Розділ 1. Церква

Даша стояла на Недільному Богослужінні в храмі. Відбувалось все, як зазвичай – молитви, прекрасні церковні піснеспіви, насолода таким надзвичайно світлим, райським середовищем і т. д. Дівчина стояла спокійно, намагаючись щиро слухати літургію і подумки просити у Господа допомоги на видужання від своїх численних недуг. Адже багато років хворіла невідомою хворобою, яку жодна лікарня не могла діагностувати і жодні ліки не допомагали, лише злегка знеболювали. Даринку часто нудило, болів шлунок, живіт, голова. На фоні цих частих болей розвивалась депресія, тривога, страх, боязнь людей. Дівчина завжди була похмурою, замкнутою в собі, боячись розмов з незнайомими людьми. 
Систематично ходила в церкву і невпинно благала про полегшення своїх страждань, адже залишалось лише надіятись на Бога, сподіваючись Його всемилостивої допомоги. 
Того дня в храмі було людно, відтак було тісно. Спокій був порушений, коли раптом повз дівчину, крізь натовп пройшов один чоловік, який нічим не відзначився, а за ним другий, від якого відчувся легкий приємний аромат парфумів. Дарина одразу звернула увагу на цього молодика, який був вдягнений у білу сорочку в дрібний горох з двома розстібнутими гудзиками зверху і розстібнуту чорну шкіряну куртку. Була зима. Дуже холодно. На дворі мороз. Тому дівчина подумки сказала: "Черговий мажор, забіг в храм на кілька хвилин зі свого теплого і комфортного автомобіля, навіщо йому застібати куртку чи надягати шарф на шию". Але той запах парфумів настільки сподобався, що на хвилину запаморочилась голова від надприємного аромату. 
Дарина була здивована, коли в наступні неділі спостерігала того хлопця в церкві. "Виходить, я помилилася, він не на хвилинку зайшов у храм, а ходить щонеділі на Богослужіння" – подумала дівчина. 
Хлопець виглядав дуже гарно та статусно – завжди доглянутий, акуратно зачесаний набік, одягнений в красивий та очевидно недешевий одяг. Відтак було зрозуміло, що він не такий звичайний, як всі інші чоловіки, котрі ходили в церкву. Своїм розкішним зовнішнім виглядом він значно виділявся у натовпі. 
Дівчина була спантеличена і намагалась зрозуміти, які саме життєві обставини привели цього молодика до церкви. Адже, в наш час люди з достатком, якщо ходять в храм, то дуже рідко.  Можливо, у нього проблеми на роботі чи в особистому житті? "А можливо, як і мене, хвороба змусила звернутись до Бога?" – розмірковувала Даша. Ця дана зацікавленість ще надовго залишилась в голові під знаком питання. 
Впродовжпів року Дарина помічала цього молодика в церкві, але не звертала на нього суттєвої уваги. Він був для дівчини, як і всі інші постійні прихожани Володимирського Собору – візуально вона всіх знала, але особисто знайома не була. 
Минула важка, виснажлива зима – холодна та похмура. Дарина, як зазвичай, почувалась самотньо, наодинці зі своєю депресією, переживаннями та болем. Вона була заклопотана своїм здоров'ям. Вкотре довелось звернутись до лікарів, оскільки піднялась висока температура, а інших ознак застудних захворювань не було. Проходила медичне обстеження і просила Господа, щоб цього разу знайшлась причина її поганого самопочуття. Висока температура за тиждень спала. І почала коливатись від 35.0 до 37.2, що вказувало на наявність певної інфекції чи вірусу в організмі. За місяць виснажливих щоденних обстежень виявились проблеми з функціонуванням жовчного міхура та шкідливі мікроби, які заважали здоровому травленню, тому лікарі назначили тривале лікування. Два місяці Даринка ковтала жменями пігулки з надією вилікуватись, та стан її лише погіршувався. Почала поглиблюватись депресія з кожним днем все більше й більше. Даша старалась зі всіх сил бути сильнішою за хворобу та цього разу в неї погано виходило. Хотілось лише залізти під ковдру, щоб ніхто не чіпав і не було цього болісного світу. Їй не хотілось виходити на вулицю, навіть в магазин чи поліклініку. Давно змирилась, що в неї немає ні хлопця, ні друзів. Немає з ким гуляти, розважатись, відпочивати. Загалом – радіти життю. Завжди була самотньою саме через постійне погане самопочуття.  Звісно, було неабияке бажання виправити цю ситуацію. Саме тому кожного разу, коли це було необхідно, зі всіх сил вставала і з важкістю в тілі та на душі йшла до лікарні.