4

– Це відчайдушна сміливість чи легковажна бездумність? – поцікавився Олег Степанович, коли вони залишилися вдвох.

– Що ви маєте на увазі? – питанням на питання відповіла жінка.

– Залишитися тут зі мною, під час повітряної тривоги.

– Скоріш за все прагматичний фаталізм. Так и мовити – що моя бути, того не минути.

– А як же ті близькі, котрі мабуть зараз хвилюються за вас?

– Ніхто за мною зараз не хвилюється.

– Овва, а то чому так? – не міг вгамувати свою цікавість чоловік.

Замість відповіді жінка почала збирати брудний посуд зі святкового столу. Олег Степанович не став більше надокучати їй своїми запитаннями, натомість приніс два чистих келихи й наповнив їх вином. Коли Таня повернулася з кухні він простягнув їй один з келихів й запропонував:

– За іменинника ми вже сьогодні пили, а от за наше знайомство ще ні. Сподіваюся, ми невдовзі станемо добрими друзями.

– Неодмінно так і буде, – жінка взяла з рук чоловіка келих, пригубила трішки виноградного напою, а потім зухвало запропонувала батькові те що недавно вже пропонувала його синові. – То може як добрі друзі відразу перейдемо на «Ти»?

– Авжеж, будемо спілкуватися на «ти», – всміхнувся кутиками губ Олег Степанович. – Мене завжди бентежить оце звернення на «Ви» та ще й по батькові. Відразу чомусь з’являється відчуття наче я вже сторічний дід. Хоча тепер, з костуром в руках, це вже виглядає схожим на правду.

– Не говори дурниць, – заперечила йому Тетяна й додала широко розповсюджену банальну фразу. – Головне не те як виглядаєш, а як відчуваєш себе в душі.

– Навіть в душі мені вже давно не вісімнадцять, – усмішка на обличчі чоловіка набула сумного забарвлення. – А на скільки ти себе зараз відчуваєш?

– Навіть і не знаю, – чесно зізналася жінка. – Інколи я все ще безтурботне дівчисько, а трапляється таке, що й стаю затурканою проблемами старою бабцею. Останнє на жаль тепер трапляється все частіше й частіше. Все залежить від обставин.

– Так, життя тепер непросте. Вип’єш ще?

Вона згідливо кивнула головою відчуваючи що з кожною випитою краплею алкоголю її все більше й більше тягне на довірливу розмову. Зрештою, а чом би й не побесідувати відверто з цим чоловіком, якого вона мабуть вже більше ніколи й не побачить. Роман для неї тепер закрита тема, то ж більше немає ніякого сенсу напрошуватися до нього в гості та спілкуватися з його батьком. Марним сподіванням прийшов закономірний кінець, настав час повертатися до звичного, буденного існування.

Спорожнивши другий келих Таня по філософське зазначила:

– Життя таке, яке ми його самі творимо. Зазвичай більшість негараздів, що нас у ньому спіткали є наслідками наших же помилок.

– Це ти робиш такий висновок спираючись на власний досвід, чи це загальні судження? – хмикнув Олег наповнюючи втретє.

– Так, маю такий життєвий досвід, – після невеличкої паузи зізналася жінка. – Саме тому я й сказала сьогодні, що за мене нікому хвилюватися. Всі кому була важлива колись, давно вже відвернулися від мене.

– Як так трапилося? – поцікавився чоловік й помітивши як Таня враз спохмурніла від цього запитання швидко додав. – Хоча це мене звісно не стосується й можеш не відповідати.

– Ну чому ж, якщо вже зайшла про це мова, то я розповім про все. Нам і так більше тут нічого робити, окрім як мило бесідувати. То з чого ж розпочати? Та мабуть з моєї найбільшої і найфатальнішої помилки, яку я вчинила в минулому. Але спершу скажи, ти колись палко закохувався?

– Було таке діло, – коротко кинув Олег.

– То мабуть не варто пояснювати на які вчинки здатна людина коли в її серці вирує це пристрасне почуття. Я вперше по-справжньому закохалася коли навчалася на першому курсі університету. Він був на кілька років старшим за мене і заполонив всю мою увагу вже при першій нашій зустрічі. Красивий, статний, товариський… Про таких кажуть – душа компанії. Таким захоплювалися всі знайомі дівчата. Заради такого кожна жінка готова була віддати все на світі.

Напевне ця моя характеристика юнака видадуться тобі неабияким перебільшення, однак тоді я саме так сприймала Андрія. Для мене він став тим ідеальним чоловіком про якого я буквально марила кожної хвилини. На біду моє захоплення не залишилося непоміченим для хлопця. Він не тільки звернув на мене увагу, але й відповів взаємністю. Спершу ми були просто знайомими, потім стали друзями, а на кінець обоє настільки зблизилися, що перетворилися на закохану пару.

Звісно, все моє навчання швидко полетіло шкереберть, бо я не тільки не сприймала предмети, а взагалі перестала відвідувати лекції. Які там викладачі, сесії та конспекти, коли поряд він, його компліменти, обійми, поцілунки. Результатами такої недбалості стало те, що вже на першому курсі, я провалила всі екзамени й була відрахована з університету. Та для мене це немало ніякого значення, я була засліплена коханням і не задумувалася про своє майбутнє.

Зовсім іншої думки щодо цього був мій тато. Заради того, щоб влаштувати мене в престижний виш він доклав чимало зусиль і ще більше витратив грошей. Я ж не була настільки розумною, що б тямити у всіх тих бухгалтерських хитрощах, зате була єдиною і улюбленою донькою у своїх батьків, котрі прагнули зробити з мене велике цабе. Зрозумівши, що його заповітній мрії не дано збутися мій тато буквально знавіснів. Не буду переказувати ту лайку, що я почула від нього в свою адресу. Найгіршим стало те, що батько, в кінцевому результаті, відрікся від мене, а мама через пережите хвилювання важко захворіла, а невдовзі й померла.