Розділ 11. Порожній стілець

Вони не розійшлися після прочитання речення.

Богдан заблокував двері, забрав аркуш у Лади й розглянув продавлений рядок під різними кутами. Олена перевірила коридор. Мирон мовчки перерахував присутніх, а Ірина написала на окремій сторінці:

Зараз нас п’ятеро.

Кожен поставив під реченням підпис.

— Якщо це передбачення, його можна зламати, — сказала Ірина. — Не проводити наступної зустрічі.

— Ми вже домовилися зустрітися знову, — відповіла Олена. — Навіть якщо скасуємо, розмова в іншому місці може стати наступною зустріччю.

— Тоді проведемо її зараз, — запропонував Богдан. — Формально завершимо цю, вийдемо й повернемося.

— Ви хочете обдурити невідому силу канцелярським визначенням слова «зустріч»? — запитала Лада.

— Поки ми не знаємо її правил, варто перевіряти навіть дурні варіанти.

Вони забрали телефони, вийшли в коридор, зачинили приміщення й спустилися на перший поверх. Олена повернула ключ власникові. Богдан засік п’ять хвилин. Після цього вони знову орендували кімнату, піднялися, поставили ті самі п’ять стільців і сіли в тому самому порядку.

— Оголошую наступну зустріч відкритою, — сказав Богдан.

Нічого не сталося.

Їх залишалося п’ятеро. Кави теж було п’ять, хоча вона вже охолола.

— Передбачення не справдилося, — сказала Ірина.

— Або це не та зустріч, — відповіла Лада.

Мирон перевернув надруковану сторінку. Рядок про чотирьох і п’ять стаканчиків залишався на місці.

— Написане не змінилося, — сказав він. — Отже, вона не вважає, що помилилася.

— «Вона» — це платформа чи людина, яка передала повідомлення? — запитала Олена.

— Значення не має. Хтось очікує, що одного з нас не буде.

— Тоді зробимо так, щоб відсутність залишила слід, — сказав Богдан.

Він запропонував не записувати п’ять імен поруч із їхніми власниками. Саме такі зв’язки система виправляла найточніше. Марта зникла з фотографії, бо Ірина вказала платформі, де вона стоїть і ким є. Корсаки зникли з реєстру після того, як їхні імена з’єднали з історією компанії. Світлану усунули разом із посадою, номером та листуванням.

— Ми зберігаємо не слова, а значення, — пояснив Богдан. — Якщо написати «Мирон сидів на третьому стільці», система бачить об’єкт, ім’я й зв’язок між ними. Може виправити все речення. Треба роз’єднати ім’я і людину.

Вони написали свої імена на однакових картках, склали їх у пакет і перемішали. Кожен витягнув чуже ім’я. Якщо комусь діставалося власне, картки повертали й тягнули заново.

Ірина отримала «Лада».

Олена — «Ірина».

Богдан — «Мирон».

Мирон — «Олена».

Лада — «Богдан».

Картки приклеїли під сидіннями. Тепер кожне ім’я було пов’язане не з тією людиною. «Лада» означала стілець Ірини, «Ірина» — місце Олени, «Мирон» — Богдана. Система могла бачити слова, але правильного значення вони не мали.

— Якщо хтось зникне, його ім’я залишиться під чужим стільцем, — сказав Богдан. — А під порожнім буде ім’я когось із присутніх. Порівняємо множини й отримаємо відсутнє.

— За умови, що пам’ятатимемо правило, — зауважила Олена.

Вони записали його без імен:

Кожне слово під стільцем означає іншу людину. Усі слова разом утворюють повний перелік присутніх.

П’ять копій поклали в п’ять конвертів. Кожен узяв один.

— Тепер розходимося? — запитала Лада.

— Справжня наступна зустріч через два дні, — вирішила Олена. — Не тут. Якщо місце вже відоме, змінимо його.

— Ні, — заперечив Мирон. — Стільці залишаться тут. Вони вже мають неправильні імена. В іншій кімнаті доведеться створювати зв’язки заново.

— Сюди може зайти власник і переставити їх.

— Позначимо ніжки.

Богдан вирізав на нижній частині кожного стільця маленьку риску. Вони поставили стільці вздовж стіни, попросили власника не чіпати й заплатили за два дні наперед.

Перед виходом Ірина ще раз перерахувала всіх. Олена, Богдан, Мирон, Лада і вона сама. П’ятеро.

Удома Ірина записала їхні імена на внутрішньому боці дверцят кухонної шафи. Поруч поклала університетську фотографію, список Світлани та конверт із правилом. Будильник у телефоні назвала «П’ЯТЕРО». На заставку встановила фотографію п’яти порожніх стільців.

Наступні два дні минули спокійно.

«Літерея» не надсилала повідомлень. Біографія про уявного друга Алекса залишалася на сторінці, але більше не доповнювалася. Ірина кілька разів перевіряла імена на дверцятах. Усі п’ять здавалися знайомими.

Увечері напередодні зустрічі вона відкрила список і раптом не зрозуміла, навіщо записала Мирона Дороша.

Прізвище щось нагадувало. Можливо, автора, який залишив коментар під фотографією. Ірина зайшла на «Літерею» й ввела ім’я в пошуку.