Розділ 3

Ярослав

Дорогою до будинку Ніки я багато разів прокручував можливі розвитки подій. Я не знав чого очікувати від того чоловіка, від гостей тай і від батьків також.

Коли тато подзвонив і поставив перед фактом — я був шокований і розгніваний не менше Вероніки. Але згодом, після пояснень батька я дещо заспокоївся, а розказуючи це все Ніці і взагалі прийняв та змінив до цього ставлення.

"Принаймні буде весело"  - ця думка не покидала мене весь час перебування вдома та машині. Але не все так райдужно. Про дещо я змовчав.

Батько подзвонив якраз коли я заходив в кафетерію біля школи. Ніка не стала йти, мовляв не голодна, та це навіть на краще. Ми довго не бачились з хлопцями, і нарешті мали змогу посидіти лише чоловічим колективом що зазвичай було рідкістю.

Я сказав Дімі щоб він зробив замовлення для мене, а сам вийшов на вулицю,відповісти на дзвінок.

— Алло. 

—Привіт, маєш час? — хоча в нас з батьком були не найкращі стосунки, та принаймні ми не лаялись з ним в кожній розмові і поважали один одного. 

— Привіт, якраз з хлопцями в кафешку заходили, коли ти подзвонив, тож кажи що сталось. 

— Нууу... — здається я вперше чув як батько не знає як висловитися. — Гаразд скажу прямо, ви з Нікою маєте притворитись парою, - сьогодні ввечері на прийомі, а коли ви обої будете повнолітні - маєте одружитись.

— Що?! — Моєму обуренню не було меж. Що це він придумав? Чи це мені причулось? Тобто одружитись? Тобто притворитися? Як це парою? — Скажи що це все мені почулося.

В моєму голосі чулися нотки благання. Та це й не дивно, мені тільки сімнадцять виповнилось а Ніці ще й цього нема. Я не планував серйозних стосунків, принаймні найближчих п'ять - сім років, а одружуватися — і поготів. Що на це скаже Вероніка я взагалі не можу уявити.

Батько важко вздихнув, схоже на те що і його це не сильно втішає.

— Загалом довго пояснювати, головне що тобі поки потрібно знати це те, що чоловік який має стати нашим інвестором, любить коли родинний зв'язок проявляється в бізнесі, і навпаки. Він з' ясував що в нас з Миколою є діти і вони неодружені. І йому начхати що ви неповнолітні, — останнє він явно додав щоб попередити моє обурення. — Тому ми з Миколою поговорили і вирішили що краще вже вас між собою звести ніж з його дітьми.

— Так, мабуть краще.

Я все ще не міг осмислити сказане батьком. Ми ще кілька хвилин поспілкувались. Він сказав щоб я брав Ніку і зразу їхав до нас, бо в іхньому будинку відбуватиметься саме свято. Тоді він вимкнувся, а я все ще стояв і переварював почуте.

Та треба було зробити крок до кафетерії, як на моїй шиї повисла якась брюнетка в короткій, облягаючій спідничці та топі з гарним, глибоким декольте, яке зразу привернуло мою увагу. Хоча чому якась, я знаю цю брюнетку.
Ця дівчина з паралелі, вона частенько намагалась привернути мою увагу, але була занадто не примітна, та схоже вона виправила свою помилку. Тому що мою увагу вона здобула.

Що правда лише на частку секунди, доки не полізла цілувати.

Не люблю таких ніжностей з дівчатами, та і впринципі, з більшістю людей. Хто заслугловоє від мене обійми та поцілунки так це лише найближчі жінки — бабусі, мама, сестра та Ніка.

Яка б гарна не була дівчина, як тільки заходило до поцілунків — я зливався. Так, не по-чоловічому. Знаю. Та зробити щось — не можу, скільки б не намагався.

— Можеш не старатися.
— Ти про шо? — Ще й вдавати, що не розуміє посміла.
— Ти знаєш про що. Повторюю, можеш не старатися. — Я намагався вкласти в голос всю суворість, щоб вона відчепилась. Зараз якось не до неї.

Та вона не зважала, і продовжувала висіти в мене на шиї.

— Та чого ти такий злий, невже я тобі не подобаюсь? Хоча це малоймовірно, бачила ж як ти дивився.

Від такої нахабності я вже не витримав. Скинув її руки з шиї і відійшов.

Я з останніх сил тримався щоб не сказати щось єхидне й неприємне.

От як в такій сірій мишці, принаймні вона такою здавалася, може ховатися таке підступне стерво. Хоч і ефектне та красиве.

Поки вона була злегка приголомшена такою поведінкою, явно ж не очікувала на відмову, я швидко заховався в кафе.

Вона ще щось кричала в спину, але я не чув. Не до неї зараз, мені і так є чим зайнятись і над чим подумати.

— Ооо, прийшов. То ти проміняв каву на ту пасію. — Це було радше ствердження ніж питання, та мій настрій не дав цього розрізнити.

— Нічого я не міняв, вона сама причепилась. Та я навіть її ім'я не знаю.

Хлопці зайняли столик під вікном з якого було видно вхід та територію перед закладом. Вони сидилі півколом лишаючи мені місце спиною до вікна та оглядом на залу. Нам якраз принесли напої. Діма з Максом взяли по стакану коли, Стасу принесли чай, а мені хлопці замовили американо.

— Серйозно? А чого не спитав? Не зміг і два слова зв'язати перед такою красою? — останнє було сказано з лукавою посмішкою, яку Макс не знімав сьогодні цілий день.

Навіть не стану питатись звідки вони знають, і так зрозуміло що їм все чудово було видно.

— Просто наш Яр нарешті зрозумів що вони йому не рівня. – Підтакува Діма. — А я тобі казав що дівчата з села не для тебе. Їм тільки гроші подавай, навіть такі малолітні шукають на кому б піднятися.

Насправді я не погоджуюсь з таким упередженим ставленням. Люди які живуть в селі дуже добрі і виховані люди. Знаю про що говорю, не раз там був, навіть жив деякий час поки батьки в відрядженні були. Хоча і там є свої винятки. Ті ж що живуть тут та навчаються в найпрестижніших та найдорожчих універах або мають відчима багатого, і собі такого ж шукають. Або дійсно попали по гранту, але таких реально мало.

— Та хватить вже. Це дівчина з паралелі. Ми не раз вже перетиналися. Але вона була такою сірою мишкою що я її майже не помічав, а тут вона змінилась. Почала лізти цілуватися. А ви знаєте як я це не люблю. Сказав щоб вона відчепилась. А вона як пявка прилипла і не відпускала.

— Хлопці реально, хватить. В Яра щось сталось, а ви з приколами своїми. — Тільки зараз я зрозумів що Стас весь час мовчав. Він хоть і мовчазний, але не настільки.