Розділ 11

Розділ 11

 "Новий власник"
 

Кафе "Папірус" зустріло ранок непривітно. На столі стояли недопиті чашки кави, а в повітрі висіла напружена мовчанка. Навіть Марсік, який зазвичай носився по приміщенню немов ураган сьогодні сидів під столом, насторожено спостерігаючи за дверима.

Аліса перебирала папери на стійці – договори, фінансові звіти - все, що могло знадобитися для розмови з новим власником. Макс стояв біля вікна, стиснувши кулаки.

— Ти впевнений, що це той самий бізнесмен, про якого говорила Софія? – запитала вона.

— Так. Андрій Лозинський. Він скуповує маленькі кафе по всьому місту, щоб переробити їх у франшизи. – Макс повернувся до неї, і в його очах горів вогонь. – Він знищує все, що робить ці місця унікальними.

Двері відчинилися.

Увійшов чоловік у дорогому костюмі, з холодною усмішкою на обличчі. За ним – двоє охоронців.

— Максим Ковальчук? – він простягнув руку. – Андрій Лозинський. Радий познайомитися.

Макс не поспішав приймати запрошення.

— Ви прийшли оглянути кафе?

— Так. І поговорити про ваші подальші плани. – Лозинський оглянув приміщення, і його погляд на мить зупинився на Алісі. – Ви, мабуть, той самий дизайнер, який працює над редизайном?

— Так, – відповіла вона, відчуваючи, як стискається шлунок.

— Цікаво. – Він кинув папку на стіл. – У мене є пропозиція.

Пропозиція, від якої не відмовляються.

Лозинський розкрив папку. Всередині – проєкт перероблення "Папіруса" у стандартне кафе мережі "Urban Brew".

— Ви залишитеся керуючим – сказав він. – Але дизайн, меню, концепція – все зміниться.

Макс стиснув зуби.

— Це не просто кафе. Це...

— Я знаю. "Місце з душею". – Лозинський усміхнувся. – Але душа не продається. А бізнес – так.

Аліса подивилася на Макса. Він був блідий.

— Я подумаю, – нарешті вимовив він.

— У вас два дні. – Лозинський кивнув охоронцям і вийшов, залишивши за собою важку тишу.

Як тільки двері зачинилися, Макс ударив кулаком по стіні.

— Він хоче знищити все!

Аліса підійшла до нього, але не знала, що сказати.

— Що ми будемо робити?

Макс глянув на неї.

— Боротися.

— Як?

— Не знаю. Але я не віддам йому "Папірус".

Марсік, нарешті вибравшись з-під столу, підійшов до них і муркотів, ніби намагався щось сказати.

Аліса раптом усміхнулася.

— А якщо... ми зробимо так, щоб це місце стало ще ціннішим?

Макс підняв брови.

— Що ти маєш на увазі?

— Ми перетворимо "Папірус" не просто в кафе. А в легенду.

План Аліси

Вона швидко накидала ідею:

1. Книжковий клуб – щотижневі зустрічі з авторами.

2. Вечори поезії та музики – живий звук у затишній атмосфері.

3. Меню за мотивами книг – кожна страва з історією.

4. Соцмережі – Денис зніме кумедні відео з Марсіком у ролі ведучого.

— Якщо ми зробимо це місце культовим, Лозинський не зможе його закрити, – сказала вона. – Люди не дозволять.

Макс дивився на неї з подивом.

— Ти... геній.

— Ну, я ж дизайнер, – вона посміхнулася. – Я спеціаліст з того, щоб робити речі красивими.

— То що, починаємо?

— Починаємо.

Денис, який підслуховував біля дверей, увійшов із піднятими руками:

— Я в команді! І Марсік теж.

Кіт мявкнув на підтвердження.