Глава 2

Софія

Промені вечірнього сонця ласкаво торкнулися обличчя. У повітрі пахло осінню, і я з насолодою глибше вдихнула цей запах.
Шелест листя на деревах ніжних відтінків, золотистого і рубінового, створювали чарівну атмосферу. Дерева, сиві та мудрі свідки віків, що тягнулися до неба, наче охоронці цього особливого місця.

Вдалині вже було чути голоси студентів - зовсім поруч гуртожиток, мій новий дім. Я привіталася з вахтеркою і піднялася на третій поверх. Обабіч довгого коридору вишикувалися двері. Переважно відчинені протягом тижня, багатолюдні шумні кімнати у недільний вечір зустрічали непривітною тишею. Я зітхнула. Але цього тихого недільного вечора простір заповнила непривітна тиша. Я зітхнула. Мені доведеться провести ніч на самоті, і порожня кімната вселяла в мене тривогу. Таня та Іра ще не приїхали. Вони були студентками другого курсу, і навантаження у них було набагато легше, ніж у мене. Щоб зайняти себе чимось, я вирішила прибрати. Склала речі в шафу, сховала під ліжко стратегічний запас домашньої консервації, вимила підлогу і поставила грітися чайник. Кімната, хоч і віддалено, все ж набула домашнього затишку. Завтра приїдуть дівчата, буде веселіше. 

Закінчивши прибирання, я знайшла в закладках серіал, який давно хотіла подивитися. Я зручно вмостилася на подушках, приготувавшись до тихого вечора, як раптом тишу порушив гучний сміх і бренькіт гітари. Кілька хвилин я намагалася ігнорувати шум, але це було неможливо. Навіть у навушниках я не могла розібрати жодної репліки акторів.

З філіжанкою у руці підійшла до вікна. Вулиці Львова потроху порожніли. Нічні гультяї поспішали за останнім трамваєм. З відчинених вікон гуртожитку на темні вулиці лилося жовте світло, гучна музика заглушала шурхотіння шин і звуки кроків. Студенти академії і не думалаи лягати спати. 

Вийшовши на балкон, побачила, що в сусідньому блоці відбувається вечірка. Розмістившись навколо невеликого столика на балконі, хлопці співали пісні під гітару, голосно сміялися дівчата.  

Чудово!

Я люблю гучну музику,  але не об одинадцятій годині вечора в понеділок, коли наступного дня треба  рано вставати на заняття. Після кількох марних спроб заглушити шум, накривши голову подушкою, я здалася і встала з ліжка, грюкнувши дверима своєї кімнати з такою рішучістю, якої не відчувала ніколи раніше. 

Вибігши в фойе, я швидко оглянула місце події. Мій погляд впав на парочку за дверима, їхні постаті ледь виднілися в тьмяному освітленні. Дівчина з довгим волоссям, що каскадом спадало донизу, сиділа на колінах у хлопця, їхні тіла були так близько, що здавалося, ніби вони ось-ось зіллються в одне ціле. Музика, що колись була тихим гітарним бреньканням, перетворилася на невблаганний бас, що гримів з масивної колонки на підлозі, кожен удар якого змушував повітря інтенсивно пульсувати.

-- Гей, народ! -- крикнула я, перекрикуючи шум. -- Ви не могли б зробити тихіше?

Жодноїї реакції.

-- Серйозно, вже майже північ! Декому з нас рано вставати...

Абсолютний ігнор. Пара, здавалося, зовсім не помічала моєї присутності, загубившись у власному світі  поцілунків. 

— Гаразд, я вас попередила, - пробурмотіла я собі під ніс.

Я вийшла в коридор і попрямувала прямо до електричного щитка. У нас час від часу траплялися перебої з електрикою, тож я навчилася вимикати світло в окремих кімнатах, не занурюючи весь поверх у темряву.

Клацнув тумблер і світло в в сусідньому блоці вимкнулося.

-- Що за чортівня? -- пролунав переляканий вигук, а потім у раптовій темряві замерехтіло світло телефонних ліхтариків. 

Коли в полі зору з'явилося обличчя дівчини - симпатична брюнетка з акуратним кирпатим носиком - вона витріщилася на мене з ненавистю. 

-- Серйозно, в чому твоя проблема? - огризнулася вона.

Перш ніж я встигла відповісти, я почула металевий скрегіт відсунутого стільця. Хлопець підвівся і вийшов у коридор, і коли його обличчя потрапило на світло, наші погляди зустрілисяі мій пульс прискорився.

Я міцно вхопилася за поруччя, намагаючись заспокоїти дихання, але це було марно. Той, хто вже змусив моє серце калатати, не зводив з мене очей, не даючи заспокоїтися.

***

— Святослав, -- прошепотіла в темряву, коли вже лежала, скрутившись калачиком під ковдрою. Після того, як зіпсувала сусідам веселощі, тут же втратила всю рішучість і ганебно втекла в свою кімнату. Сіла на ліжко і тремтіла від страху, чекаючи справедливої помсти, але нічого подібного не сталося. Музика більше не грала, брюнетка не сміялася. І взагалі воцарилася така тиша, що можна було подумати, що компанія пішла геть.

Тільки коли невгамовні басові удари та ритми електрогітари припинили хитати стіни, а страх, що розлючені хлопці увірвуться  в кімнату розвіявся, мені вдалося вдалося задрімати.

Незважаючи на безсонну ніч, ранок почався бадьоро. Тихий, трохи сумний гуртожиток гучно вривався в новий навчальний тиждень. Двері грюкали, студенти, що не бачилися два дні, мали купу новин, якими спішили поділитися один з одним, тож коридори повнилися гомоном, сміхом та брязканням посуду. 

— Ти ще спиш? — бадьорий Танін голос підірвав мене з подушки.