Глава 14

Софія

Цей поцілунок вибив у мене ґрунт з-під ніг. І що найгірше, мені сподобалося. Я сама жадала його дотиків. Тому кінець пісні став для мене порятунком.
Залишок вечора минув у невимушених розмовах із друзями Свята. Він раз у раз огризався, коли Артур відпускав жарти в мій бік. Додому я повернулася, як не дивно, щаслива.
За минулі кілька тижнів я трохи втягнулася в студентське життя і навіть уже майже не губилася в Академії в пошуках потрібної аудиторії.

Сьогодні остання пара закінчилася раніше, і я пішла в парк. Сиділа на лавці, пильно вдивляючись в свій альбом. Рука вправно виводила складні лінії, які ідеально передавали красу будівлі, на яку падали скупі промені осіннього сонця. В навушниках звучав Шопен. Його музика допомагала мені зосередитися і не відволікатися на вуличний шум.  Я малювала кілька годин і вже майже закінчила ескіз, коли галас у парку неподалік привернув її увагу.

Піднявши погляд, я побачила групу дівчат, які позували перед об’єктивами фотокамер. Їхнє ідеально укладене волосся і легкі, майже прозорі сукні притягували погляд. Я знову відчула укол заздрощів, як тоді у кафе і геть забула про малюнок, про те, що сонце скоро сяде і не буде потрібного освітлення. Просто не могла відвести погляд від красунь, що весело сміялися і граціозно рухалися під музику. “Цікаво, — подумала я, — як це — бути моделлю? 

Дівчата почувалися вільно. Їх нітрохи не хвилювали перехожі і роззяви, що зупинилися неподалік і спостерігали за зйомками. Я витягла навушники і вимкнула плейер. Шопен аж ніяк не пасував до тих почуттів, що вирували у моїй душі.

— Молодці, мої красунечки, — високий немолодий фотограф у розтягнутому светрі і в джинсах безперестанку клацав фотоапаратом, постійно змінюючи ракурс. Здавалося, він теж танцював і отримував насолоду від роботи.

— Уявляєте, нам за це ще й заплатять, — сказала висока чорнява дівчина. Вона трохи відійшла від гурту. До неї миттю підбігла дівчина з пензлями і спонжами і легкими рухами поправила макіяж. 

Моє серце стиснулося. Я прагнула відчути смак цього життя. В голові не вкладалося, що ось так легко, насолоджуючись, ніби граючи, можна заробляти гроші. До сьогодні мої мрії були пов’язані з мистецтвом. Я день-у-день практикувала навички, сподіваючись досягнути досконалості. Батьки пишалися, вчителі захоплювалися і наперебій пророкували блискуче майбутнє талановитій учениці, тож в мене і в думках не було займатися чимось іншим. 

Коли вступила в академію, опинилася в середовищі не менш талоновитих і амбітних людей. Серед яких було легко загубитися і стати невидимкою. А я прагнула визнання і слави. І не тільки. Я не хотіла все життя зубожіти, рахуючи копійки, сподіваючись, що твою картину купить якийсь шанувальник. Я занадто молода, щоб марнувати своє життя. Ці дівчата, що закувтишись  у теплі пледи, відпочивали і пили каву, були не набагато старші від мене. А вже заробляли гроші, збирали захоплені погляди і були об’єктом заздрості тих, кому пощастило трохи менше.

Я знову ввімкнула плейер, щоб не чути веселого щебету дівчат-можелей і почимчикувала до трамвайної зупинки. Навмисно зробила великий гак, щоб ще раз помилуватися красивим вбранням моделей. Щойно порівнялася зі знімальною групою, як почула:

— Дівчино!

Я не очікувала, що моя скромна персона могла привернути чиюсь увагу, тож зробила кілька кроків перш ніж відчула дотик до плеча. Тільки тепер вимкнула плейер і здивовано подивилася на високого бороданя з великим фотоапаратом на худій шиї.

— Не лякайтеся, прошу вас, — він застережливо підняв руки вгору і відступив на крок, — я намагався докричатися, але марно. 

— Я слухаю музику, тож…

— В мене є тілька кілька хвилин. Послухайте і не відмовляйтеся відразу. Маю для вас пропозицію. Нічого непристойного. Запевняю вас, — чоловік помітив недовіру в моїх очах і намагався заспокоїти мене, — я фотограф.

— Неважко здогадатися, — я вказала на фотоапарат, — що вам потрібно від мене?

— Розумієте, я не перший рік працюю з моделями, але ще ніколи не бачив такого досконалого обличчя. Дозвольте…

Чоловік взяв мене за підборіддя і злегка повернув під промінь сонця. Оксамитова шкіра засяяла, а на щоках заграв рум’янець хвилювання. Я збентежено відкинула чужу руку від обличчя і відступила на крок.

— Що ви собі дозволяєте!

— Ще раз перепрошую. Це професійне. Коли світло падає на профіль ось так, ви схожі на давньогрецьку статую. Дуже виразні риси, — він говорив повільно і тихо, наче був один в своїй майстерні, а не посеред жваваого проспекту. Нарешті він скинув з себе заціпініння і сказав голосніше: зробімо так: я залишу свою візитівку.  Ось тут, на зворотньому боці напишу адресу і час. Приходьте обов’язково. Я хочу вас з деким познайомити.

Перш ніж я встигла відмовитися, він побіг до гурту дівчат, які нетерпляче махали руками, підзиваючи свого фотографа. Я ще раз подивилася на довгоногих, красиво вбраних дівчат і на хвилинку уявила себе поряд із ними. Он в тій довгій червоній сукні з розрізом до середини стегна, в ній я б виглядала нітрохи не гірше тієї дівчини. Я продовжувала крутити в руках невеликий прямокутник з цупкого картону. StarTrek Models. Агентство моделей -- було написано великими золотими літерами. Дивина та й годі. Яка з мене модель? Моделі он які: легкі, граційні, стрункі як тростинки. Я зовсім на них не схожа. Треба викинути ці дурниці з голови і готуватися до конкурсу. Це її справжній шанс вибитися в люди. А якщо пощастить, то і стати відомою у мистецьких колах.