Розділ 1

    Вероніка

—Ось ти де! А я тебе шукав – чую за собою хлопчачий голос. 

Обертаюсь і бачу того, кого зараз хотіла бачити найменше. Там стоїть Яр.

Ярослав Бойко – син друзів та партнерів моїх батьків. Друг дитинства. Але найголовніше, – він моє перше кохання...

—Ти чого застигла? - запитав він не розуміючи мого стану. 

Ну справді, що йому має бути зрозуміло?! Це я, всьголиш побачила його з якоюсь дівчиною в короткій спідниці , яка висіла на його шиї наче якась мавпа, і лізла його цілувати.

Знаю що не маю права йому за це дорікати, ми всього лиш друзі. Але ж як важко: бачити його щодня, відчувати його запах, обіймати, знати про все що трапляється в його житті, але при цьому приховувати свої почуття і терпіти тих дівчат – що клеються до нього, як бджоли злітаються на мед. 

— Ей, ти чого Ніка? – вже схвильовано перепитав він, поба-чивши як в очах збираються сльози. 

— Все добре – різко кажу, прийшовши до тями.

– Не все, я ж бачу! І не намайся заперечувати, я знаю тебе як облуплену, – швидко додав, перебиваючи мої спроби запротестувати його твердженню. 

—Просто... - я намагалась щось вигадати, але безуспішно, тож вирішила просто відтермінувати відповідь, бо знаючи його відповісти всеодно прийдеться, а так – виграю часу.

–Вибач, але я поки не хочу про це говорити. 

–Гаразд, я от що хотів - мені батько дзвонив...

​​​​​​Запала тривала пауза. В повітрі літала напруга. 

—І...? - почала підбурювати його,  – що хотів? 

—Хотів сказати що ввечері запланований якийсь прийом з майбутніми партнерами . Якщо все вигорить звичайно. Від них багато чого залежить, тому ми теж обов'язково маємо там бути. 

—Але це ще не все. 

От любить  він все обламати, я тільки розслабитись встигла. А то вже понакручувала себе, після слів – що батько дзвонив. Не подумайте погане, батько в нього добрий хоча й суворий. І відносини в їхній сім'ї гарні, особливо Яр близький зі своєю сестрою, Ладою. Хоча вона на рік старша  за брата. 

 —Що ще? Не думаю що може бути щось гірше прийому, Ти знаєш як я їх не люблю!  - я гянула на нього примруживши очі

—Нууу, тут як подивитися. В мене є дві новини. Перше - ти зараз маєш поїхати до нас. Влада тобі вже все підготувала, і сукню, і прикраси до неї.

Хм, цікаво чого це я не можу поїхати до себе, щоб привести себе до ладу. Адже завести сукню і прикраси на мою адресу не склало б проблеми. 

Зазвичай я не проти поїхати в дім хрещеної, але зараз це мене чомусь зачепило.Такого ще ніразу не було, навіть якщо до мого  будинку було їхати довше, а справа термінова.

Тому скориставшись хвилиною коли Яр обдумував як сказати наступну, я так розумію — шокуючу новину, я вирішила запитати його про це. 

—А чому не привезли одяг в наш дім, не думаю що це аж надто далеко від ательє. 

Одяг, наші сім'ї замовляють в одному ательє, де шиють унікальні речі для кожного їхнього гостя під вказані параметри. Ательє доволі відоме серед вищої ланки суспільства тому заразом в ньому можна купити і взуття, і аксесуари а разом з ти і прикраси. Короче кажучи все зроблено для еліти та їхнього комфорту. Хоча це швидше для більших прибутків з проданого одягу. Бізнес, що скажеш. 

— З цього і походить наступна інформація, - тут я побачила як він напружився, і підсвідомо зробила те саме - Ми маємо стати парою. 

Останні слова були випалені на одному подиху, тож пройшло здасться кілька хвилин, коли до мене дійшла їхня суть. 

—Що? — Я викрикнула це настільки голосно що Яр аж відстибнув від мене і наштовхнувся на якусь дівчину. 

Те що я відчула в це момент не описати словами, та й впринципі навіщо. Але я спробую! Якби це було сказано за інших обставин, від щирого серця, я б стрибала від щастя. А так, більше схоже на вирок. Я почуваюся геть розгубленою, спантеличеною але прицьому щасливою...

І допоки я літала  в своїх думках, помітила як Яр  вже мило спілкується з тією дівчиною яка мало не впала. От знову, знову починається. Він мило з нею фліртує, а я аж давлюсь ревнощами. Через 8 місяців закінчується наш, останній навчальний рік. він на хвилиночку, подобається мені ще з 7 класу. Маю на увазі саме як хлопець. Літом, після закінчення 9 класу коли ми проводили багато часу разом, я остаточно зрозуміла що закохалася. Але, нажаль це не взаємно,а навіть якщо й так то я про це ніколи не дізнаюсь. Першою зізнаватись точно не стану, не хочу раптом що, псувати нашу дружбу.

Тепер я краєм ока розглядала цю "парочку".вони збирали папери по підлозі, які вона несла. Начебто нічого незвичного, вона йшла , він на неї налетів. В результаті чого - вона почала падати, а він, як справжній джентельмен врятував її спіймавши за передпліччя. Але ж я бачила як вона на нього дивиться, таким обожнюючим поглядом що аж нудити починає.