Глава 16

Софія

Наступні дві години я невтомно працювала. Спочатку під керівництвом викладача, а потім — під наглядом Святослава. І як би мене не злила його пиха і самовпевненість, мусила визнати, що захоплення викладачів його талантом не безпідставне. Він мав чудово натреноване око, і внутрішнє відчуття стилю та пропорції. Можливо, ці якості і можна набути, але мені здається, з цим треба народитися.

Під кінець заняття я вже не відчувала рук, а спина боліла так, наче мені років сорок, не менеше.  

- Я тебе проводжу, - сказав Святослав. І це звучало як твердження, а не запитання.

- На вулиці ще день, я цілком можу дійти сама.

- Знаю, але мені так хочеться, - просто відповів він.

Я не стала сперечатися. Ми попрямували в бік гуртожитку, він був неподалік.

- Хотів тобі сказати, що ти молодець. Добре попрацювала зі світлом.

- Не хочу визнавати, але це все завдяки тобі. З тобою в мене все виходить як треба. 

- На те й був розрахунок, - Святослав усміхнувся. - Але твою проблему із самооцінкою треба вирішувати.

- У мене все нормально із самооцінкою...

- Знаю, що тобі страшно, Софія. І так, завжди знайдуться люди, які заподіють тобі біль, але це не означає, що необхідно закриватися від усіх. Потрібно продовжувати вірити людям, просто бути трішки обережнішою.

Від його слів дихання збилося. Ну чому? Чому ти маєш бути таким ідеальним? Свят спіймав мою руку, зупиняючи і розвертаючи до себе.

- У мене є ідея. Давай домовимося на хоча б одне побачення на тиждень, щоб краще пізнати одне одного. Так тобі буде простіше відкритися мені. Що скажеш?

А що я могла сказати? Я, наче загіпнотизована, не могла відірвати погляд від його очей, потонувши в цій синяві.

- Я згодна, - мій голос зірвався, і я майже прошепотіла відповідь.

- Тоді в мене є ще одне запитання, - Святослав простягнув руку до мого обличчя і ніжно заправив пасмо, що вибилося, за вухо. - Можна я тебе поцілую, Софіє?

Серце заколотилося немов божевільне. Святик чекав моєї відповіді, але я не могла нічого сказати. У горлі стояв клубок, який не виходило проковтнути. Від його погляду плавилося все всередині.
Він дивився на мене заворожено, як на коштовність. Якщо я дозволю йому, то це означатиме, що я сама хочу і потребую цього поцілунку. Списати на тимчасову слабкість уже не вийде. Якщо я дозволю йому, це може змінити між нами все.

Тому я вирішила, що правильніше буде відмовити, але замість цього я злегка подалася вперед, зовсім трохи, на пару сантиметрів. Ці кілька сантиметрів вирішили все..Мені не потрібно було відповідати, все було зрозуміло і так. 

Святослав нахилився до моїх губ, злегка підчепивши пальцями підборіддя, і поцілував...
Він цілував мене  повільно, ніби очікував, що я можу будь-якої хвилини відштовхнути його. От тільки я знаю, що не змогла б...

Його губи були теплими, м'якими з легким присмаком м'яти. І моя голова паморочилася від п'янкого аромату із деревними нотами. У мене в животі затріпотіли метелики, настільки чудовим був цей поцілунок. Я стала навшпиньки і несміливо розтулила губи у відповідь на його дотики.
Свят тут же обхопив мою талію руками, притискаючи до себе. Наші тіла ідеально підходили одне одному.  Його рухи стали більш впевненими й наполегливими.

Це був чуттєвий, солодкий до неможливого поцілунок. Мене навіть не хвилювало, що ми, на очах у всіх. Було начхати на все, крім відчуття його губ, що торкаються моїх.

Я ловила губами його дихання. До цього моменту навіть і не підозрювала, що звичайний поцілунок може бути настільки кдахозносним.

Святослав зітхнув від насолоди і знехотя відірвався від моїх губ. Його очі іскрилися, а на щоках знову заграли ямочки, які шалено мені подобалися.  Слова були зайвими. Він мовчки взяв мене за руку, сплітаючи наші пальці, і ми рушили далі.

Я піднімалася в свою кімнату, повністю занурена у думки, аж раптом пролунав телефонний дзвінок. Номер був незнайомий. 

— Слухаю.

— Софіє, добрий день. Так і не дочекався вашого дзвінка. Ви, мабуть, загубили мою візитівку. 

— Вибачте, а ви хто? — голос з того боку слухавки був такий веселий і навіть трохи фамільярний, наче телефонував старий друг або добрий приятель. А я уявлення не мала, з ким розмовляю.

— Це Анатолій, — тим же радісним тоном сповістив співрозмовник.

— Хто?

— Фотограф. Ми познайомилися у парку.