Розділ 23. Пізніше

— Не натискати нічого, — сказав Богдан.

— Без просування ми не зберемо потрібної аудиторії, — заперечила Лада.

— Нам пропонують не рекламу. Нам пропонують добровільно передати платформі право впливати на твір.

Олена відкрила умови програми. Текст займав кілька сторінок, але головне ховалося в одному реченні: автор погоджувався на автоматичний добір цільової аудиторії, коригування позиціювання та «оптимізацію читацького досвіду».

— Що таке оптимізація? — запитав Мирон.

— Що завгодно, — відповіла Олена. — Зміна жанру, опису, порядку показу глав, рекомендацій. Можливо, і самого тексту.

— Якщо натиснемо «так», платформа отримає підтвердження, що ми хочемо популярності будь-якою ціною, — сказала Ірина.

— А «пізніше»?

— Погодимося, що повернемося до пропозиції.

— Тоді просто закриваємо сторінку.

Богдан зберіг знімок повідомлення, Мирон роздрукував його, після чого вони вийшли з профілю, не обравши жодної кнопки.

Уранці роман мав понад тисячу переглядів.

На головній сторінці його не було. Програма просування офіційно не активувалася. Проте «Його остання авторка» з’явилася в добірках «Нові любовні романи», «Небезпечний контракт» і «Владні чоловіки». Читачі приходили з рекомендацій під іншими книгами.

— Вона просуває нас без дозволу, — сказала Лада.

— Рекомендації не потребують дозволу автора, — відповіла Олена. — Формально це звичайна робота платформи.

— Вона вже клюнула?

— Поки лише перевіряє.

Книгу додали до бібліотеки сто дев’яносто три людини. Під першою главою з’явилося понад сотню коментарів. Більшість стосувалася Марка.

Читачки сперечалися, навіщо йому Софія, скільки авторок жило в резиденції раніше й чи справді він небезпечний. Дехто вимагав, щоб героїня розірвала контракт. Інші писали, що не відмовилися б від великого гонорару й життя в маєтку. Кілька людей уже були впевнені, що Марк закохався в Софію до початку історії.

— Він з’являється на двох сторінках, — сказала Ірина. — І говорить чотири речення.

— Цього достатньо, — відповіла Лада. — Читач не чекає доказів. Він упізнає роль.

У коментарях почали уточнювати зовнішність Марка. Високий, темноволосий, сірі очі, шрам біля брови. Ірина не писала нічого зі згаданого. В першій главі герой стояв у затіненій частині кабінету, й Софія бачила лише його руки.

Проте один із читачів уже зробив зображення Марка. Інші погодилися, що саме так він повинен виглядати. Темне волосся, сірі очі, шрам.

— Не відповідаємо, — сказала Олена. — Навіть жартома.

Ірина відкрила редактор другої глави. Платформа підкреслила першу появу героя й запропонувала доповнення:

Софія не могла відвести погляду від шраму біля його правої брови.

Вона відхилила пораду.

З’явилося нове повідомлення:

Читачі краще сприймають персонажів із виразними рисами зовнішності.

Ірина закрила його.

— Вона збирає спільне очікування й пропонує нам підтвердити, — сказала Лада.

— Поки ми не підтверджуємо, суперечність залишається, — відповів Богдан.

Мирон перевірив роздруковану главу. Там не було ні шраму, ні кольору волосся. Паперову версію сховали в конверт.

Другу главу Ірина написала так, як домовилися. Софія приїздила до резиденції. Будівля стояла одночасно біля моря й за годину їзди від великого міста. У вестибюлі було п’ять дверей, хоча зовні будинок здавався вужчим. Керуюча показувала Софії кімнату й попереджала, що вночі не слід виходити до східного коридору.

Марк з’являвся лише наприкінці. Він віддавав Софії рукопис без назви та пояснював умову: вона не може змінювати написане попередніми авторками. Тільки продовжувати.

— Де романтична напруга? — запитала Лада.

— Він стоїть близько.

— Наскільки?

— Достатньо, щоб платформа сама вирішила.

— Ризиковано.

— У цьому й пастка.

Софія відчувала запах його парфумів, але не могла визначити, на що він схожий. Дивилася на руку Марка, що лежала поруч із її пальцями. Чекала, що він торкнеться, однак цього не відбувалося.

Лада прочитала сцену й кивнула.

— Коментарі зроблять решту.

Другу главу опублікували без участі в програмі просування. За перші десять хвилин її відкрили триста людей.

Перший коментар з’явився під сценою з рукописом:

Він навмисно не торкнувся. Тепер я чекаю, коли не витримає.

Інший читач написав:

Марк уже ревнує її до книги.

— До книги? — перепитала Ірина. — Як можна ревнувати людину до книги?