Розділ 4. Знайомство

Одного літнього дня була чудова тепла та сонячна погода, тож Даринка вирішила поїхати на прогулянку в один зі своїх улюблених парків, трохи відпочити та відволіктись від невпинного лікувального процесу, який пригнічував ще більше і без того важкий психологічний стан дівчини. А дорогою забігла в Володимирський собор, бо не могла без молитви, яка укпріпляла її й додавала сил не падати духом. Був будній день, обідній час. Літургій ніяких в таку пору дня не звершувалось. Даша лише хотіла спокійно помолитись і поставити свічки. Коли дічина зайшла в храм, її охопило велике здивування, адже побачила Арсенія біля одного зі свічників. Отож відразу здогадалась, що він, як і вона, зайшов на кілька хвилин поставити свічки. Не бажавши навіть проходити мимо хлопця, вона пішла по інший бік церкви, не озираючись. В той час їй стало дуже важко на душі, оскільки боляче щоразу бачити хлопця, який міг бути лише в її мріях. 
Даринка стояла перед іконами, щиро молячись про одужання від своїх численних недуг. Сили її покинули, вона вже не могла контролювати свій емоційний стан. На душі був лише біль та смуток. Тож виглядала дуже засмучена. Навіть малопомітна сльоза покотилась по її щоці. В той момент хотілось ридати і кричати від свого болю. Болю, якого завдають хвороби; болю, якого, незважаючи на титанічні зусилля, неможливо позбутися уже такий тривалий час; і в зв’язку з цим – болю невідомості і невизначеності свого майбутнього. Дівчина мріяла повністю одужати, стати, як фізично здоровою, так і душевно, позбутись усіх емоційних бар’єрів, тобто перешкод у спілкуванні з людьми, їх боязні. В зв’язку з цим, мріяла уже вільною, впевненою, здоровою знайти роботу, яка не буде тягарем, як раніше, а приноситиме задоволення кожної миті. Тобто стати красивою, щасливою, успішною дівчиною із сяючими очима та яскравою посмішкою, до котрої тягнутимуться люди. Мріяла подобатись чоловікам, а особливо "йому", до якого зараз так линула душа. А оскільки жодна з мрій поки що не здійснилась, то Даринка добре розуміла, що про будь-яке знайомство не може бути жодної думки. Вона не хотіла дарувати людям біль і тягар, який в той час несла. Так, варто відзначити, що мужньо несла тягар болю, щоразу вставала і казала хворобі: "Тобі мене не подолати". Та незважаючи на це, інколи біль був таким нестерпним, що сил боротись не було. 
  В той час Арсен підійшов ближче і раптом помітив дуже засмучену дівчину, тому й подумав, що мабуть щось погане трапилось, оскільки аж в такому стані смутку він її ще не бачив ніколи. Від її щирої молитви і погляду, спрямованого до ікони Христа Спасителя, хлопець розчулився до глибини душі. Саме це і зацікавило його, викликало бажання поговорити, познайомитись, а надто, якщо уже вони зустрілись так неочікувано в церкві.
Чимало часу Даша провела в молитві, але вона й здогадатись не могла, що Арсеній весь той час стояв навпроти і спостерігав за нею, бо думала він давно пішов. Коли повернулась в напрямку виходу з храму, то зловила на собі погляд хлопця і це здивувало ще більше. Дівчина все таки не змогла приборкати своїх емоцій, тому так засмучено й пішла, не звернувши особливої уваги на хлопця. 
Дарина відійшла 5 метрів від храму, як раптом почула у себе за спиною:
- Вибачте, я помітив, що ви так засмутились в церкві, при цьому дуже щиро молились... У вас щось трапилось? – ривками говорив Арсен.
Під час цих слів Даша зупинилась і завмерла, відчувши – це він. Вона не мала бажання з ним спілкуватись, надто в такому розбитому стані, але зробити вигляд, що не почула чи просто не відреагувати і піти, було б не ввічливо, тому була змушена повернутись і відповісти:
- Так, є певні проблеми зі здоров'ям, зараз приймаю таблетки, а вони діють на мене не так, як мені б цього хотілось, тому дуже важко. 
- Ви втомились, мабуть? Я на машині, можу візвезти вас, куди скажете.
На цю фразу Даринка здивувалась остаточно і не могла зрозуміти – Арсен хоче допомогти чи вона якось зацікавила його, як дівчина. Тут їй спало на думку інше:
 - Ви, мабуть, зайнятий. У вас, мабуть, багато своїх справ?
- У мене не може бути жодних справ, коли бачу, що людина потребує допомоги, – твердо  запевнив хлопець.
- Та я... власне... не потребую допомоги, – невпевнено пробурмотала Даша і, підвівши погляд,   поцікавилась, глянувши хлопцю у вічі: – Чому ви так вирішили?
- Тому що помітив вас надто засмучену. До того ж ви самі сказали, що вам важко, – здивувався на таке запитання Арсеній, та все ж не видав своїх відчуттів і толерантно відповів.
- Даруйте, та я мала на увазі, що мені емоційно важко, тому я засмучена, але це не означає, що я сама не дістанусь, куди мені потрібно... – глянувши на зацікавлений погляд Арсена, дівчина додала, посміхнувшись: - Та я тепер і сама не знаю, куди мені потрібно. Відвето, хотіла в парку погуляти, але в такому стані, мабуть, не вийде. 
- Ви вже хоча б трохи посміхаєтесь. Це вже добре. Тоді, я можу бути спокійний. До речі, мене звуть Арсен.
- Дарина.
- Яке красиве у вас ім'я!.. – радісно вигукнув Арсен, а потім додав: – Ну гаразд. Якщо потрібна буде моя допомога, звертайтесь, адже ми тут ще побачимось не раз і тому я на довго не прощаюсь, – посміхнувся Арсеній і впевнено покрокував до свого авто.
А Даша зрозуміла, що їй потрібно тікати, адже він зараз проїжджатиме мимо неї і може ще щось пропонувати, тому й направилась у протилежному напрямку бульвару. Вона усвідомлювала, що під враженнями від всього, що трапилось, їй потрібно десь посидіти аби обміркувати все, що дізналась і заспокоїтись. Тому дісталась найближчої лавки і присіла. Даринка згадувала ніжний та добрий погляд Арсенія, його голос, поведінку і спіймала себе на думці, що після їхнього, нехай короткого, та все ж знайомства, ще більше захопилась цим хлопцем. Він здававався їй ідеалом. Аналізуючи розмову, дівчині стало цікаво чому Арс не запропонував погуляти разом, коли вона обмовилась, що планувала прогулянку? І тут стало зрозуміло, що окрім співчуття до свого засмученого стану, більше ніяких почуттів у хлопця вона не викликала. А це означало, що тепер, коли вони бачитимуться, Арсен завжди цікавитиметься її здоров'ям. "Що ж, потрібно бути готовій розповідати про перебіг хвороби. А не хочеться. Я дуже не люблю розповідати про свій біль та проблеми. І що ж тепер робити? Ходити в іншу церкву? Та ні, тоді він здогадається, що це через нього, до того ж, я безмежно люблю Володимирський... Можливо стояти позаду, так, щоб він не бачив. Ну це варіант. Але ж, все одно, рано чи пізно помітить. Та у моєму випадку краще пізно, тому це оптимальний вихід із ситуації, що склалася. Як би там не було, потрібно бути готовій до розмови, бо може статися непередбачуване" – розмірковувала Дарина.
Тим часом, їдучи в своєму розкішному автомобілі, Арсенія не відпускали думки про Дашу. Почуттів, звісно, він ніяких не мав до простої, не завжди доглянутої дівчини, його лише захоплювала її віра в Бога і завжди щира молитва. "Дивно, стільки років молиться людина. Ходить в церкву дуже часто, навіть частіше, ніж я. За таких обставин це повинна бути світла, щира, добра людина, у якої все є в житті, але ж виявилось все не так. Що ж її болить? Чому ж я не запитав? Обов'язково в неділю з нею поговорю, можливо зможу допомогти. Жаль її", – мучився в роздумах та здогадках Арсен.
Наступні кілька днів Даша почала помічати, що нові заспокійливі та антиалергенні препарати, котрі приймала, строга дієта з виключенням із раціону алергенів, молитви та церква її почали ефективно лікувати.