Розділ 24. Речення, якого не було

Спочатку вони вирішили, що платформа показує всім однакову вставку.

Лада попросила кількох постійних читачів процитувати сцену з третьої глави. Пояснила, що перевіряє помилку відображення й не уточнила, яке саме речення шукає. За годину отримала одинадцять знімків.

На чотирьох Марк торкався підборіддя Софії.

На трьох відводив пасмо волосся від її обличчя.

Двоє читачів бачили, як він стискав її зап’ясток.

На одному знімку Марк лише стояв поруч.

В останньої читачки додаткового речення взагалі не було.

— Вона показує кожному те, чого він очікує, — сказала Лада.

— Поки не обирає одну версію, — додала Олена.

Коментарі поступово робили вибір. Люди цитували дотик до підборіддя частіше за інші варіанти. Під цитатами з’являлися вподобання. Ті, хто спочатку бачив волосся чи зап’ясток, поверталися до глави й уже знаходили там підборіддя.

Через три години одинадцять знімків суперечили тексту, який тепер показувала платформа.

Версія стала єдиною.

— Вона не просто підлаштовує текст під читача, — сказав Богдан. — Спочатку перевіряє кілька очікувань, потім залишає те, яке отримало найбільше підтверджень.

— І переписує минуле глави, — сказала Ірина.

В редакторі речення досі не було. Але після оновлення сторінки воно з’явилося й там. Історія змін стверджувала, що вставку зробила Ірина одночасно з публікацією третьої глави.

Мирон поклав поруч паперову копію. У ній Марк не торкався Софії.

— Не видаляємо, — сказав він. — Інакше визнаємо, що речення належить тексту й потребує виправлення.

— Залишити теж означає погодитися, — заперечила Олена.

— Ні. Ми не чіпаємо його. Продовжуємо з іншої версії.

Ірина почала четверту главу так:

Софія не пам’ятала, щоб Марк торкався її.

Це не заперечувало речення. Дотик міг відбутися, а Софія — забути. Міг не відбутися, але з’явитися в рукописі. Міг існувати лише для читачів. Платформа не отримувала одного правильного пояснення.

Далі Софія знаходила на столі три копії попередньої глави. У першій Марк торкався її підборіддя, у другій — зап’ястка, у третій не наближався. Кожна сторінка була надрукована тим самим шрифтом і мала її власні рукописні правки.

Софія йшла до Марка й запитувала, яка версія справжня.

Він відповідав:

— Та, яку пам’ятають.

— Я не пам’ятаю жодної.

— Тоді вибір зроблять без тебе.

Лада прочитала діалог і кивнула.

— Добре. Читачі відчують, що їх зробили учасниками.

— Нам треба, щоб вони перестали бажати дотику?

— Ні. Потрібно, щоб вони зрозуміли: їхнє бажання має наслідки.

Богдан перевірив стан програми просування. Вона вже була активною. В історії облікового запису стояло, що автор погодився на участь після публікації третьої глави.

— Ми нічого не натискали, — сказала Ірина.

— Умови вважають продовження публікації згодою, — відповіла Олена. — Повідомлення було показано. Ми знали про пропозицію й виклали наступну главу.

— Тобто мовчання перетворили на підтвердження.

— Не мовчання. Дію після повідомлення.

— Можна вимкнути?

Богдан відкрив налаштування. Кнопка існувала, але поруч стояло попередження: після виходу твір втратить місце в рекомендаціях, накопичену статистику цільової аудиторії та частину читацьких реакцій, отриманих програмою.

— Частину реакцій? — перепитав Мирон. — Як можна забрати чужі коментарі?

— Якщо платформа вважає їх результатом просування, може приховати.

— Тоді ми втратимо згоду читачів, яка потрібна у фіналі.

— Саме тому вона пропонує вимкнутися, — сказала Лада. — Пастка вже закрилася з обох боків. Ми потребуємо її аудиторії, а вона потребує нашого продовження.

Ірина не вимикала програму. Вона записала окремо:

Ми продовжуємо не заради успіху книги. Успіх є засобом для запитання.

Усі п’ятеро зробили власні записи іншими словами. Це не гарантувало захисту, але не дозволяло бажанню популярності стати єдиним спільним результатом.

Четверту главу опублікували без авторської примітки. Софія сама зверталася до читача. Переглядаючи три версії сцени, вона думала:

Хтось із тих, хто читав цю історію, уже вирішив, чого я хотіла. Мене не запитали.

Перші коментарі були розгубленими.

Це вона через стрес не пам’ятає?

Марк точно змінює рукопис.

Авторе, ви переписали попередню главу? Учора в мене було зап’ястя.