Розділ 2

    Вероніка

Дорога до будинку Ігора і хрещеної пройшла доволі спокійно. І так, я називаю його лише по імені. Він про це попросив коли я ще була маленька, відтоді так привикла і не уявляю як буду до нього звертатись інакше. Хоча багатьох це дивує, і вони намагаються запевнети мене що так не правильно. Але де написано що це неправильно? Начебто законом це не забороняється.

Яр кілька разів всеж вертався до теми про причину моїх сліз, адже до того ми розійшлись на веселій ноті. А я про це взагалі забула, тож на хто знає яке питання за рахунком – довелось сказати перше що спало на думку, бо він від мене явно не відчепиться.

— Я побачила хлопця з якоюсь дівчиною, — ну от, брехати я явно не спеціаліст, та Яр начебто повірив. Але можливо маленька не точність не рахується за брехню.

Він скоса глянув на мене, а згодом обернувся повністю.

— Хто він? Ти мені не розказувала що почала зустрічатись з хлопцем. – Він явно був не задоволений, але я не розумію чим саме. Тим що я почала зустрічатись, чи тим що йому не розказала?

— Ми не разом, але... А втім, чому я тобі маю щось пояснювати. Хотів знати причину - дізнався. Все, давай закриємо тему!

Яр був явно невдоволений закриттям теми, хотів щось сказати але не встиг. Машина різко загальмувала.

Нас за інерцією кинуло вперед, і я стукнулась лобом об переднє сидіння. Голова миттю почала нити, але нічого серйозного начебто не сталось. Ярослав схоже теж стукнувся бо потирав скроню долонею.

— Все гаразд? – Це звернувся до нас водій Ігора, який приїхав по нас. Начебто його звали Влад. Він лише недавно працю в них, і хоча на вигляд йому не більше двадцяти років, та зарекомендував він себе дуже добре.

Ми кивнули, після чого він продовжив:
— Ви сидіть тут, а я сходу подивлюсь що там сталось.

Він вийшов, а мені стало якось не спокійно.

— Ти як? – стурбовано поцікавився Яр.

— Нормально, – якось грубо відповіла, і зразу пошкодувала про це. — Жити буду. –  додала щоб трохи розбавити свій тон веселим нотками.

Навіть незнаю чи вдалося, оскільки я розуміла що Яр будь якої миті міг звернутись до теми яку ми начебто закрили.

Однак, варто зізнатися що він мене здивував. Кілька митей ми сиділи мовчки, але як тільки я хотіла запитати чи сильно болить його голова, яку від досі потирав рукою –  він промовив випереджаючи мене:

— Слухай, Ніка – доволі впевнено але стурбовано почав він. — Я не хочу з тобою сваритися і забороняти тобі щось не вправі. Але все ж, зрозумій – ти - моя подруга, і щоб там не було, я не хочу щоб ти страждала і плакала. Не хочеш розказувати мені, тоді хотя б Ладі розкажи. Доречі, а вона знає?

Я похитала головою показуючи що не знала. Весь час я слухала дивлячись йому в очі, однак зараз, під його пильнем поглядом опустила голову, розглядаючи недавно зроблений манікюр.

— І батьки, я так розумію, теж. – Це було радше риторичне питання, та я всеодно заперечно похитала головою, і пошепки сказала "Ні".

Дальше ми сиділи мовчки, не наважуючись сказати хоча б слово. В салоні автомобіля витала напруга. Здавалося, одна іскра і все запалає.

Час поки не вернувся Влад тягнувся дуже довго, хоча годинник на телефоні показував лише шість хвилин. Прийом призначено на 19:00,а зараз вже 16:09. Цікаво що там таке сталось, що Влад стільки часу там.

Отжеш, про вовка промовка. Згадала водія і тут Я'рина сестра написала. Вона теж Владислава але в сім'ї її називають Ладою. Я та мої батьки, теж входимо в категорію "сім' я, найближчі люди" тому Влада в нас тільки – Лада, і ніяк інакше.

     Vlad&ika😜 : Ви де? Якщо не приїдете протягом 10 хвилин, то запізнення гарантоване. І ми ні зачіски, ні макіяжу не зробимо. А твоя мама нас взагалі роздере за не пунктуальність! 
     R¡k®: Ми стоїмо на дорозі. Тут щось сталось, Влад пішов дивитись.
     Vlad&ika😜 : Сподіваюсь скоро повернеться і ви поїдете, а інакше і йому перепаде😇. 

Лада має рацію, якщо ми запізнемось то від мами нам прилетить по повній. Але чекати доводиться недовго. Як тільки я ставлю реакцію на останнє повідомлення Лади, в авто сідає Влад.

— Доведеться їхати в об'їзд. – з плеча рубає Владислав. — На дорозі фуру розвернуло, не проїхати.

— Чому водій не зверне з дороги? – це вже Яр ставить цілком влучне питання.

— Не все так просто. Кабіна фури схилилась над обривом, водій всередині. Тож поки чекають поліцію і рятувальників. Нам буде швидше поїхати в об'їзд, ми і так запізнюємося.

За десять хвилин ми вже були біля будинку.

На подвір'я ми заїхали не порушуючи мовчанки. Яр допоміг мені вийти з машини, і ми попрямували бруківкою до входу. Тільки ми підійшли до дверей, як вони відкрились і в них з'явилась Лада.

— Ну нарешті! Я думала ви вже заблукали! – з смішком промовила Влада. В цьому вся вона, буть що переводить в жарти.

Я деколи сама дивуюсь наскільки вони з братом однакові але при цьому дуже різні. Яр смуглявий з темним, майже чорним волоссям. Високий, спортивної статури, а Владислава худорлява, висока блондинка. З світлою, майже білою шкірою, та вираженими рисами обличчя. Характери, як і очі дуже схожі, відмінність лише в тому, що Яр не переводить все в жарти.

— Дуже смішно Лад. – він награно посмінявся і зайшов в будинок перед тим пропускаючи мене.

Влада закотила очі і звернулась до мене :

— Ходімо в кімнату, дівчата вже там,сукня також. — вона по-змовницик підморгнула.

— А ти чого ще не вдягнула свою? Незже не їдеш? – ми любили підколювати одна одну, це була наша фішка. От і зараз не стрималась, хоча знала що Лада нізащо не пропустить прийом.

— Та щось немаю бажання, краще в дома побуду, – стримуючи сміх підіграла мені.

Але на довго нас не вистачило, тому за кілька секунд ми вже заливались сміхом. Яр стояв збоку і наблюдав за нами, мило посміхаючись. Він любив спостерігати за нашими підколами та жартами.

— Гаразд, ходімо в кімнату бо не встигнемо перевтілити тебе. Доречі Яр, зараз привезуть мою сукню і твій костюм. Забери їх, а моє плаття віднеси Мені в кімнату. – Останні репліки вона додала вже піднімаючись сходами, тож просто поставила брата перед фактом.