Розділ 21. Кореневий рядок

Після зникнення Надії лічильник знову показував одного читача. Алекс залишався в чернетці, але не відкривав сторінок.

Вони не намагалися повернути Надію. Вона сама припинила зв’язок після того, як повідомила достатньо, щоб знайти доказ. Якби вони почали кликати її на ім’я, платформа могла пов’язати сорок сьому кімнату з конкретною людиною й перетворити Надію на ще одного персонажа.

П’ять частин Олегового доказу мали зберігатися в авторів, яких «Літерея» не змогла завершити.

Першою здогадалася Олена.

— Список Дарини.

Вони розклали аркуші на столі. У первинному переліку були десятки авторів, які покинули платформу, втратили профілі або перестали пам’ятати власні книги. Біля п’ятьох Дарина залишила короткі примітки:

Два імені.

Пам’ятає правила.

Бачить запити.

Зберігає зайве.

Не видаляє випадкове.

Перший запис стосувався Ірини, хоча її ім’я з рядка зникло. Вона мала власну біографію та чоловічий псевдонім, із якого виник Алекс Лойер.

Другий описував Олену. Після роботи з модерацією вона пам’ятала правила, яких більше не існувало в офіційних документах.

Третій означав Богдана. Лише він бачив звернення до видалених сторінок як окремі технічні події.

Четвертий стосувався Мирона, котрий зберігав папір, старі видання й неправильні назви.

П’ятий — Лади. Вона залишала у своїх книгах непотрібні речі й незавершені лінії, навіть коли редактори та читачі вимагали їх прибрати.

— Дарина зібрала саме нас, — сказала Лада.

— Ми самі відповіли на її запит, — заперечив Богдан.

— Але запит отримали лише ті, біля кого стояли ці примітки.

— Звідки вона знала, що ми маємо частини доказу?

Мирон перевернув останній аркуш. На звороті залишався продавлений напис. Він проявив його олівцем:

Олег сказав: не збирати в одному місці, доки не стане п’ятеро.

Дарина працювала з Олегом.

Вона не просто шукала зниклих авторів. Після того як розробника стерли з історії «Літереї», Дарина допомогла йому розподілити доказ між людьми, чиї профілі платформа не могла остаточно узгодити. Кожен зберігав щось окреме й не знав, що воно є частиною цілого.

Ірина принесла старе повідомлення про реєстрацію. У нижньому колонтитулі стояла довга група цифр і знаків, яку вона вважала службовим номером.

На вирізаній сторінці модераторської інструкції Олени зберігався схожий фрагмент. Самої сторінки не було, але її номер і частина нижнього рядка відбилися на наступному аркуші.

Богдан знайшов третю частину у файлі з помилками першого застосунку «Літереї». Колись він зберіг його як приклад неправильно сформованого запиту. Рядок не виконував жодної команди й не відповідав жодному відомому формату.

Четвертий фрагмент містився у вихідних даних електронної версії «Імен на дверях». Мирон роздрукував їх до того, як профіль зник. На папері після номера видання залишалося кілька зайвих знаків.

Лада знайшла п’яту частину в старій копії глави зі своїм синім велосипедом. Платформа кілька разів пропонувала прибрати непотрібну деталь, але Лада залишила її. Після одного з автоматичних виправлень у кінці сторінки з’явився рядок, який редактор не показував. Вона роздрукувала главу через зміщений абзац і забула про неї.

Окремо фрагменти нічого не означали.

Богдан зібрав їх у порядку приміток Дарини. Вийшла адреса архіву й ключ до нього. Архів зберігався не в профілі, не серед творів і не в кореневому каталозі. Олег сховав його у файлі старої заставки, яку платформа завантажувала під час технічних робіт.

Сторінку із заставкою видалили багато років тому. Сам файл залишився на сервері, бо не був пов’язаний із жодним текстом, людиною чи подією.

— Чому «Літерея» його не прибрала? — запитала Ірина.

— Для неї це просто зображення, яке ніхто не бачить, — відповів Богдан. — У нього немає значення, яке треба виправити.

Він завантажив файл, від’єднав ноутбук від мережі й застосував ключ. Усередині виявилися п’ять документів. Кожен відкривався окремою частиною ключа. Жоден учасник не міг прочитати весь архів без інших.

Перший документ містив початкову версію коду конкурсної системи. Богдан знайшов місце, куди Олег вставив отриманий від Надії рядок. Він не належав до жодної функції й не мав виконуватися. Для звичайної програми це був сторонній набір символів, залишений між двома службовими блоками.

Проте після нього змінювалася логіка всієї платформи.

Другий документ зберігав сім спроб видалення. Олег прибирав рядок вручну, замінював файл, відновлював ранню копію, переносив платформу на інший сервер і навіть переписував конкурсний модуль заново. Щоразу набір символів повертався. Не завжди в тому самому місці й не завжди в первісному вигляді.