житло чи ні? – поцікавилась Даринка.
- У мене там невеличкий будинок-дача. Я там буваю, в основному, на вихідних, а в будні дні, щоб далеко не їздити в офіс, винаймаю квартиру на Печерську. В Пущі постійно мешкає і працює моя  сестра. Для мене це дуже зручно, тому що вона підтримує порядок в будинку, звісно до тих пір поки заміж не вийде і не втече від мене. 
- Дуже розумно ти придумав – і сестру житлом забезпечив і себе, і в той же час ви живете окремо.
- Ну якось так уже вийшло, – на веселій ноті говорив Арсен.
- Я до того, що, справді, гарно все вийшло, – підмітила Дарина.
- Я вас якось познайомлю, вона інколи їздить зі мною в собор, щоправда дуже рідко, бо вона не полюбляє у вихідні дуже рано вставати і їхати так далеко в церкву, тому їй зручніше в Пущі, там поряд з нашим будинком церква. А мені там не подобається, тому я не лінюсь і завжди їду в Київ.
- У мене на Академмістечку теж три цервки довкола, але мені там не подобається, тому я так само, не лінюсь і їду в собор, до того ж в жодній церкві не замінять Патріарше Богослужіння.
- Цілком згоден...
Наступила невеличка пауза, після чого Даринка запитала:
- А сестра в тебе молодша?
- Так, на 4 роки. Ми в дитинстві взагалі не знаходили спільної мови, як кішка з собакою не могли ладнати. Лише, коли Аня переїхала до Києва навчатись, тоді почали потроху спілкуватись, а зараз взагалі найкращими друзями стали. Ось так, у нас дивно якось все, – посміхаючись, знизив плечима Арсеній. 
- Нічого дивного. Для дітей різниця в 4 роки дуже суттєва, у вас тоді не було і не могло бути  жодних  спільних інтересів, адже, коли вона ще гратись хотіла, ти уже цікавився дівчатами. Вже після 20, навіть після 23-х років ця різниця не дуже відчувається. Ви подорослішали, зрозуміли, що ви рідні люди, що ніхто інший вас так не зрозуміє, як одне одного, тому й подружились.
- Я не задумувався ніколи над цим. А ти дуже вірно підмітила... Щоправда вчора в черговий раз ми посварились.
- Що трапилось?
- Бачте, їй зрадив коханий хлопець. Скандал був гучний. Вони розбіглись, тому Аня зараз перебуває в глибокій депресії – на роботу не ходить, всі домашні справи запустила, сидить весь час і сльози ллє.
- І анекдоди твої, на неї, як на мене не діють? Важкий випадок, – запитала Даша і сама ж збагнула відповідь на своє питання.
- Дуже важкий. Я вже не знаю, як їй допомогти. Коли намагаюсь поговорити, підтримати, вона починає сваритись, казати, що я ніколи її не зрозумію, – засмутився Арсен.
- Тоді й не варто. Просто спробуй зробити так, щоб вона кудись з тобою сходила. Не знаю, що вона любить – кіно, театр, виставка, якась спортивна гра. Спробуй просто весь час відволікати її від негативних переживань.
- Ти маєш рацію. Ми дуже давно не проводили час разом. Раніше полюбляли по Пущі Водиці на великах ганяти.
- Ну ось. Вимани її покататись. Тільки ж, ти розумієш, що одного разу мало.
- Так, потрібно нею зайнятись. А ти любиш велосипед? – поцікавився Арс.
- Обожнюю. Тільки в Києві велосипеда не маю.
- Не проблема. Ми в прокаті беремо. Складеш нам компанію?
- Залюбки, – радісно погодилась Даша.
- Тож їдьмо просто зараз!? 
- Тільки заїдемо до мене, потрібно перевдягнутись. 
- А зараз ходімо ось в ту кафешку, пообідаємо. А я зателефоную Ангеліні, скажу, хай іде на день народження своєї подруги сама, до того ж мені ця подруга ніколи не подобалась.
Дарина добре розуміла, що не можна їй зараз відвідувати заклади громадського харчування, оскільки у неї строга медична дієта, та вирішила таки піти і замовити якийсь простий овочевий салат або чай.
Даринці було дуже легко та радісно з Арсеном. Відчувала його наче рідну людину, яку знає все своє життя. Стримування своїх емоцій та закоханих поглядів їй дуже важко давалось. Серце та душа линули до нього, хотілось пригорнутись і не відходити ні на мить. Думки про те, що їм ніколи не бути разом просто вражали прямо в серце, від чого ставало дуже боляче і сльози навертались на очі. Схоже Арс цього не помічав або просто мовчав. Бо коли починав говорти ставало радісніше від його дотепних історій. Даші було радісно і водночас сумно від того, що хлопець сприймає її лише, як подругу чи об'єкт для допомоги.
Пообідавши, приїхали до Дарини. Вона пригостила Арсена чаєм з цукерками, а сама тим часом пішла збиратись на велопрогулянку.
Приїхавши в Пущу-Водицю, Даша була вражена красою маленького заміського будиночку Арсенія. Там не було нічого надто вишуканого чи розкішного, але все настільки тонко підібрано зі смаком, що неможливо було відірвати очей. Будиночок здавався казковим замком – зовні оформлений в коричнево-бежевих тонах; стіни хвилею вигнуті по всьому колу будинка; дах з акуратними невисокими темно-коричневими куполами; довкала встелена бруківка в тих самих тонах; по краях висаджені неймовірної краси різнобарвні квіти. Подвір'я, хоча невелечке, та обгороджене довкола високим коричневим металевим парканом з автоматизованою розсувною брамою на в'їзді. Всередині дім оформлений в тих самих коричнево-бежевих відтінках, і лише на другому поверсі одна  кімната  вибивалась  із  цього  казкового  інтер'єру.  Тож,  піднявшись  з   Дариною  нагору  та відкриваючи двері до кімнати, Арсен промовив:
- Зазвичай гостям я весь дім показую, окрім цієї кімнати. Сьогодні для тебе зроблю вийняток. Це моя особиста кімната, яка цілком відповідає моєму темпераменту. Я не хотів, щоб весь будинок був  таким, як ця кімната, тому ми зробили його в класичних тонах, які довподоби переважній більшості людей. А ось мою кімнату я попросив дизайнера підлаштувати відповідно до мого характеру. Вона цілком чоловіча, я тут навіть прибираю сам і дуже не люблю, коли Аня сюди заходить.
Кімната була світло сірого кольору з чорними меблями, які справді відображали чоловічий початок. Не стримавшись, Дарина промовила:
- Хоча тут все по-чоловічому, зате дуже затишно, відчувається якайсь особлива атмосфера. І, дивовижно, але тут чисто. Зазвичай, чоловіки полюбляють розкидати свої речі, а у тебе навіть фотографії акуратно стоять на своїх місцях.
- Тому я й кажу, що в цьому вся моя суть. У тебе в квартирі, до речі, теж все на своїх місцях і чистота.
- В цьому ми з тобою схожі. Та, мабуть, Ані не легко з твоєю любов'ю та вимогливістю до чистоти? – поцікавилась Даша, виходячи з кімнати.
- Їй доводиться щодня прибирати. Як тільки я побудував цей будинок їй важкувато було, та зараз, вона вже, здається, звикла. Поряд з моєю, до речі, її кімната. Зараз ми заглянемо, чим вона тут зайнята чи, як завжди, нічим – спить або лежить, дивлячись в одну точку. І так вже 2 тижні.
    Арсеній постукав у двері. Через хвилину їх відчинила дівчина з сонними заплаканими очима та безладно розтріпаним волоссям, яке вона без упину поправляла спершу однією рукою, а потім іншою.
- Аню, у нас гості, – звернувся Арс до своєї сестри. – Знайомся – це Даша – моя подруга, надіюсь  ви подружитесь. Пригостиш нас чайком?
- Твоя подруга  ти і пригощай. Швидко Ангеліні заміну знайшов, – неприязно бовкнула Анна.
- Та ні, ти не зрозуміла. Це Даша. Пам'ятаєш, я розповідав тобі – ми разом ходимо у Володимирський собор, – пояснив Арсен.
- Мені зараз не до гостей. Скільки разів тобі повторювати – дай мені спокій, – відказала Аня і зачинила двері.
- Я зараз вибухну! Як з нею розмовляти? Жодної поваги ні до брата, ні до гостей! – розлючено говорив Арсеній, підходячи до дверей, щоб відчинити їх, але Даша його зупинила зі словами:
- З таким відношенням ти не тільки не знайдеш ніколи спільну мову із сестрою, а й не допоможеш їй нічим. Будь терплячішим.
- Я мабуть втомився вже за ці 2 тижні, у мене немає сил.
- Тому що ти обрав невірний шлях спілкування з розбитою горем сестрою. Сварками і своїми повчаннями, як краще жити, ти нічого не досягнеш. Діяти потрібно спокійно і виважено.
- Тобі збоку легко сказати. Це не твоя справа, тому тобі все одно.
- Ось і мені дісталось, – зітхнула Даринка, похнюпивши носа. 
- Дашуля, пробач, – обійнявши дівчину за плечі, сказав Арсен. - Я зовсім не хотів тебе образити, –  відпустивши її, він додав: - Мабуть помічник з мене нікудишній. Я думав, зможу допомогти тобі, сестрі, та нічого в мене не виходить.
- Якщо ти заспокоїшся, все в тебе вийде, – сказала Дарина і пішла вниз до великої вітальної кімнати, яка була з'єднана з кухнею.
     Зрозумівши, що піддався емоціям, Арсеній пішов вслід за Дашею. І сівши на свій шкіряний великий диван, промовив:
- Я не знаю, що зі мною відбувається. З тих пір, як з Анею трапилось це лихо, я наче сам не свій. Раніше був набагато спокійніший, а зараз...
- Тебе просто гнітить незвична обстановка в твоєму домі, – відказала Даша, котра стояла біля вікна і розглядала періодично то його краєвид, то кімнату.
- А я ж зовсім забув, хто ти за фахом? Випадково не психолог? Дивовижно, але ти дуже тонко  відчуваєш мене.
- Це тобі скаже будь-яка людина, яка оцінює ситуацію зі сторони. І не треба бути для цього психологом. А за фахом я – банкір, працювала спершу в кредитуванні, потім в бухгалтерії з первинною документацією.
- Все таки, ти дуже розумна дівчина, – пильно розглядаючи подругу, підмітив Арсен. 
- Та ні, я просто депресію на собі відчула і лікувалась в один час у фахівця. Тому з власного досвіду  кажу тобі, що і як робити.
- І фахівець тобі так і не допоміг? 
- Хворобу можна вилікувати, коли немає на неї причини або якщо вона була в минулому. А якщо причина є і вона прогресує, то слід спершу вилікувати її, а вже тоді наслідки.
- Я не зовсім зрозумів, в твоєму конкретному випадку – це як?
- Моя причина в поганому травленні. Яке я останні  роки активно лікую і наче упішно. У мене вже не лише нічого не болить, але й покращується душевний стан і стає яснішою голова.
- Так за це треба випити, – радісно вигукнув Арсен.
- Спиртного мені вживати поки не можна, – запевнила Даринка.
- А ми тоді чай вип'ємо.
- Не турбуйся. Чай ми з тобою вже пили сьогодні. Давай подумаємо, як виманити Аню на прогулянку?
- Є в мене певні думки з цього приводу. Тож піду їх реалізувати.
Арсеній швидко пішов на гору, а Даша, здивовано, з купою питань в голові, залишилась біля вікна гостинної.
Зайшовши до кімнати сестри, Арс з хвилюванням почав говорити:
- Вибач, що не даю тобі спокою, але мені дуже важко, коли ти в такому стані. До того ж ми тепер так рідко спілкуємось, що я сумую без довгих розмов на кухні й прогулянок в нашому парку. У мене сьогодні вільний день, давай покатаємось на великах, як раніше ми полюбляли? Удвох. А хочеш, Дашулю з собою візьмемо? Вона дуже хороша, впевнений, вона тобі сподобається.
Все, що говорив брат Ані було не надто цікаво, а ось про його особисте життя вона згадавши, поцікавилась:
 - Я так і не зрозуміла, у тебе з Дашею стосунки? А як же Ангеліна, яку ще зовсім нещодавно ти безтямно кохав? То ось, які ви всі чоловіки – негідники! Йди геть, і ти такий, як всі!
- Анютко, заспокойся, – тихо та спокійно говорив брат. - З Даринкою ми лише друзі, у мене й в думках не було нічого іншого. Як я тобі й казав, у неї зараз важкий період в житті, я просто їй допомагаю, дружньо підтримую. А з Ліною у нас все, як і раніше. Я її палко кохаю, ти знаєш. Окрім неї мені ніхто не потрібен.
- Я думала, дружба між чоловіком і жінкою неможлива. Дивись, щоб ця ваша дружба з Дашею не зайшла надто далеко.
- Вкотре повторюю – я кохаю Ангеліну. Ти можеш це затямити чи ні? – трохи почав нервувати Арсеній.
- Я не божевільна! Я все добре розумію. Але я вже не вірю чоловікам, і тобі теж. Такий, як інші!
- То ось в чому причина твого небажання спілкуватись зі мною. Нарешті, вперше за 2 тижні я дізнався, що причина наших сварок – це те, що я чоловік. Насамперед я твій брат. Старший брат. Який готовий тебе завжди оберігати від усякого лиха. Я не скривджу тебе ніколи. Зараз я говорю не як чоловік, а як брат. Хоча би братові ти можеш повірити?
У відповідь Арсен помітив лише мовчазні сумніви в очах сестри, а це означало, що він на вірному шляху, все таки його слова хоча б трохи впливають на неї.
- Не довіряєш мені, не хочеш спілкуватись зі мною, то хоча б з Дашею познайомся. Вона дуже розумна і досвідчена дівчина. Сьогодні мені розповіла, що пережила схожу з твоєю ситуацію, їй теж дуже важко. Мені здається, що ви вдвох зможете побороти депресію.
- А якщо мені так комфортно? Я не хочу іншого життя. Не хочу ні з ким розмовляти, знайомитись, жити не хочу по-іншому. Нічого мені не потрібно, – відказала Анна.
- Тоді, ми з Дашею самі підемо кататись на великах, які ти дуже любиш. А ти сумуй тут сама, – промовив брат і пішов.
Зійшовши вниз, Арсеній звернувся до Даші:
- Радий, що сьогодні у нас хоча б якась розмова вийшла, до цього вона взагалі не хотіла зі мною говорити, бо бачте, проблема вся в тому, що один негідник її скривдив, значить всі інші такі самі, навіть брат не вийняток.
- Це поширена жіноча проблема – всі чоліки однакові. Ти пояснив, що ти не всі, ти все таки брат? – поцікавилась Дарина.
- Пояснив... Наче задумалась, але результату немає.
- Миттєвого результату не чекай. Їй потрібен час, щоб обміркувати твої слова. А поки вона думає, давай тим часом пити чай. Все одно нам варто трохи зачекати. А потім знову спробуємо з нею поговорити.
Арсен з Даринкою сиділи на кухні й пили чай з красивих білих фарфорових чашок, знаходячи все нові теми в процесі розмови. Їм було дуже легко і приємно одне з одним, тому Арс зауважив:
- Я зараз відчуваю наче сиджу на кухні з сестрою, з рідною людиною, де мені дуже легко та комфортно. Ви з Анею дуже схожі. Тільки ти старша і досвіченіша. І це мені ще більше імпонує. Дивовижно. Спасибі, що ти з'явилась у моєму житті.
- Дивовижно, у мене схожі відчуття. Хоча у мене ніколи не було ні брата, ні сестри. Та з тобою я відчуваю турботу і підтримку. Спасибі тобі за це.
В цей час Даша відчула ніжний та теплий погляд хлопця прямісінько у вічі, наче якась іскра запалала у ньому. Але ж дівчина розуміла, як палко він кохає іншу, довідавшись про це нещодавно. Цей палкий погляд Арс через хвилину відвів, поглянувши вгору, тому Дарина зрозуміла, що час згадати про Аню:
- Гадаю, варто йти до Ані і розповісти їй все, як є. Тобто про те, що ми вже випили чай без неї і збираємось виходити.
- Згоден. Так і зроблю.
Арсеній піднявся до сестри, де повідомив про те, що вони з Даринкою вже йдуть, чи не хоче й Аня приєднатись. Але у відповідь відчув лише мовчання. Анна сиділа на ліжку, обійнявши руками коліна і дивилась у вікно, не звертаючи на брата уваги.
- Можливо, сьогодні ти зробиш вийняток для брата, який тебе безмежно любить? – спитав Арсен, підійшовши до сестри й обійнявши її.
В цей час Аня відчула рідні обійми любого брата, про які в останній час уже забула і розплакалась. Після двох хвилин мовчазних ридань, Анна у відповідь обняла братика і промовила:
 - Пробач мені. Ти такий турботливий до мене, а я лише кричу і ображаю тебе.
- Не варто. Я ніколи не зміг би ображатись на свою маленьку, любу сестричку, – відповів брат і обійняв сестру ще міцніше, дадавши: - Тож мир?
- Мир, – похнюпившись, відповіла Аня. - Давай ніколи більше не сваритись?
- Адже ми з тобою рідні брат і сестра, – посміхаючись підтримав сестру Арсен: - Ідемо збиратись? Де твої наколінники?
- У шафі, на нижній полиці, – вказала пальцем Анна, тим самим даючи згоду на велопрогулянку.
Арсеній дістав сестрі одяг і пішов до своєї кімнати, щоб перевдягнутись. Тим часом Даша сиділа на кухні, насолоджуючись її красивим інтер'єром. І ось вгорі побачила Анну, переодягненою, яка прямувала до неї.
- Я готова. А де мій турботливий брат? – радісно поцікавилась Аня: - Я думала він тут. Та розумію, що він ще перевдягається, а це в нього надовго. Куди б він не збирався – це завжди довго, потрібно перебрати всі свої речі, що до чого пасує краще, потім подивитись, покрутитись 10 хвилин перед дзеркалом і тільки тоді зрозуміти, що він таки красень... Тому, давай тим часом я тебе пригощатиму улюбленим  печивом, якщо чаювання уже минуло без мене.
- Я тільки за! – ще радісніше вигукнула Даша і була щасливою, що її поради таки спрацювали.
Аня запропонувала шоколадне печиво. Дарині не можна було шоколоду, тому вона одне взяла і  почала пояснювати причину та розповідати про свою проблему. Анна слухала її дуже уважно, щиро співчуваючи новій подрузі, а потім сказала:
- Ось чому життя таке? У кожного з нас своє горе. Я іноді трохи заздрю своєму братові, він якось умудряється весь час легко жити, на будь-які негаразди дивитись крізь пальці та з посмішкою. Тому здається, що він цілком щаслива людина, у якої не буває жодних проблем. Ось, я так не можу.
- Ти по-своєму права. Та можливо, ти не помітила, але ваш розлад у стосунках він все таки боляче переживав, навіть нервував через це. Сьогодні мені сам зізнався. Тому мені довелось його заспокоювати, – заперечила Даша. 
- То ось чому він раптом став зі мною нормально говорити. Ти на нього позитивно впливаєш.
- Зовсім ні. Я просто підказую, як вірніше чинити в тій чи іншій ситуації, як людина, якій збоку видніше.
Тут Аня задумалась: "Арсен таки мав рацію, коли казав, що Дарина розумна та досвічена. Мабуть, я проживу ще кілька років і буду такою ж розсудливою".
Нарешті спускався до дівчат красень у всьому білому, який сходив донизу наче янгол з небес. У Даші серце завмирало. Щоразу, коли вона його бачила виникало щире бажання потонути в його обіймах і залишитись в них. І щоразу ставало боляче від думки, що це неможливо. "Мабуть, це востаннє, коли я поряд з ним. Не сила мені постійно стримувати свої почуття, а тому варто уникати його наступного разу. Поїду до батьків. Буду на відстані, не бачитиму його, можливо стане краще" – розмірковувала Даринка.
Велопрогулянка видалась дуже веселою. Молода компанія ганяла на велосипедах по парку та дорогах міста, весь час намагаючись випередити одне одного. А коли дівчата втомились, то залишились позаду, їдучи паралельно і розмовляючи про хлопців. Арсен відірвався від них, а озирнувшись, помітив, що вони далеко і зупинився. Коли дівчата під'їхали ближче, він сказав:
- Я мабуть третій зайвий у вашій жіночій компанії? Наздоганяйте мене.
І знову вирвавшись вперед, швидко помчав. Дівчата зупинились, подивились одна на одну, несхвально з подивом посміхнулись і продовжили свою розмову, їдучи  в повільному темпі.
Арсеній знову, озирнувшись, побачив, що на нього ніхто не звертає увагу і зрозумів, що дівчата таки подружились. Тож щиро цьому радів, надіючись, що розсудлива Дарина тепер буде поруч із сестрою, а відтак вдвох вони з легкістю здолають свої душевні недуги.
Після радісної велопрогулянки всі були в піднесеному настрої і дякували одне одному за чудову компанію.
- Класно було. Потрібно якомога частіше влаштовувати такі вело-свята – море позитиву, свіже повітря, спорт. Поєднання корисного з приємним. Як на мене – найкращий відпочинок. Мені тільки під кінець стало трохи сумно, адже ви не звертали на мене увагу, – поскаржився Арсен.
- Ну пробач. Нам просто було про що попліткувати, – хіхікала Аня. - І взагалі, я Дашульку не хочу нікуди відпускати, залишайся у нас. 
- Правда. Дуже гарна ідея – переночуєш у нас у вітальній, там дуже комфортний диван, гостям подобається. А вранці разом поїдемо в Київ, дорогою на роботу, я завезу тебе додому, –  запропонував Арс.
Дарина спершу відмовлялась, але під тиском нових друзів була змушена здатися. План на вечір був наступним – похід до супермаркету, приготування святкового столу, смачна вечеря. Тож вечір минув вдало. Було вже пізно, Арсен пішов спати, а дівчата просиділи до ранку, ділячись таємницями свого життя. 
Поспавши 2 години, Даша прокинулась від ледь чутного стукіту на кухні. Вона піняла голову і через спинку дивану побачила красеня в білій сорочці та світлих джинсах, який варив каву. Дівчина була приємно вражена. Прокинутись і відразу побачити коханого – це неймовірне щастя. І нехай вони не разом, та зате так близько...
- Прокинулась? – ніжно запитав Арсеній, додавши: - Доброго ранку.
"Ранок по-справжньому добрий, до того ж, який романтичний. Так би й поринула у цей світ неймовірних почуттів кохання, якби було можна" – подумала Даша і мало не промовила те, що думала, але вчасно зупинилась і відповіла:
- Добрий ранок. Ти вже готовий?
- Зараз каву вип'ю і можемо їхати.
Тож, Даринка швиденько підстрибнула, вдяглась і пішла до ванної, щоб хоча би трохи привести себе до ладу. Вигляд у неї був зовсім кепський. Вона геть не виспалась і виглядала дуже втомленою з синцями під очима. "Добре, що макіяж зі вчорашнього дня ще трохи зберігся,  тому ще не все так погано, як зазвичай буває", – подумала Даша. Та уже в машині Арсен спитав:
- Ти хоч трохи спала? Бо вигляд у тебе дуже втомлений.
- Трохи спала. Зовсім трохи. Ми з Анею лягли близько четвертої ранку. Уже світало. А ти завжди так рано встаєш на роботу?
- Коли в Києві, тоді на годину пізніше, а звідси доводиться виїджати раніше, оскільки їхати довго, а в понеділок зранку завжди затори на дорогах.
- О! Це правда! – скрикнула Даша.
Вдома Дарина проспала до обіду, прокинулась  від телефонного дзвінка.
- Ти вже виспалась? – запитала Аня.
- Здається так. А ти?
- І я. Дякую тобі за нічну душевну розмову. Я виговорилась і мені стало набагато легше. І ще – пробач, що довелось вислуховувати мій відчай.
- Облиш. Все добре. Я теж розповідала не надто приємні речі. Які плани на сьогодні? – поцікавилась Даша.
- Думаю, з'явитись на роботі.
- У тебе ж відпустка чи не так?
- За свій рахунок, тому варто якомога раніше виходити на роботу, – відповіла Аня.
- Це вірно. До того ж, ти будеш зайнята і не матимеш часу згадувати про нього.
- Це так важко... – промовила Анна і заплакала.
- Годі тобі. І так вже всі сльози виплакала. Давай зустрінемось ввечері, – запропонувала Даринка.
- Я саме тому й дзвоню. Приїжджай до мене ввечері. Посидимо де-небудь. В Пущі є гарні кав'ярні.
- Домовились. Біля сьомої буду в тебе.