Розділ 3. Підтвердьте вигаданість

До ранку листування стало нормальним.

Ірина прокинулася о сьомій, одразу взяла телефон і відкрила звернення. Повідомлення про пам’ять, документи, зображення та інші носії зникли. На їхньому місці стояла звичайна відповідь:

Після підтвердження вигаданості модераційна перевірка буде завершена, а пов’язані обмеження — зняті.

Речення про подібність між вигадкою та реальністю теж не було. Останнє повідомлення закінчувалося підписом:

Світлана, відділ модерації контенту.

Час надсилання змінився з 02:14 на 18:47 попереднього дня.

Ірина перевірила електронну пошту. Нічних сповіщень не залишилося. У кошику нічого не було. Історія повідомлень у застосунку показувала лише звичайну розмову про правила, художні збіги й можливість додати застереження.

Кнопка ПІДТВЕРДИТИ ВИГАДАНІСТЬ залишалася.

Ірина відкрила галерею. Уночі вона зробила шість знімків екрана. На першому мало бути повідомлення: Не лише у текстах. На другому — перелік носіїв, у яких система збиралася припинити асоціації. На третьому — фраза з локальної чернетки.

У галереї лежали шість однакових знімків сторінки підтримки.

На кожному було написано:

Для збереження публікацій необхідно підтвердити художній характер творів.

Ірина збільшила дату. 02:14.

Отже, принаймні час залишився.

Вона пішла на кухню, поставила чайник і дістала зі шухляди блокнот. Писала швидко, поки пам’ятала точні формулювання:

Не лише у текстах.

У пам’яті, документах, зображеннях та інших носіях, які можуть підтримувати хибний зв’язок.

Подібність виникає тоді, коли вигадка надто точно відтворює реальність.

Ви наблизилися до межі допустимого художнього збігу.

Поруч записала час — 02:14 — і назву порожнього файлу на ноутбуці.

Ручка залишала звичайний синій слід. Нічого не зникало. Ірина зачинила блокнот і поклала його під стопку старих квитанцій. Відразу відчула себе людиною, яка починає збирати докази стеження за допомогою побутової техніки.

Їй не подобалося це відчуття.

Раціональних пояснень усе ще було достатньо. Вона могла втомитися й неправильно прочитати автоматичні повідомлення. Могла побачити власне речення там, де стояв лише схожий набір слів. Знімки екрана іноді дублювалися через збій синхронізації. Порожній файл міг не зберегтися або відкритися не з тієї папки.

Залишалося лише пояснити, чому вона дослівно пам’ятала повідомлення, яких тепер не існувало.

Ірина набрала номер підтримки, зазначений у договорі з авторами. Спочатку автовідповідач запропонував вибрати мову, потім попередив про запис розмови й попросив назвати номер звернення.

Після кількох хвилин музики відповіла жінка.

— Підтримка авторів, добрий день.

— Добрий день. Мене звати Ірина Савчук. На платформі я зареєстрована як Александр Лойер. У мене відкрите звернення щодо видаленого блогу та трьох книг.

— Одну хвилину.

Було чути клавіатуру.

— Так, бачу. Ваш блог уже відновлено після редагування.

— Блог — так. Мене цікавлять книги й нічне листування.

— Яке саме?

— Після другої години мені відповідала людина без підпису. Повідомлення потім зникли.

Жінка замовкла.

— Підтримка не працює вночі.

— Але відповіді надходили.

— Можливо, автоматичні.

— Автоматична система написала, що шукатиме зв’язки між моїми персонажами та реальними людьми в пам’яті й документах.

Цього разу пауза тривала довше.

— Ви можете надіслати знімок екрана?

— Можу. Але текст на знімках теж змінився.

Ірина почула власне речення й зрозуміла, наскільки воно звучить.

— Тобто знімок не підтверджує ваших слів? — обережно запитала співробітниця.

— На ньому залишився час. 02:14.

Знову застукали клавіші.

— У нашій системі остання відповідь датована вісімнадцятою сорок сьомою.

— Її підписала Світлана.

— Так.

— Я можу поговорити зі Світланою?

— Зараз перевірю.

Музика повернулася. Ірина чекала майже три хвилини.

— З’єднати безпосередньо не можу, — сказала жінка. — Але передам прохання передзвонити.

— Вона сьогодні працює?

— Так.

— Вона справді читала мої книги?

— Модератор перевіряв матеріали, пов’язані зі зверненням.