Глава 5

Софія

Через десять хвилин наша трійця опинилися в круговерті музики, світла кольорових ліхтариків і молодих людей напідпитку. Вечірка щойно почалася, а вже було надто шумно, надто душно, надто тісно. Здавалося, вся академія штовхалася у великій напікруглій кімнаті. Двері відчені навстіж, столи з закусками стоять уздовж стін, щоб звільнити місце для танців. Студенти — веселий народ. Вони вміють влаштувати свято попри семінари, домашні завдання і ранні підйоми.

— Дівчата, привіт! — високий хлопець з веселими очима підскочив до нас і схопив за руки Таню з Ірою. Я стояла ні всих ні в тих і почала жалкувати, що погодилася прийти сюди. Дівчата почувалися вільно. Майже з усіма були знайомі. Голосно віталися, інколи пірнали в обійми то хлопця, то дівчини.

Іра не випускала мою руку, ніби боялася, що я втечу. Ми зробили коло пошани по кімнаті і завітали на кухню, де утворився імпровізований ринг. В колі людей двоє хллопців робили відтискання. Один з глядачів голосно рахував, другий невідривно дивився на годинник, слідкуючи за часом.

— Баста! Одна хвилина! — вигукнув той, що з годинником. Далі з інтонацією рефері продовжив: Як і передбачалося, перемогла дружба, але Ден виявився дещо спритнішим, тож рахунок 30:35. Вітаємо переможця.

Переможений хлопець відкинув спітнілого чуба з лоба і відмахнувся від запропонованої пляшки з водою.

— Що це за дитячий садочок? Води я і вдома вип’ю. Він озирнувся навколо. Натовп порідшав. Шанувальники подалися в хол, де грала запальна музика. Іра нарешті зустрілася зі своїм красунчиком одногрупником і зникла, Таня теж пропала. Я залишилася сама.

— Привіт, як тебе звати? 

До мене підійшов “рефері” і посміхнувся.

— Софія. А тебе?

Хлопець взяв зі столу калих з вином і простягнув мені.

— Артур. Давай за знайомство.

— Везагалі-то я не п’ю. — почала, було, відмовлятися я.

— Сонь, початок навчального року потрібно добре відсвяткувати. Інакше сесію не складеш.

— Так до сесії ще кілька місяців. Не рано за початок пити? — непогодилася я.

— А ти відзначала вступ в ЛНАМ?

— Ні, — чесно зізналася я.

— Ну то давай. 

Я пригубила з пластикового фужера. Солодке, трохи терпке вино приємно лоскотало піднебіння. Після третього ковтка тепло розлилося по тілу, дісталося кінчиків пальців. Я вже не засмучувалася, що подруги кудись зникли. Ми з Артуром розмовляли і сміялися. Хлопець виявився доволі приємним співрозмовником і головне — не розпускав руки, як часто буває.

— Софійко, ось ти де, — на кухню, захекавшись, забігла Іра, — ми з хлопцями в клуб збираємося. Ти з нами?

Я замислилася. Артур не давав нудьгувати, але це не та компанія, яку я бажала. Все-таки ми щойно познайомилися, він не обіцяв розважити мене весь вечір. Раптом в нього є дівчина, яка прийде і заявить на нього права? З іншого боку десь далеко, на задвірках свідомості жевріла надія зустріти тут його. Популярна персона, краса, гордість і надія академії не може пропустити власну вечірку. 

— Ні, я залишуся, — впевнено струснула кучерями.

Іра багатозначно подивилася на Артура, перевела погляд на мене і підморгнула.

— Поводьтеся добре, дітки.

Махнула рукою і зникла. Я хихікнула. Хмельний напій вдарив у голову. Я давно не вживала алкоголю. Ще з випускного. Тоді не збиралася напиватися, але щоб не відставати від однокласників, випила кілька келішків. Ті відчуття, які накрили наступного ранку  не забуду ніколи: голова стугоніла, руки й ноги трусилися, а в роті був присмак котячого корму. Мати відпоювала мене мінералкою, сміялася і обзивала п’янчужкою. Відтоді я не взяла ні краплини до рота. Не тому що вирішила не пити, просто нагоди не було. А в цей вечір дозволила собі розслабитися. Вино приємно кружило голову, думки вирували. Одна, найсміливіша, не давала мені спокою. Мені б пригадати мамині настанови й обіцянки самій собі, але вино робило своє діло: повільно, але точно відключало здоровий глузд, віддаючи свідомість почуттям.

Артур взяв зі стола пляшку і вилив залишки мені в келих.

— Почекай мене тут, зараз повернуся. 

Я на хвилину задивилася на своє відображення у темному вікні. Скло, як чарівне дзеркало, приховувало всі недоліки і показувало лише красивий силует, ніби на негативі старої плівки. Мені подобалася ця дівчина у короткій сукні. Довге волосся ідеальними хвилями падало навколо обличчя. В таку дівчину хтось може закохатися. Я подумала про Артура, з яким була знайома трохи більше години, а він так метушиться, поспішає догодити, хоче сподобатися. Але я знала, що щастя просто так не впаде на голову. Доведеться діяти, взяти під контроль своє життя та максимально використати можливості, які випадали на шляху. Сидіти, чекаючи, поки доля втрутиться, було не варіантом.

Я пробралася з кухні в передпокій, невпевненою ходою погойдуючись на високих підборах. Змішавшись із парами, які рухалися під музику, вирішила пошукати Святослава, але на танцполі його не було.

Скоро я помітила його в компанії  Морозової. Ця свого не упустить. Всі хлопці на курсі пускають слину, коли вона після дзвінка вальяжно іде через усю аудиторію до свого місця. Тепер вирішила додати до колекції шанувальників і Славка. Поклала руку на коліно хлопцю і дивиться в очі, як врятоване з криниці цуценя. Я відчула, як серце завмерло, коли в ньому запалали ревнощі. Я рішуче підійшла і всілася на диван біля хлопця.