Розділ 22. Його остання авторка

Назва лежала на столі й дратувала Ірину щоразу, коли вона на неї дивилася.

«Його остання авторка».

— Тут огидне кожне слово, — сказала вона.

— Саме тому назва працюватиме, — відповіла Лада. — «Його» обіцяє чоловіка, навколо якого обертатиметься вся історія. «Остання» — небезпеку й винятковість. «Авторка» дозволяє читачці одразу поставити на її місце себе.

— Ще потрібен бос мафії на обкладинці.

— Не поспішайте. Спочатку він буде власником видавничої імперії. Мафію платформа запропонує сама.

Олена принесла статистику найпопулярніших творів за останні три роки. Назви відрізнялися, але конструкції повторювалися: «його», «для нього», «не його», «остання», «заборонена», «контракт», «наречена», «власність». На обкладинках стояли чоловіки в темних сорочках і жінки, повернуті до них спиною або притиснуті до стіни. У перших главах героїня втрачала роботу, житло чи гроші. Потім з’являвся чоловік, який міг розв’язати проблему, але вимагав щось натомість.

— Читачі не обов’язково люблять саму схему, — сказала Лада. — Вони впізнають обіцянку. Відкривають книгу, бо знають, які емоції отримають.

— А платформа бачить відкриття, бібліотеки й коментарі, — додав Богдан. — Потім пропонує ще більше таких самих книжок.

— І читач упевнюється, що саме це зараз усі люблять, — сказала Ірина.

Замкнене коло, яке Олег описав у п’ятому документі. Кореневий рядок не вигадував попиту. Він робив найпомітніше бажання дедалі сильнішим, доки інші варіанти майже зникали.

Тепер вони мали увійти в це коло добровільно.

— Ми не писатимемо поганий роман, — сказала Ірина.

— Для пастки це не обов’язково, — відповіла Лада. — Потрібно, щоб «Літерея» впізнала знайому оболонку. Усередині може бути нормальна книга.

— Якщо нормальну книгу читатимуть.

— Перші глави читатимуть. Далі вже наша робота.

Вони розділили майбутній роман на два рівні.

Зовнішній сюжет мав відповідати очікуванням платформи. Молода авторка отримує пропозицію від власника великого видавництва. Її книги майже не читають, грошей немає, договір обіцяє успіх. Для роботи вона повинна переїхати до закритої резиденції видавця й завершити роман, який не змогла дописати жодна з попередніх авторок.

Видавець багатий, владний і небезпечний. Він знає про героїню більше, ніж вона сама. Їхні стосунки можна подати як боротьбу характерів, вимушену близькість і поступове тяжіння.

— Ось тут мене вже нудить, — сказала Ірина.

— Добре, — відповіла Лада. — Значить, конструкцію впізнаєте.

Внутрішній сюжет був іншим. Видавець не просто контролював книжки. Він існував лише доти, доки авторки продовжували його історію. Кожна попередня жінка намагалася змінити героя, перемогти його або закохати в себе, але цим лише залишала його в центрі сюжету. Щоб вирватися, остання авторка мала відмовитися від самої ролі людини, яка зобов’язана його завершити.

— Читачі очікуватимуть, що вона або покохає його, або знищить, — сказала Олена.

— Обидва варіанти вигідні йому, — відповіла Ірина. — У першому він отримує щасливий фінал. У другому стає великим лиходієм, якого перемогла героїня. У будь-якому випадку історія залишається про нього.

— Третій варіант — вона йде.

— Не від чоловіка. Із самої книги.

Мирон, який досі мовчав, відкрив свій зошит.

— Якщо авторка просто піде, читачі сприймуть це як обірваний фінал.

— Тому вони самі повинні дозволити їй піти, — сказала Лада.

— Як?

— До цього ще дійдемо. Спочатку треба, щоб вони повірили в її право не виконувати чужу історію.

Богдан записав три можливі завершення:

1. Авторка залишається з видавцем.
2. Авторка знищує видавця.
3. Авторка залишає твір, не визначаючи його подальшої долі.

Перші два були завершеними. Третій залишав відкритими і героя, і авторку, і сам світ роману.

Саме третій мав стати бажаним результатом у момент видалення кореневого рядка.

— Це небезпечно, — сказав Богдан. — Платформа може виконати вимогу буквально й викинути всіх персонажів у нашу реальність.

— Тому не можна формулювати результат як «вийти з книги», — відповіла Ірина.

— А як?

— Як право відмовитися від нав’язаної ролі. Що буде далі, кожен має вирішити сам.

Вони не записували остаточного питання. Олег попереджав: готове формулювання саме могло стати новим бажаним результатом. Поки його знали лише частинами.

Ірина мала створити ситуацію вибору.

Лада — підготувати читачів до того, щоб вони не вимагали звичного фіналу.

Олена — сформулювати правила участі так, щоб жодна відповідь не стала примусовою.