Розділ 16. Алекс Лойер

Фотографію поклали в центрі столу.

Ірина стояла в другому ряду між Мартою та незнайомою дівчиною з економічного факультету. Алекс був трохи позаду. Через його положення неможливо було зрозуміти, чи стояв він поруч із Мартою, чи просто нахилився вперед у момент зйомки.

Обличчя справді нагадувало Іринине. Не настільки, щоб їх можна було назвати близнюками, але подібність не зводилася до зачіски чи виразу очей. Однакова форма брів, лінія носа, невелика асиметрія губ. Навіть голова була нахилена під тим самим кутом.

— Може бути брат, — сказала Лада.

— У мене немає брата.

— Родич?

— Я знала всіх близьких родичів. Або думаю, що знала.

За новими правилами Ірина не мала права відкидати цю можливість. Вона записала на окремому аркуші:

Алекс може бути родичем.

Нижче додала:

Алекс може не бути родичем.

Олена перегорнула фотографію. На звороті залишався список студентів, зроблений рукою Ірини багато років тому. Біля Марти стояло її прізвище. Алекс не був підписаний. Між сьомим і дев’ятим пунктами залишався пропуск.

— Восьмий студент, — сказала Олена.

— На знімку більше людей.

— Але пропуск один.

— Це нічого не доводить.

— Саме тому не дописуємо ім’я.

Богдан відсканував фотографію на ноутбук, не під’єднаний до мережі. Потім попросив Ірину сісти навпроти світлої стіни й зробив кілька знімків її обличчя під різними кутами. Програма порівняння не могла працювати точно зі старою груповою фотографією, однак збіг основних пропорцій виявився надто високим для випадкової людини.

— Якщо прибрати різницю у віці, зачісці та статі, це може бути ваше обличчя, — сказав Богдан.

— «Може» чи «є»?

— Може. Я не дам програмі завершити висновок замість нас.

Ірина подивилася на Алекса. Вона ніколи не бачила себе чоловіком, але тепер упізнавала в ньому рух, якого фотографія не могла передати. Так вона сама трохи подавалася вперед, коли не хотіла затуляти людину позаду. Так примружувала ліве око на яскравому сонці.

— Коли ви взяли псевдонім? — запитав Мирон.

— Ще до «Літереї». Перші оповідання надсилала до журналів як Александр Лойер.

— Чому чоловіче ім’я?

— Не хотіла, щоб текст оцінювали за авторкою. Потім звикла.

— Алекс — це скорочення від Александр?

— Так. Але я ним не користувалася.

— Читачі могли.

Ірина відкрила свій зошит і записала третю версію:

Алекс може бути людиною, створеною навколо псевдоніма.

Це звучало абсурдно навіть після всього, що вони бачили. Псевдонім не мав тіла, дитинства й університетських фотографій. Він складався з двох слів на обкладинці.

Але «Літерея» працювала не зі словами. Вона працювала зі значеннями.

Мирон залишився в редакції з фотографією та каталогами. Богдан перевіряв технічну історію профілів. Олена шукала старі правила оформлення авторських сторінок. Ірина з Ладою поїхали до її квартири за паперами.

Коробка з першими публікаціями зберігалася у верхній частині шафи. Ірина не відкривала її кілька років. Усередині лежали журнали, авторські примірники, листи від редакцій, старі договори й роздруковане повідомлення про реєстрацію на «Літереї».

Вона пам’ятала цей аркуш. Тоді платформа здавалася ненадійною, тому Ірина друкувала все, що могло підтвердити права на тексти. У повідомленні стояли дата, електронна адреса й обраний псевдонім:

Александр Лойер.

Нижче містилося посилання на авторський профіль. Останні цифри збігалися з номером сторінки, яка передавала сигнал.

— Це він, — сказала Лада.

— Це мій старий профіль.

— Тепер він видалений.

Ірина відкрила телефон, але не заходила на платформу. Поточний номер свого профілю вона пам’ятала. Він був іншим.

— Коли змінився номер? — запитала Лада.

— Ніколи.

— Змінився.

— Я не створювала другого профілю.

Вони перебрали решту паперів. За два роки після реєстрації адреса залишалася старою. Потім у договорі на участь у конкурсі з’явився новий номер. Ірина підписала документ, не помітивши різниці.

Між цими датами платформа оновлювала авторські сторінки.

Ірина згадала повідомлення, яке отримали всі користувачі. «Літерея» пропонувала автоматично перенести книги, підписників і статистику до нового профілю. Треба було перевірити ім’я, жанри та коротку біографію, після чого натиснути кнопку підтвердження.

— Я підтвердила, — сказала вона.