Розділ 20. Надія Коваль

Другий читач більше не відкривав сторінок.

Лічильник залишався на цифрі два, але в журналі не з’являлося жодного нового переходу. Алекс теж мовчав. Наче після появи Надії Коваль обоє чекали, що зроблять люди ззовні.

Ірина першою запропонувала нічого не питати. Ім’я вже виникло всередині «Літереї». Якщо негайно зв’язати його з готелем, сорок сьомою кімнатою та історією платформи, система отримає готове значення.

Тому вони почали з паперу.

Мирон поїхав до бібліотеки, де зберігалися старі каталоги компаній і місцеві газети. Олена взялася за архів модерації. Богдан шукав технічні документи перших років роботи платформи. Лада переглядала публікації про заснування «Літереї», не вводячи ім’я Надії в пошук. Ірина розділяла знайдене на незалежні групи й не дозволяла нікому бачити всі результати до вечора.

Перший доказ приніс Мирон.

У газеті за 2012 рік він знайшов невелику статтю про запуск нової літературної платформи. На фотографії стояли троє людей: подружжя Корсаків і молода жінка, чиє обличчя закривала світла пляма. Підпис зберігся лише частково:

Засновники платформи «Літерея» Віктор та Ірина Корсаки разом із… Коваль.

Ім’я зникло, але перед прізвищем залишався широкий проміжок.

В іншому номері газети згадувалася «третя партнерка», яка запропонувала проводити на платформі конкурси для молодих авторів. Її не називали. Корсаки розповідали про розвиток бізнесу так, наче всі ідеї належали їм.

Олена знайшла стару таблицю розподілу обов’язків. Більшість рядків була закріплена за людиною без імені: робота з авторами, організація конкурсів, правила платформи, зв’язок із розробником, перевірка заявок, підтримка користувачів. Корсакам належали фінансове управління та право підпису.

У нижній частині документа зберігався електронний підпис:

Н. Коваль.

Богдан приніс третій доказ. У першій копії технічного завдання замовницею значилася Надія Коваль. Саме вона описала структуру авторських сторінок, систему коментарів, бібліотеки читачів і майбутні конкурси. Корсаки з’являлися лише в розділі про оплату.

Три незалежні джерела підтверджували: Надія Коваль була третьою засновницею «Літереї» й фактично створила більшу частину її правил.

— Чому про неї ніхто не пам’ятає? — запитала Лада.

— Бо згодом одноосібною власницею стала саме вона, — сказав Мирон. — А через кілька років продала платформу.

Він показав іншу газетну публікацію. У ній ішлося, що подружжя Корсаків виїхало за кордон і передало свої частки партнерці. На фотографії вони стояли біля моря, під пальмами. Зображення було нечітким, обличчя ніби складалися з кількох накладених кадрів.

Надія після цього керувала платформою недовго. Потім продала її новим власникам і нібито також виїхала з родиною за кордон.

— Майже така сама історія, — сказала Ірина. — Людина виїхала, зв’язок обірвався, документи підтверджують зручну версію.

— Тільки Корсаки опинилися у своїх текстах, — додала Олена.

— Робоча версія.

— А Надія — у готелі.

— Це ще одна робоча версія.

До другого читача звернулися лише після того, як підтвердили її існування поза платформою.

Питання передавали кодом, але відповіді одразу записували українською, не зберігаючи зайвих сторінок із латинськими словами.

Ви Надія Коваль?

Другий читач відповів:

Так.

Ви заснували «Літерею»?

Відповідь була довшою:

Я придумала. Корсаки володіли.

Це збігалося з документами, але могло бути прочитане з них самою платформою. Тому Ірина попросила назвати факт, якого не було в доступних архівах.

Надія відповіла:

У першій версії кнопка публікації називалася «Відпустити». Я змусила Олега замінити.

Олена відразу згадала старий жарт серед модераторів. Під час помилки перекладу в одному з розділів платформи кнопка «Опублікувати» на кілька годин перетворилася на «Відпустити». Технічна підтримка тоді пояснила це залишком раннього інтерфейсу.

У відкритих документах такого факту не було.

— Хто Олег? — запитав Богдан.

Відповідь:

Розробник. Він написав перший код.

У технічному завданні прізвище виконавця зникло, але під кількома ранніми правками стояла літера «О». Богдан раніше вважав її позначенням основної версії.

— Запитаємо прізвище? — запропонувала Лада.

— Не треба, — сказала Ірина. — Поки не знайдемо його незалежно.

Наступне питання стосувалося кімнати:

Ви перший гість готелю?

Надія відповіла не одразу.