Розділ 5

  Вероніка

Вечір в самому розпалі. А мій веселий настрій, який був ще напочатку, як вітром здуло.

Після того як Владу забрали танцювати, час побіг в пришвидшеному темпі.

Ми з Яром також пішли танцювати. А після закінчення пісні, почали спілкуватися з гостями. Спочатку я не вловлювала, як люди дізнаються про наш оновлений статус. Але я недооцінила людську природу.

Вже через десять хвилин репортери, що були також присутні на святі, завзято розпитували нас про подальші плани на майбутнє. Звичайно ж не обходячи моменту про те коли ми зрозуміли що закохані.

В той момент мені аж смішно стало. Просто таки хотілося сказати що вже давно. Але я стримувалася. І хоча до того я навіть не подумала запитати про додаткову інформацію в Яра чи батьків, та хлопець вправно все вирішив. Мені не довелося і рота розтуляти.

По закінченню допиту ми знову поринули в спілкування з людьми. Ходили від однієї групки до іншої.

Спочатку було дивно, постійно відчувати руку на поясі, поцілунки, то в лоб, то в щоку. Невловимий для інших, і такий вже рідний для мене, запах навколо – взагалі з толку збивав. Хотілося лише ним і дихати.

Через деякий час я вже звикла і навіть сама почала проявляти ініціативу. З кожним разом все сміливіше та більше.

В один момент взагалі захотілося поцілувати його. Добре що вчасно схаменулася,а то був би жах. Ні, за реакцію гостей та рідних я не переживала. Ті були б лише раді, і як плюс, було б доповненням до нашої гри. Я боялася реакції самого Яра. Звичайно б він не посмів би щось сказати при всіх, чи відштовхнути. Та наврядчи це йому сподобалося.

Він не любить ніжності. Максимум кому він дозволяє його обійняти та поцілувати це найближчим людям. Бабусям, мамі та сестрі. Моїй мамі теж не сильно перепало, більше обіймів він не дозволяє. Навіть на свята не дає поцілувати. А це ж лише в щоку. А дівчатам своїм він теж не дає обнімати себе? Чи може робить для них виключення? Я ніколи не бачила щоб він з кимось цілувався, хоча з боку дівчат спроби були не одноразово.

Так, стоп. Щось не туди мої думки понесло.

До чого це я? А, точно! Я теж не завжди в списку була. В дитинстві я була дуже комунікабельна і тактильна. Могла і до чужої людини піти обніматися після хвилини знайомства. Тому завжди дивувалася чому це я не можу обіймати Яра. Він же мій друг.

Все змінилося після невдалого плавання. Нам тоді здається було по дев'ять чи десять років. Батьки поїхали за кордон домовлятися з партнерами, а нас відправили в село, до Яриної бабусі. Ми часто в неї залишалися, любили там проводити час. Знайшли друзів з якими постійно гуляли та спілкувалися.

Це якраз була тепла пора. В селі зазвичай діти шмигають без нагляду. Батьки працюють. Хто в місцевій крамниці, хто їздить в місто на роботу, хто на городі або з худобою порається, а дехто просто ходить селищем збираючи плітки. Тоді бабуся готувала обід в хаті а дідусь пішов роздавати харчі тваринам.

На той час ми вже зібрали невеличку компанію якою переважно гуляли. Так як було спекотно, а в селі є ставок, ми вирішили скупатися. Що з нас взяти, діти всетаки. В обід людей там нема ніколи, тому в хащі ми не стали відходити. Я плавати не вміла, але за компанію не змогла відмовитися. Хоча Яр мене відмовляв наводячи цілком достойні аргументи. Але я всеодно стояла на своємо. Під натиском благань, моїх та друзів, він здався за умови що я не стану відпливати далеко від берега.

Спочатку Яр та ще деякі діти крутилися біля мене. Згодом їм це надоїло тож вони попливли туди де глибше. Я через деякий час повторила за ними і собі попливла туди.

От тоді все було наче навмання, спогади хаотичні. Я не пам'ятаю всього. В один момент я зрозуміла що починаю тонути. Стала кричати. До мене зразу побігли друзі. Я відключилася і прийшла до тями вже на березі в обіймах Яра. Над нами стоїть Влада і ще деякі дівчата з її компанії.

Як потім мені розказували, після того як Яр помчав мене рятувати, сказав покликати Ладу або когось хто буде ближче. На щастя я не встигла сильно наковтатися води,тож після деяких маніпуляцій, штучного дихання та непрямого масажу серця, я прийшла до тями. Якраз коли до нас підходили дівчата.

Яр тоді так налякався що забув про свою нелюбов до тактильності. Він мене дуже довго сварив, але я була щаслива що тепер можу обнімати його. Ніхто про цю історію не знає, окрім нас, тоді ще дітей які побоялися розказати дорослим...

— Привіт, чому ти тут сама? — Мої спогади нахабно перервали. — Де твій хлопець?

Чоловік який ще недавно танцював з Ладою, зараз стоїть переді мною. Він старший за мене, думаю такий як Яр, має десь років вісімнадцять. Високий та худорлявий. Взагалі не привабливий, лише лице миле. Єдине що в ньому зачіпає це глибокі сірі очі. Його русяве волосся досяє йому десь до шиї, воно  розпущене по бокам та заправлене за вуха. Ще й дивиться таким нахабним поглядом. Проходититься по фігурі, затримується на грудях тоді на губах і врешті решт вертається до очей. Щось в його погляді мені не подобається він ніби поїдає мене ним.

— Привіт. Спілкується з батьками нагорі. А тобі він потрібен? — Господи, нехай валить звідси.

— Чому ж, просто поцікавився. Проте... — його рука нахабно потягнулася до мене і накрила талію.

Чомусь мені зразу згадалося, як Яр теж так робив. Щоправда ті дотики були приємніші, а від цього чуда мене аж вивертає.

— Проте мені потрібна ти. Я Стас, а тебе ж Ніка звати? Правильно? – Він зараз дуже близько, притянув до себе та обнімає за талію. Наші обличчя буквально в кількох сантиметрах одне від одного. Здається ще трохи і він поцілює мене.

Щось неприємне клацає в середині після названого ім'я. Десь я його вже чула, так і манера спілкування якась знайома.

— Ніка. А ми знайомі? — Я затамовую подих.

— Ні, особисто ми не були знайомі. Лише заочно. Але ми можемо це виправити. — На останніх словах на його обличчі з'явилася лукава усмішка.

Стас потягнувся до мене за поцілунком.

Він вже майже торкнувся моїх губ, як тут раптово відстороняється.