Розділ 2. Романтичний сон

Однієї суботньої травневої ночі Дарині наснився романтичний сон, який вона, прокинувшись, погано пам'ятала. Та він залишив по собі відбиток романтичного настрою у дівчини. Раптом дуже захотілось почуттів любові, тепла, ласки... То вже пізніше Даша зрозуміє, що навіть не сон вплинув на таке самопочуття, а медикаменти зробили свою дію. Хоча й зовсім невеличку, та все ж позитивну.  
Попри все, поряд з Даринкою нікого не було. І раптом вона, не збагнувши, яким чином і чому, почала думати про того молодика із церкви. Увесь день голова перебувала в полоні думок про нього. З нетерпінням чекала недільного ранку, щоб піти в церкву і побачити його.
Наступного дня прийшла до храму та об’єкту, який взяв у полон усі її думки, не виявила.  Засмутилась. Подумала: "Як завжди, не щастить мені". Помолилась, поставила свічку і повернулась, щоб попрямувати до свого постійного місця, аж раптом побачила, як хлопець іде до місця, де завжди стояв. Він був дуже красивий – впевнений в собі мужчина, з розправленими плечима, на яких ідеально сиділа білосніжна сорочка, а далі – темно-сині штани спортивного стилю доповнені дорогими туфлями. Неначе з обкладинки дорогого глянцю. Від його вигляду Даша втрачала рівновагу. В той момент вона згрішила, тому що не могла відірвати очей від хлопця і не слухала літургію. Через кілька хвилин таки отямилась і побачила, що неподалік позаду хлопця є вільне місце. Дарину мимоволі потягло туди. Тож стала і, слухаючи літургію, не забувала спостерігати за поведінкою хлопця, намагаючись дізнатись про нього щось нове, хоча б візуально. За пів години  зненацька відчула сум та важкість на душі. Не маючи сил стояти, була змушена відійти назад ближче до виходу, де було трохи прохолодніше і менш людно. Згодом основна частина літургії закінчилась і Даша побачила, як юнак виходить з церкви. Вона також вирішила вийти, подихати свіжим повітрям, а разом з цим поспостерігати за об'єктом свого захоплення. 
Дівчина присіла на лавку біля собору і спостерігала, як із паркувального місця виїжджає красивий білий джип.  Наявність елітного автомобіля ще раз запевнила, що хлопець таки з немалим достатком. 
Того дня Даринка не знаходила собі місця, адже весь час думала лише про нього. Не покидало бажання побачити його знову. Вона зайшла на сайт Володимирського собору і почала переглядати фотоархіви літургій, шукаючи там не лише себе, а й хлопця, який не виходив із голови. Пів дня дівчина провела в інтернеті, переглянувши всі фотографії за останні 3 роки, яких назбиралось чимало. Зі знімків стало зрозуміло, що хлопець ходить до церкви і стоїть на одному й тому ж місці уже багато років. Не розуміла, як вона помітила його лише пів року тому, адже сама сотні разів стояла зовсім поряд. Дивовижно... Візуально знала багатьох прихожан собору, а такого ефектного, красивого, молодого чоловіка не помічала. Добре розуміла, що поки не вилікується, навіть мріяти про нього не може. Розуміла також, що не рівня йому. Поряд з ним повинна бути емоційно здорова, життєрадісна, розкішна леді. Цілковита протилежність Дарини. Та, незважаючи на це розуміння, внутрішній голос диктував інші відчуття. Якась невидима сила манила до нього.
На ранок дівчина прокинулась в поганому гуморі, а відтак, і загальне самопочуття було надто неприємне. Не могла думати про щось інше, окрім свого захоплення. Почала дослухатись до своїх почуттів і зрозуміла, що боїться знайомства з ним і цього зовсім не прагне. Хлопець їй подобається і хочеться тільки дивитись на нього, як на картину з галереї. Та, окрім цього жодних інших бажань на той момент не було. Однак... То був лише початок дивовижних почуттів.  
Раптом Дарина зрозуміла, що існує можливість пошукати його в соцмережах. Вона зайшла в Інстаграм і почала переглядати фото всіх людей, на яких позначений Володимирський собор. За 40 хвилин пошуку вона сама не повірила, невже? Невже – це він? Навіть сторінка у відкритому для всіх доступі? Дівчина була в захваті від того, що їй вдалось знайти людину в соцмережі, не знаючи ні імені, ні прізвища. Геть нічого, окрім зовнішнього вигляду і факту відвідування Володимирського собору.  
Як виявилось звали його – Арсенієм. Не так давно він виставив світлину однієї з ікон у Володимирському соборі, завдяки якій Даша зайшла на його сторінку. Переглядаючи фото хлопця, вона думала лише про одне – знайти і зрозуміти такий факт, який був би неприйнятним для неї і тоді у неї уже б не було бажання думати про нього. 
Світлини давали можливість дізнатись про безліч речей. Серед яких – престижна робота в сфері будівництва, ось тільки, яка саме залишилось загадкою, можливо взагалі власний бізнес. Стало також зрозуміло, що він народився в Івано-Франківській області, де і навчався в сфері ІТ-технологій. Жодної фотографії не було виставлено з дівчатами – завжди або сам, або з друзями, або із сестрою та  мамою. Більша частина фото – це веселі селфі в машині, на яких він звісно красень. 
"А скільки ж йому років? На вигляд, мабуть, за 30" – стало цікаво Дарині.  Шкода, що в Інста немає функції віку чи дати народження. "Зате такі функції є у Фейсбук та В Контакте. Я ж тепер знаю прізвище та ім'я, тому з легкістю знайду Арсена і в цих соцмережах також". Хлопець виявився ровесником – молодшим від Дарини на 1 місяць і 1 день. Їм обом було по 30 років. Однак, якщо Дарина виглядала на кілька років молодшою свого паспортного віку, то Арсеній навпаки на кілька років старшим. Що й здивувало дівчину і змусило задуматись – "Мабуть він надто багато працює. Адже за останні 2 роки значно постарів".
Даші стало сумно, що хлопець, котрий колись, як і вона сама, приїхав до Києва ні з чим, її ровесник, уже встиг досягнути таких висот. А у неї ще навіть стабільної роботи немає, оскільки постійні депресивні стани не дають ясно мислити і бути відкритою з людьми, що в сучасному світі є запорукою успіху. Той невеликий досвід в бухгалтерії не давав можливості стверджувати, що знає досконало бухгалтерський облік і може успішно розвиватись у цій сфері. 
Закінчивши університет та оримавши диплом магістра банківської справи, який через хворобу дістався титанічними зусиллями, дівчина пропрацювала рік у сфері швидких кредитів. Дана праця приносила Даші задоволення, та разом з цим додавала багато болю, бо працювати доводилось по 10-11 годин на добу, зарплата при цьому мізерна. Ще й постійного місця роботи не було, оскільки компанія велика – відділень по місту близько сорока і доводилось часто працювати у різних із них, та що там, за рік дівчина встигла попрацювати мало не в кожному. Прагнучи розвитку та кар’єрного росту на той час ще абітна Дарина звільнилась і мріяла працювати в бухгалтерії, бо робота з паперами їй дуже подобалась, здавалась спокійною, не вимагаючи багато зусиль. До того ж її християнські уподобання та любов до Бога не давали права переступати заповіді й видавати кредити, до того з високими відсотковими ставками. Тож потрібно було щось змінювати. 
Без досвіду в бухгалтерії роботу знайти не могла. Шукала довго. Гроші закінчились. Співбесід безліч, а нікуди не беруть і причини не пояснюють. На той час ще не розуміла, що перебуває в глубокій депресії. Тоді фізично почувалась ще набагато сильнішою – бували приступи нудоти, але не часто. А ось депресія жила з нею ще зі студентських років. Нічого не виходило, все в руках розсипалось, рвалось, ламалось, що додавало ще більших страждань душі. Почувалась сумно, думки негативні, не відчувала радості, навіть коли було добре. Думала, що така вона людина, що по-іншому бути не може. 
Зрештою взяли на роботу спершу в магазин, потім на склад, потім в офіс. Все це різні компанії, де працювати вдавалось місяць, від сили два. З перших трьох компаній звільнили. Але Дарина не припиняла боротись. Було дуже боляче, прикро та не здалась. Влаштувалась на перший погляд в непогану компанію. Робота спершу подобалась, але її було дуже багато. Знала, щоб досягти успіху мусить тяжко і багато працювати. Допрацювалась до проблем з кровообігом головного мозку. Тиждень голова клято боліла, біль був нестерпним. 
Потрапила до лікарні, де їй було надано багато ліків – уколів, крапельниць, пігулок. Головний біль став трохи легшим, але нікуди не зник. 3 тижні провела в лікарні, приймаючи ліки та проходячи обстеження. Причини поганого самопочуття зрештою не знайшли. Виписали. Сказали наглядатись в дільничого невропатолога. З роботи довелось звільнитись, бо голова боліла та паморочилась щодня, трималась температува 37.2, фізична слабкість, безпричинна втома, рухатись було важко. Через два місяці нервова система настільки виснажилась і дала підказку Дарині, що й вона хоче уваги – дівчина стала злою, роздратовоною, з криком зривалась на рідних людей з найменшої дрібниці. Нарешті зрозуміла, що це вже потрібно лікувати. Звернулась до психотерапевтів, котрі й поставили діагноз глубокої депресії. Роздратованість та злість за місяць лікування антидересантами минули. А ось депресія, головний біль, шлунково-кишкові розлади – ні. Близько двох років, їздила по лікарях, по санаторіях, лікуючи головний біль та депресію, а пізніше й шлунок – та результату геть ніякого. Зрештою організм не витримав тривалого прийому антидепресантів – почались висипання на шкірі. Дерматологи, на щастя, вилікували швидко, призначивши антибіотик. Після якого трохи стало легше і шлункові, і нервовій системі, й головному болю. 
В той час Даша знову влаштувалась на роботу. Перші два тижні працювала з успіхом, а потім головний біль, слабка нервова система дошкуляли і заважали працювати. Робила багато помилок в документах, плутала суми, цифри. За 2 місяці не витримала. Звільнилась. Знала, якщо не сама, то зрештою її помилки помітить головний бухгалтер і попросить піти. Тож втекла, поки не звільнили. І почала активно лікуватись.   
 Зараз Дарина усвідомлювала також, що окрім квартири, колись подарованої батьками, вона нічого немає. Навіть гроші для існування та  лікування дають батьки. Дівчина дуже любила своїх батьків, адже це єдині в житті люди, які її любили, співчували та всіляко підтримували. Дарині було боляче бути фінансово залежною, оскільки знала, що бізнес батька уже не приносить жодних прибутків, ба більше самі лише затрати, а мамі на свою учительську зарплату доводиться тягнути всю сім'ю. Тож обставини, що склалися невдало, додавали неабиякого болю та смутку.