Глава 8

Софія

Я досі не оговтавлася від почутого, а серце знову починає битися швидше,бо побачила, як Свят йде до нас через поле. Він час від часу зупинявся, щоб потиснути руку хлопцям або коротко поспілкуватися з дівчатами. Як не крути, а цей хлопець купається у загальному захопленні та власній славі. Високий, не дуже кремезний, але впевнений у собі. І шалено красивий! Перед очима затанцювали темні кола.

— Софіє, тобі зле? Чого ти так зблідла?

Іра схвильовано схилилася наді мною.

— Це Святослав? Він іде до нас?

— Так. Який гарнюна, — промуркотіла Таня. 

-- Краса безумовно врятує світ, - заявив Свят без жодного привітання, блиснувши широкою посмішкою і дивлячись  прямо на мене. -- З таким талантом майбутнє академії в надійних руках.

Його білозуба посмішка перетворила мене на калюжу. Я не могла не посміхнутися у відповідь, хоча відчувала, що моя посмішка була безглуздою, і що я, напевно, виглядала як голодний кіт перед мискою вершків. Але я нічого не могла вдіяти, я була безпорадна перед ямочками на його щоках.

-- А Софія братиме участь у вернисажі! -- радісно повідомила Ірка. -- Горинич її дуже хвалив. Ти не боїшся конкуренції, Святе?

-- О! Несподівано, а тому ще більш інтригуюче, - Свят з удаваним страхом закотив очі. -- Тепер мені доведеться дізнатися всі твої секрети. Мабуть, вони у тебе є, якщо ти змогла справити враження на самого Горинича. Пропоную познайомитися ближче. Адже дві зірки академії повинні триматися разом, чи не так?

— До речі, щодо цього, — невпевнено почала я. — Побачення відміняється.

— Е-е-е, нам час іти. А то на маршрутку запізнемося.

Іра схопила Таню і потягла геть, розуміючи, що нам із Святом требе поговорити. А він не знав, що сказати і розгублено дивився на мене.

- Ти ж це не серйозно? - нарешті запитав Святослав.

- Серйозно.

- Мені здавалося, що я тобі сподобався. Наш поцілунок тобі сподобався.

Щоки миттєво спалахнули. А перед очима знову затанцювали картинки того, як він ніжно притискав мене до себе. Мені захотілося знову облизати різко пересохлі губи, щоб стало легше дихати.

- Так, сподобався, - я вирішила відповісти чесно. - Але це було до того...

- До чого?

- До того, як я дізналася, чий ти син.

- А з цим що, є якісь проблеми?

- Для мене - так. Я більше не зустрічаюся з золотими хлопчиками, Вважай це моїм заскоком.

- Але це ж повна нісенітниця, Софіє, - його оксамитовий голос прокотився по мені хвилею мурашок. - Яка різниця, чий  я син?

- Я вже зустрічалася з хлопцем, який батьків любив більше, ніж мене. Вибач.

Я бачила, що він збирався щось сказати, але зробити це йому не дала. І дуже боялася, що він змусить мене передумати. Швидко розвернувшись, я майже побігла наздоганяти подруг.

Чому? Ну чому мені мав сподобатися саме Свят?

Іра і Таня вже чекали мене на зупинці, обмінюючись співчутливими посмішками. Вони розуміли причину мого рішення. Вони знали мою історію, знали, як боляче мені було, коли Боря поїхав вчитися закордон сам, хоча ми планували наше майбутнє разом. Він був на рік старший за мене в школі і переконав мене відкласти навчання в Академії, щоб нам не довелося розлучатися. Зрештою, я втратила цілий рік, а він поїхав до Польщі одразу після закінчення школи - саме так, як хотіли його батьки.

- Якщо ви чекали на мене, то можна йти, - я намагалася, щоб голос звучав упевнено.

Але від дівчат було складно щось приховати.

- Взагалі-то, якщо ти не проти, то я пропоную піти в кафе.

Я не мала настрою кудись іти, тому відмовилася. 

-- Не сумуй, -- Таня обійняла мене на прощання, і вони з Ірою застрибнули в маршрутку. 

Мені доведеться чекати ту, яка їде на Кримську. Сподіваюся, я не прогавлю свою зупинку, адже ще не надто добре орієнтуюся в місті.

Святослав

Я так і залишився стояти посеред поля. намагаючись усвідомити те, що сталося.

Вона пішла, просто взяла і... пішла. Що я зробив не так? Я був упевнений, що сподобався їй. Вона не могла так зіграти насолоду від поцілунку? Не могла ж? Цей поцілунок... Чорт, я думав про нього весь учорашній вечір, як наївний школяр.

- Які плани на сьогодні, друже? - почав Артур. - Дівчата з журфаку запрошують нас на тусовку.

- Для художника ти вживаєш занадто багато алкоголю. Руки будуть тремтіти. Не зможеш і найпростіший орнамент намалювати, - огризнувся я.

- Хтось не в дусі, - Артур поплескав мене по плечу. - Непросто, коли тебе відшиває якась першокурсниця. 

- Тебе це не повинно турбувати, - якомога спокійніше відповів я.

- Не розумію, чому ми взагалі з тобою дружимо, занудо?

- Вигідно бути другом зірки Академії, - усміхнувся я. -- Дівчата постійно крутяться біля нас.

- Я просто намагаюся втішити всіх тих бідось, які безнадійно закохані в тебе.

- Іди ти, - усміхнувшись, я підхопив мольберт і поспішив на стоянку.

Я хотів наздогнати Софію. Думки про неї не полишали мене.

Що означає: «Я не зустрічаюся з хлопцями, які батьків люблять більше, ніж мене»?

 Це ж якась маячня. Якщо Софія вирішила, що мене так просто позбутися, то на неї чекає розчарування.

Я сів у машину і виїхав з парковки. На зупинці попереду помітив її силует. Вона обхопила себе руками, намагаючись захиститися від вітру.

Попри те, що на дворі стояв вересень, було досить холодно і вогко. Вітер раз у раз шарпа її темне волосся, вона опустила підборіддя і склала руки на грудях, щоб було трохи тепліше.

Я зупинив машину і зняв куртку. Коли підійшов до неї, опустив куртку їй на плечі.

- Що за?.. - вона озирнулася, і в її погляді відбилося чисте здивування.

- Мені не потрібна твоя куртка, - Софія спробувала зняти її, але я не дозволив, притиснувши долоні до її плечей.

- Вже потрібніше, ніж мені. Ти вся тремтиш.