1

Поява в невеличкому робочому колективі нового працівника завше неординарна подія. Особливо коли той колектив виключно жіночий, а його новий працівник – молодий, вродливий парубок. Тут вже не обійтися без неминучого емоційного пожвавлення серед «старожилок», мимовільної конкуренції між ними за увагу новобранця і просто природнього прагнення у них сподобатися представнику протилежної статті. Звісно, нічого поганого в цьому немає, нездоровий ажіотаж невдовзі вщухне та все повернеться до стабільного плину подій, але… Поки це станеться, розбурхана атмосфера в колективі буде відволікати працівниць від їхніх прямих обов’язків і в результаті негативно вплине на загальні робочі показники.

Саме цього найбільше побоювалася головна бухгалтерка Ганна Іванівна, коли представляла своїм підлеглим нового системного адміністратора:

– Дівчата, знайомтеся, – деренчливим голосом промовила керівниця. – Це Роман Олегович, він спеціаліст по комп’ютерах. Прошу прийнято його в нашу дружню родину зі всією можливою любов’ю та шаною.

Новоспечений айтішник зніяковіло посміхався під прискіпливими поглядами «дівчат», наймолодшій з яких було вже понад три десятки літ. Його юний вік та симпатичний вигляд запалив у думках зворохобленого жіноцтва жарке полум’я неоднозначних вражень та ще більше жагучих запитань. Працівницям старшого покоління було цікаво дізнатися наскільки хлопець компетентний у своїй справі і чи здатен він буде дати собі раду у всій цій хитромудрій електронній машинерії. Бухгалтерки, віком поменше, переймалися головним чином тим, як і чому цей красунчик потрапив на роботу до їхньої убогої контори де зарплати мізерні, премії відсутні і перспектив кар’єрного росту практично ніяких.

Після представлення, коли парубок вже залишив приміщення бухгалтерії, Ганна Іванівна набравши суворого вигляду на обличчі повчальним тоном промовила до підлеглих:

– Дівчата, сподіваюся наш новий працівник не відволікати вас від ваших прямих обов’язків і ви не дійматимете його своєю зайвою увагою. А загалом робоча атмосфера у нас має залишатися такою самою якою й була до цього часу. Я вірно кажу?

«Дівчата» дружно закивали головами на знак згоди, хоча кожна з них чудово розуміла, що деяких перемін у їхньому колективі все ж не оминути. Так воно й сталося, і першою хто піддався спокусі нововведень була, як це не дивно, сама начальниця. Наступного ранку вона неабияк збентежила всіх своїх підлеглих. Жінка, що раніше приходила на роботу в строгому брючному костюмі тепер з’явилася в стильному темно-синьому платті з глибоким декольте й модних, дорогих босоніжках. Такою нарядною Ганну Іванівну, працівниці її бухгалтерії, досі бачили лишень один раз, на святкуванні ювілею керівника їхнього управління.

Приклад керівниці виявився заразним для інших її співробітниць і вже наступного дня бухгалтерія перетворилася на своєрідний клуб жіночої краси. Спокусі піддалася навіть Зоя Олександрівна, котра ще нещодавно хизувалася який у неї розумний онук-першокласник, а тепер от причепурилася так ніби їй було лишень вісімнадцять. Однак найбільш креативною виявилася Тетяна. Поки її старші колеги час-від-часу поправляли свої зачіски й ніби випадково демонстрували манікюри, наймолодша вертихвістка відважно підійшла до хлопця й з невинним виглядом попрохала про допомогу.

– Щось мій комп’ютер «зависнув» і не хоче відкривати потрібні файли, – ангельським голосом проворкотіла вона. – Ти б не міг подивитися що там з ним сталося.

– Авжеж, зараз же гляну в чому причина неполадок, – відповів юний айтішник і збентежено опустив очі. Зніяковіння парубка можна було зрозуміти, адже одним з головним достоїнств Таниної фігури був її розкішний бюст, який жінка ніколи не гребувала виставити напоказ. Ось і цього разу вона нахилилася над столом системного адміністратора так щоб із-за вирізу блакитної блузи виглянула бретелька мереживного ліфчика. Молода спокусниця була розлученою, тож могла собі дозволити пофліртувати з тим хто їй сподобався, а Роман Степанович безсумнівно припав жінці до душі. Працівниці бухгалтерії осудливо закивали головами поки невгамовна вертихвістка з гордо піднятою головою і переможною посмішкою на вустах проводила юнака до свого робочого місця.

Яким чином хитромудрій жінці вдалося так зіпсувати комп’ютера залишилося загадкою. Цілком можливо що той і сам вже через свою старість готовий був перетворитися на купу непотребу. Та як би там не було, але щоб привести до тями електронний апарат бідолашному хлопцеві довелося витратити майже половину дня. Весь цей час Тетяна не відходила від нього ні на крок, забавляючи айтішника балаканиною про всяку буденну всячину. Тут було й нарікання на дуже прохолодне та дощове літо, що випало цьогоріч, обурення про нескінчений ремонт пішохідного мосту через залізничний переїзд, внаслідок чого вона інколи не встигає вчасно добратися на роботу, а навіть міркування про те чи здешевіють її улюблені кавуни до кінця цього місяця.

Системний адміністратор спершу мовчки слухав базікання Тані зосередивши всю свою увагу на лагодженні комп’ютера. Та незабаром почав кидати короткі фрази у відповідь, а вже наприкінці робочого дня між жінкою та хлопцем зав’язалася жвава бесіда. З контори вони вийшли разом, і навіть навідалися в найближчу кав’ярню щоб випити по чашці ароматної кави й поласувати смачною випічкою. Детальними подробицями цих посиденьок Тетяна не забарилася похвалитися перед всією бухгалтерією вже наступного ранку. Досвідчені жінки не повірили й десятій частині почутого, адже знали що молодиця була схильною до красномовних перебільшень.

Та щось таке у них все ж було, бо першим до кого привітався парубок, коли прийшов на роботу, була Тетяна. І не просто привітався, але й так мило їй посміхнувся, що всі присутні при цьому подумки вражено охнули. Найбільше ж побачене зачепило за живе економістку Ольгу. Вона хоч і була найближчою та найкращою подругою Тані, однак потайки часто заздрила приятельці. Вважала що не має такої ефектної зовнішності як колежанка і поступається їй своїм жіночим шармом.