Подарунки

Святкування Нового року цього року було скромним. З гостей були тільки батьки Мар’яна — Ліана й Мирон, та батьки Ірини — Поліна й Дмитро.
Тим часом у будинку Мар’яна та Ірини Ізольда керувала підготовкою до свята. Вона перевіряла, щоб слуги вчасно прибрали кімнати, накрили столи, підготували святкові страви. Вона слідкувала, щоб нічого не бракувало: продукти, прикраси, напої — все було під контролем. Її рухи були точні, впевнені, а очі — уважні й спостережливі. Навіть маленькі помилки слуг Ізольди помічали одразу й виправлялися ще до того, як могли зіпсувати святковий настрій.
Кілька днів тому Лілія вперше показала свої здібності на дні народження, і тепер поводилася впевнено. Вона грайливо підійшла до ялинки: свічки мерехтіли від її помаху руки, маленькі кристали льоду танцювали у повітрі, а прикраси на ялинці замиготіли, немов ожили. Гості дивилися із захопленням.
Після демонстрації здібностей почали вручати подарунки.
Ірина вручала: Лілії — книгу з родовою історією, особисто підготовлену, щоб донести сімейні зв’язки та історію предків.
Мар’янові — антикварний годинник.
Батькам Ірини (Поліна й Дмитро) — святкові набори чаю, сувеніри та фоторамки.
Свекрусі й свекру (Ліана та Мирон) — декоративні предмети для дому.
Мар’ян, батьки Ірини та свекри у свою чергу вручали Ірині невеликі подарунки: елегантний аксесуар від Мар’яна, ніжний сувенір або книга від Поліни та Дмитра, символічний предмет для дому від Ліани та Мирона.
Гості дякували за увагу, усміхалися, розпаковували пакунки й тихо обговорювали враження. Лілія уважно спостерігала за ними, її очі сяяли від захоплення.
Поки святкування тривало, одна зі служниць тихо підійшла до Ізольди з коробкою в руках.
— Це вам, щойно принесли з пошти, — промовила вона, поклавши пакунок на стіл.
Ізольда уважно розглянула коробку. На ній акуратно було написано: «Ізольді Кастель». Ніяких інших підписів, жодного натяку на відправника.
Дівчина підняла коробку, відчуваючи легкий трепет. «Може, всередині є хоч якийсь лист?» — подумала вона. Але відкрити пакунок зараз не могла: святкування продовжувалося, гості були поруч.
— Відкрию пізніше, у своїй кімнаті, — тихо промовила Ізольда, клацаючи коробку до себе, і повернулася до турбот, які ще залишалися на неї.

Увечері Ізольда пішла до своєї кімнати. Вона обережно поставила коробку на ліжко і, злегка хвилюючись, відкрила її. Усередині лежав акуратно загорнутий пакунок. Розгорнувши його, дівчина побачила тонкий браслет із медальйоном. На медальйоні був вирізьблений родинний символ, який здавався їй дивно знайомим.
Вона зупинилася, розглядаючи прикрасу. Лише потім Ізольда згадала, що мама малювала цей символ колись давно. Серце наповнилося тихою радістю, але питання залишалося: хто надіслав подарунок?