Глава 13

Святослав

Який же я ідіот! Справжній кретин! Навіщо я запропонував допомогти Софії підготуватися до вернісажу? Мені треба зосередитися на навчанні. Якщо щось піде не так... Я навіть не хочу думати про те, як це вплине на мого батька.
Злість на себе я зганяв на дрібних камінчиках, що траплялися на шляху, нещадно штовхаючи їх у різні боки.
Я просто збирався чекати на неї біля аудиторії. І місце в самому кінці великої кімнати за пильною завісою ідеально для цього підходило. Вони мене там не бачили, а я міг все чудово бачити і чути.

Вона добре трималася, коли Горинич сварив її. Але невпевненість, яка оселилася в ній через того мудака, її колишнього, як паразит, не давала їй розправити крила.
Сподіваюся, я ніколи з ним не зустрінуся, інакше, боюся, не зможу стриматися і дам йому добрячого прочухана.
Що ж, що зроблено, то зроблено. Якщо Софія погодиться на мої умови, я із задоволенням буду з нею займатися. Я дуже хочу проводити з нею якомога більше часу!

Мені потрібно було провітрити голову, тому до будинку я вирішив пройтися. До того ж рання осінь - моя найулюбленіша пора року, коли листя на деревах починає змінювати свої кольори із зеленого на палітру золотистих, червоних і помаранчевих відтінків.
Сонце все ще зігрівало своїм м'яким теплом, немов бажало обдарувати всіх останніми краплями літнього тепла перед настанням прохолоди.
Небо над містом було високим і прозорим. А повітря наповнене свіжістю й ароматом сухого листя, яке вітер ліниво ганяє тротуарами.
Вікна у квартирі були відчинені, хоча я точно пам'ятаю, що, йдучи, закрив їх. А це може означати тільки одне. Артур знову у мене.
Тому я навіть не здивувався, знайшовши його розваленим на дивані з геймпадом у руках.
- Тобі час скидатися за оренду, - усміхнувся я, кидаючи в коридорі сумку.
- Якщо це був жарт, то я оцінив. До речі, де ти був? Ми ж домовлялися зависнути разом.
Я запустив долоню у волосся і трохи його скуйовдив.

Я плюхнувся поруч із ним на диван і взяв другий джойстик. Артур грав у якісь перегони.
- Здається, я влип, - справедливо констатував я.
- Усе через ту першокурсницю?
- Її звати Софія, - відповів я трохи різкіше, ніж мені хотілося. - Здається, тепер я буду її персональним учителем.
Артур присвиснув.
- Ти плануєш нас знайомити? Чи як мудак будеш і далі продовжувати її ховати?
- Вона має бути в п'ятницю ввечері в кафе, якщо все піде за планом.
Я знову подумки повернувся до Софії та нашого невеликого зіткнення в аудиторії.
Це відчувалося як щось особливе. Її тендітне тіло в моїх руках. Господи, я пропав. Мені потрібна ця дівчина! Софія ще не зрозуміла, як потрапила. Я зроблю все, щоб вона стала моєю. Вона вже моя. Просто поки що не знає про це.

***

Я не був до цього готовий. Вид Софії на секунду приголомшив мене. Мій погляд пройшовся по кожній оголеній ділянці її тіла, поки не зупинився на акуратному пупку.
Вона мене вбиває!
Кадик нервово сіпнувся, коли я постарався проковтнути цей клубок, що встав у горлі.
Вона була чудова. Уперше в мені прокинулося почуття якогось необґрунтованого власництва. Шалено захотілося сховати її від усіх, щоб одному милуватися її красою.
Злегка струснувши головою, знову подивився на її обличчя. Вона дивилася у відповідь трохи збентежено, хоча намагалася не показувати цього, гордо розпрямивши плечі. Її видавав легкий рум'янець.
На ній був сріблястий топ, що тримався на тоненьких зав'язочках на спині, і джинси, що обтягували стрункі ніжки, як друга шкіра. Доповнювали цей нереально сексуальний образ туфлі на височенній шпильці. 
— Радий, що ти все-таки прийшла, — я продовжував милуватися нею, посміхаючись, як бовдур.
— І тобі привіт, — з обуренням промовила Іра, яка прийшла разом із Софією, але я, зізнаюся чесно, її не відразу помітив. 
Від цього я трохи протверезів і пару разів кліпнув, приходячи до тями.
— Вибач, Іринко. Привіт. Артур — за нашим столиком. Уже питав про тебе. 
Іра протиснулася між мною і Софією і побігла до столика, де зібралася вся компанія.
Волосся Софії падало на плечі як темна вуаль. Я ковзнув очима по її оголеному животу, відчуваючи бажання зняти з найближчого столика скатертину і загорнути в неї дівчину. 
Я пропустив Софію вперед, а вона лише фиркнула у відповідь на мою галантність.
- Чому гулянка саме тут, а не в гуртожитку? - поцікавилася Софія, коли ми йшли до столу
- Іноді ми любимо посидіти культурно. Усе-таки майбутня еліта, -- пожартував я.
- Ти все-таки змогла заарканити нашого недотрогу? -- перед нами виріс Артур.
Гаразд, треба просто перетерпіти його.
Я простягнув йому руку у вітанні, але Артур притягнув мене до себе. Ми обійнялися і поплескали одне одного по плечу.
-- Софія, познайомся -- це Артур. У нього найдовший язик на факультеті.
-- А ми вже знайомі, -- Софія усміхнулася, а цей негідник поліз до неї з поцілунками. І хоч він лише ледь торкнувся губами щоки, у мене засвербіли кулаки. І я доклав великих зусиль, щоб не влаштовувати бійку. 
Я повів Софію в глиб залу, де найгучніше грала музика. Сьогодні ми святкували мою чергову нагороду, яку я отримав на конкурсі у Відні. Я не розповів про це Софії, не бажаючи її бентежити. Чесно кажучи, ідея конкурсу була не моєю, а мого батька. Він відправив картину, не запитавши мене. Тож я не відчував особливої радості з цього приводу. Але зібрати друзів на вечірку? Ось це був гарний привід для святкування. За годину кафе закриється на спецобслуговування, і тоді почнуться справжні веселощі.
- Потанцюємо?
- У мене є вибір?
- Ні... - абсолютно щиро посміхнувся я.
В очах Софії на секунду блиснув якийсь небезпечний вогонь. Вона підступно посміхнулася, зняла з себе мою куртку і залишила її на найближчому стільці.
- Ти знову будеш на мене витріщатися чи все ж потанцюємо? - стегна Софії плавно хитнулися з боку в бік.
Мені знадобилося всього два кроки, щоб опинитися перед нею. Руки ніжно лягли на її стегна, і одним різким рухом я міцно притиснув її до себе.
Вона відчувалася як чистий гріх. Я боявся зірватися. Прямо зараз закинути її собі на плече і просто забрати звідси.
Софія переможно посміхнулася і почала повільно, в такт мелодії, погойдувати стегнами. Потім різко розвернулася, притулившись спиною до моїх грудей, продовжуючи плавні рухи.
Її попка спокусливо терлася об мене, і я готовий був просто заревіти як дикий звір. Я майже невагомим дотиком провів пальцями від зап'ястя до її плеча. Шкіра Софії миттєво вкрилася сиротами у відповідь.
Так само ніжно рукою ковзнув по її талії, завмерши на оголеному животі. Мене огорнув аромат квітів. Вона відкинула руки назад, обвиваючи мою шию.
Обережно я прибрав її волосся з шиї і перекинув його через одне плече.
Танець, який Софія починала з метою подражнити мене, захопив її саму настільки, що на коротку мить вона перестала себе контролювати. Звичайно ж, я не втримався.
Мої губи торкнулися її шиї. Я відчував, як її серце гарячково витанцьовувало свій власний танець. Я поцілував шию один раз... другий..., а потім ковзнув вище. 
Не витримавши, Софія знову повернулася до мене.  І я просто здався.
- Софія... - ледь чутно видихнув я і наступної миті з насолодою торкнувся губ дівчини. Я так довго марив про цей поцілунок
Я відчув, як тіло Софії починає розпалюватися, ставало  слухняним у моїх руках.
Присутні в кафе заулюлюкали, почулися оплески. Це й привело мене до тями. Я нарешті зміг відірватися від неї. Вона важко дихала, намагаючись отямитися.
— Ми не домовлялися про поцілунки!
— Чомусь я не відчув, що ти була проти. Так що не бреши, що тобі не сподобалося.
Вона промовчала, підтвердивши, що я правий.