Глава 4

Софія

Двері гуртожитку зачинилися за нами, коли ми вийшли на свіже ранкове повітря. Прохолодний осінній вітерець вдарив мені в обличчя, миттєво розбудивши  сильніше, ніж будь-яка чашка кави. Іра поправила шарф, щільніше обмотавши його навколо шиї, а Таня затягнула куртку.

-- Не можу повірити, що вже так холодно, - пробурмотіла Таня, насуваючи шапку на вуха, коли ми спускалися потертими кам'яними сходами гуртожитку.

-- Ще буде бабине літо, - підхопила Іра, дивлячись на похмуре небо. -- За прогнозом, завтра буде дощ.

Я застогнала, перекидаючи рюкзак через плече. 

-- Чудово. Якраз те, що нам потрібно - дощ перед етюдами на природі.

Ми перетнули подвір'я, листя хрустіло під  черевиками. Це була пора року, коли дерева скидають своє золоте та бурштинове вбрання, залишаючи собі голі гілки, що тягнуться до неба. 

Таня, яка йшла попереду своєю звичною швидкою ходою, озирнулася через плече.

— Ну, на чию пару ми запізнюємося цього разу?

Я посміхнулася, в голові промайнув спогад про вчорашній день - запізнення дало мені чудовий привід познайомитися зі Святом.

— Пари — то дурниці, — прощебетала Іра. — Головне встигнути забігди раніше професора, а от потрапити на вечірку — складніша задача. Як думаєш, зможемо провести Софію?

— Про яку вечірку мова?

Той симпатичний брюнет теж про неї говорив. Я згадала його посмішку і ямочки на щоках, і шкіра знову вкрилася мурашками. Я планувала в університеті жити життям справжнього студента і робити всі типові дурниці: ходити на вечірки, закохуватися і відриватися. А ще хотілося хоча б іздалеку побачити його. Може, сьогодні я зможу ще раз зустрітися зі своїм рятівником?

Ця думка викликала трепет.

- Там будуть усі, ну, точніше, ті, кому пощастило отримати запрошення. Це закрита тусовка, - продовжила Іра. - Але не хвилюйся, я тебе проведу.

- Дякую, Ір, але, здається, у мене є запрошення, - відповіла я, переступаючи через калюжу.

- Є запрошення? - якось дивно перепитала дівчина.

- Так, хлопець на ім'я Святослав вручив його мені.

-- Та годі! Тань, ти чула? Ну тоді не затримуйтеся після занять. Потрібно привести себе до ладу. Ми повинні виглядати приголомшливо!

У цьому я була повністю згодна з подругою. Зізнаюся, мені подобається красивий одяг. Тим паче, що ніколи не мала його багато. Наша родина не може дозволити собі зайві витрати, тож оновлення гардеробу в нас із сестрами були лише перед визначними подіями, або коли одяг става замалим. 

Після занять, повернувшись до кімнати, застала Іру, яка наполовину зарилася у свою шафу і голосила про те, що їй нічого вдягнути. Усього півгодини пошуків - і на її ліжку виросла гора одягу, дівчина зупинилася на повітряній, немов зефір, короткій сліпучо-рожевій сукні. У ній вона була схожа на ляльку Барбі, яка колись була в мене в дитинстві.

- Маєш чудовий вигляд! - я намагалася заспокоїти сусідку, бо та із сумнівами крутилася перед дзеркалом.

- Давно я так не нервувала, обираючи вбрання.  Знаєш, у нас у групі є такий красунчик. Хочу, щоб сьогодні він нарешті звернув на мене увагу.  Як думаєш, йому сподобається?

Вона ще раз покружляла.

- Ти вб'єш його наповал.

- А ти? Я так розумію, що це твоя перша вечірка? Є плани з кимось познайомитися чи може, ти вже встигла зустріти когось симпатичного?

Вона хитро примружилася, а я знову згадала свого рятівника:

- Ну, - я спеціально тягнула драматичну паузу, - є один.

- Хто? Можливо, я його знаю?

-- Той хлопець, що запросив мене. Святослав. 

-- Тільки не кажи, що ти запала на Свята, -- очі Іри округлилися від подиву.

- Так, він мені сподобався, але, судячи з твого тону, я не повинна думати про нього? - я дістала з дна валізи сукню, яку збиралася вдягнути.

- Ні, я не це мала на увазі, - Іра замахала руками. - Просто не очікувала.

- Він що, якась місцева знаменитість? Одногрупниці починають кудахтати варто лише згадати його ім’я.

- Можна й так сказати.

О шостій ми були при повній зброї: яскравий макіяж, розпущене по плечах і накручене волосся, найгарніші сукні. Я обрала для себе червону, довжиною трохи вище колін.Таня пропонувала більш відверте вбрання зі свого гардеробу, але не хотілося йти напівоголеною в незнайому компанію. Я там майже нікого не знала.  Я трохи хвилювалася. Це була моя перша справжня вечірка. Випускний не рахується. Там були всі свої, які за одинадцять років навчання стали рідними. 

— Ю-ху-у. Ми ідемо на тусу, — закричала Таня.— Вона вихопила з-під купи одягу сумочку і підфарбувала губи.— Я готова. 

Я востаннє глянула на себе в дзеркало і залишилася задоволена. Виглядала чудово. Макіяж, що зробила мені Таня, пасував ідеально. Сукня та туфлі на підборах доповнювали образ, і додавали впевненості. Виходячи з кімнати, я зловила себе на думці, що ніколи раніше не відчувала себе такою красивою. Я не була милою, я була приголомшливою. Це було раптове усвідомлення. Ніби дізналася про себе щось нове. Таке, чого ніхто раніше не бачив. Це було дивне відчуття, але воно мені подобалося.