Розділ 26. Третій варіант

— Нам треба підняти Марту вище п’ятдесяти відсотків, — сказала Олена.

— Ні, — заперечила Лада. — Якщо переможе Марта, платформа просто зробить її версію правильною. Марк стане брехуном, Софія врятує попередню авторку, читачі отримають завершений конфлікт.

— Марта залишиться собою.

— Ціною того, що ми визначимо за Марка, ким він є.

Ірина подивилася на обкладинку. Марка вони створили як порожню роль — видавця, якого очікувала аудиторія. Платформа додала зовнішність, минуле, жести й бажання. Він міг бути лише набором читацьких вимог.

Так само колись виник Алекс Лойер.

— Якщо Марк уже має власну пам’ять, ми не маємо права видаляти і його, — сказала вона.

— Він персонаж пастки, — відповіла Олена. — Ми самі його придумали.

— Алекс теж почався з вигадки.

Мирон записав нове правило:

ПОХОДЖЕННЯ НЕ ВИЗНАЧАЄ ПРАВО НА ВЛАСНУ ВОЛЮ.

— Спочатку треба з’ясувати, чи вона в Марка є, — сказав Богдан.

Голосування тривало. За першу годину розрив скоротився лише на два відсотки. Читачі, які підтримували Марту, залишали довгі коментарі. Прихильники Марка голосували й переходили до наступної книги, не пояснюючи вибору.

Лада перевірила не відсотки, а кількість голосів.

Роман мав понад сорок тисяч читачів. У голосуванні взяли участь трохи більше семи тисяч.

— Більшість не обрала нікого, — сказала вона.

— Можливо, просто не помітила опитування.

— Або не захотіла брати участь.

— Мовчання не є підтвердженням.

— Саме так. Платформа показує лише тих, хто натиснув кнопку, й приховує тих, хто відмовився від готового вибору.

Богдан знайшов у службових даних ще один показник. Майже дев’ять тисяч людей відкрили голосування, але не проголосували. Вони прочитали обидва варіанти й закрили сторінку.

Це була найбільша група.

— Нам не потрібно перемогти в опитуванні, — сказала Ірина. — Треба дати цим людям третю відповідь.

— Кнопки створює платформа.

— Тоді відповідь має з’явитися в самому романі.

Наступну главу вони побудували навколо Марка.

Софія приходила до його кабінету й клала на стіл три копії сцени з дотиком. Запитувала, яку з них пам’ятає він.

Марк довго дивився на сторінки.

— У першій я хотів торкнутися тебе, — відповідав він. — У другій не хотів. У третій мене не запитували.

— Яка справжня?

— Та, яку залишать читачі.

— А чого хочеш ти?

Марк не міг відповісти.

Кожне його бажання вже існувало в коментарях. Він хотів Софію, бо читачі чекали кохання. Хотів утримати її в резиденції, бо інакше зникала вимушена близькість. Приховував попередніх авторок, бо небезпечному чоловікові була потрібна таємниця. Навіть шрам належав не йому.

Софія запитувала:

— Що ти пам’ятаєш до мого приїзду?

Він називав три різні дитинства. У першому виріс у багатій родині. У другому сам створив видавництво. У третьому прокинувся дорослим у кабінеті в ту мить, коли Софія відчинила двері.

Марк не знав, яке з них його.

— Надто багато пояснень, — сказала Лада, прочитавши чернетку. — Треба залишити читачеві простіший удар.

Ірина скоротила сцену. Замість трьох біографій Марк говорив:

— До того, як ти відчинила двері, я не пам’ятаю себе без чиїхось слів.

Цього було достатньо.

Глава закінчувалася тим, що Софія торкалася шраму біля його брови й запитувала:

— Ти хотів його мати?

— Ні.

— Тоді чому він тут?

— Бо їм подобається.

Ірина залишила слово «їм» без пояснення.

Платформа запропонувала дописати поцілунок. Вони не прийняли правку.

Публічна версія все одно змінилася. Після дотику Софії Марк нахилявся й цілував її.

Речення з’явилося одразу для всіх читачів.

Коментарі вибухнули. Частина аудиторії чекала цього від першої глави. Люди цитували поцілунок, ставили вподобання й писали, що нарешті сюжет повернувся до романтики.

Ірина не видаляла вставку. Продовжила сцену:

Софія відступила.

— Ти цього хотів?

Марк торкнувся губ, наче перевіряв, чи подія справді відбулася.

— Не знаю.

— Я не хотіла.

— Але вони хотіли.

Після цих слів поцілунок переставав бути романтичною винагородою. Він ставав дією, яку нав’язали обом.