5

– Печальна історія, – зітхнув чоловік, а потім обережно поцікавився. – І що, потім ні разу не намагалася знайти своє щастя з іншим?

– Чому ж не намагалася, – Таня відставила в сторону порожній келих. – Намагалася, та всі мої спроби виявилися безуспішними. Якось мені не щастило знайти того одного-єдиного. Постійно на моєму шляху зустрічалися або ті хто мені не подобався, або ті, кому була байдужа я. Тож тепер живу життям самотньої, незалежної жінки.

– Можливо це й на погано. Краще вже бути одною, чим терпіти постійні страждання від того хто не цінить тебе.

– Так то воно так, але інколи дуже хочеться простого чоловічого тепла та ніжності.

– Тоді залишається сподіватися, що колись тобі все ж пощастить.

– Надіюся на це, – іронічно хмикнула жінка й поцікавилася в Олега. – Раз ми вже так відверто розмовляємо, то дозволю собі задати й тобі одне запитання. Ти сумуєш за втратою дружини?

– Не дуже, – чесно відповів чоловік.

– Чому? Ти її не кохав?

– Та ні, в молодості дуже кохав. Однак з часом ці палкі почуття згаснули. Знаєш, як ото буває, повсякденні клопоти та життєві негаразди роз’їдають людські відносили як усюдисуща іржа метал. Я ж все своє свідоме життя пропрацював на залізниці. Спершу як помічних машиніста, а потім і самим машиністом тепловоза. Нескінченні поїздки та тривала відсутність вдома зробили свою невдячну справу. Для всіх хто нас знав ми були благополучною, люблячою парою, а насправді вже і не пригадаю коли востаннє говорив їй якісь приємні, лагідні слова. Мабуть тому дружина врешті-решт й віддалилася від мене. Останніми роками всілякі «доброзичливці» нашіптували мені, наче б то у неї з’явився коханець, та я не зважав на ці слухи. Мені було якось все рівно, навіть якщо б це виявилося правдою. Нащо щось вияснювати, комусь дорікати і на когось ображатися коли сам у всьому винуватий? Та саме найпаскудніше в цій історії було те, що доля зуміла відомстити мені за все. Коли дружина помирала, я лежав без пам’яті в реанімації. Отямився вже коли її поховали. Навіть на похороні не зміг віддати колишній коханій свою останню шану.

Олег ще щось хотів додати, да десь далеко прогримів вибух і світло кілька разів мигнувши зникло. Таня голосно зойкнула, не так від страху, як від несподіванки, а чоловік трохи пововтузившись в темноті незабаром увімкнув ліхтарик на своєму мобільному. Потім він піднявся з-за столу й неспішно пошкутильгав в сусідню кімнату. Повернувся назад за якусь хвилину-дві несучи в руці канделябр з запаленою свічкою.

– В мене, на всяк випадок, своє світло завше наготовлене й під рукою, – пояснив він жінці. – Коли в домі зникає електрика і я залишаюся один, то з ним якось затишніше сидіти.

Олег поставив канделябр на стіл і вмостившись на своє місце продовжив розповідати:

– Потім, коли мій стан здоров’я трохи покращився, довелося задуматися над тим як жити дальше. Про повернення на колишню роботу не було й мови. Сама бачиш в якому я зараз стані. На лікування ми витратили не тільки всі наші заощадження, але й залізли в чималі борги. Щоб розплатитися з кредиторами довелося продати квартиру і перебратися сюди. Через цю причину Роман перевівся вчитися на заочно і влаштувався працювати у вашій конторі. Добре, що зустрів там тебе, хорошу приятельку яка допомагає та підтримує його в колективі. Велике тобі за все.

Тетяна мимоволі зашарілася, та відповісти щось на подяку чоловіка не встигла. Нічне небо раптом осяяв яскравий спалах і почувся такий сильний вибух, що аж здригнулися шибки у вікнах квартири. Жінка вискнула від переляку і трусячись всім тілом інстинктивно потягнулася до свого співрозмовника. А той, наче турботливий батько, ніжно пригорнув її до себе і лагідно погладжуючи рукою по спині почав заспокоювати впевненим, тихим голосом.

– Не бійся, Таню. Дасть Бог сьогодні все минеться благополучно. А наступного разу ми обов’язково спустимося в сховище. А якщо хочеш, то давай зараз туди підемо.

– Та ні, – незабаром прийшовши до тями пролепетала жінка. – Ти правий, підемо в сховище наступним разом. А зараз давай все-таки залишимося тут. Краще розкажи де тобі доводилося побувати під час твоїх поїздок і що цікавого ти там бачив. Я ж дальше нашої області ніде не бувала. Планувала зібрати трішки грошенят і гайнути десь на курорт, відпочити. Та спершу спалахнула епідемія коронавірусу, потім розпочалася війна, і в результаті від всіх цих планів довелося відмовитися. Про світ я знаю тільки зі світлин в журналів та відеороликів з інтернету.

Чоловік здогадався, що жінка зараз більше боїться вийти на вулицю, чим залишатися з ним у квартирі, а тому як він вмів так і продовжив заспокоювати її. Ще трохи алкоголю і красномовна розповідь про свої минулі мандрівки допомогли їм обом відволіктися від того, що в цю ніч діялося за вікном. І коли під ранок додому повернувся Роман, він побачив ідилічну картину, його батько з його подругою-колегою жваво обговорювали краєвиди озера Кугурлуй.

У хлопця не було сил дивуватися всьому цьому, він був надто втомлений, тож провівши Тетяну додому, без зайвих розпитувань звалився спати. Так само і жінка відпочивала весь наступний день, який був вихідним. З понеділка вона помирилася з Ольгою. Боротися за молодого і закоханого в іншу айтішника вже не мало ніякого сенсу, а от й надалі ворогувати з колись доброю приятелькою не хотілося. Адже, як каже відома мудрість – краще вже поганий мир чим добра сварка.

Для того щоб більш-менш відновити колишні дружні стосунки жінки мали майже місяць. Якраз стільки часу Роман, невільний призвідник їхньої сварки, не з’являвся в конторі. У хлопця розпочалася зимова сесія, тож взявши відпустку за власний рахунок він поїхав у інше місто здавати іспити. Начальниця парубка не мала нічого проти, бо на ту мить вся комп’ютерна машинерія в її бухгалтерії працювала на відмінно, наче була щойно придбана в крамниці. А от в самому колективі Ганни Іванівни без юнака стало помітно смутніше, бо десь зник майже весь той ентузіазм, котрий завше виникав у співробітниць з його приходом на роботу.