Розділ 10

Розділ 10

 "Ти мене кохаєш?" – несподіване питання
 

Ранок почався з катастрофи. Марсік, який явно вирішив, що Аліса – його особистий ворог, зірвався з полиці прямо на її улюблену білу блузку (так, вона знову її наділа), залишивши на ній відбитки лап, схожі на абстрактний твір мистецтва.

"Вітаю в моєму світі" – Макс подав їй кухонний рушник, намагаючись приховати усмішку. "Марсік зазвичай так вітає нових людей."

"Вітання, сказати..." – Аліса витирала кавові плями, які тепер прикрашалися ще й слідами котячих лап. "Мені здається, він мене ненавидить."

Марсік, немов підтверджуючи її слова, гордо відвернувся і почав вилизувати лапу.

Двері кафе відчинилися з дзенькотом. Увійшов Денис з підозріло великою коробкою.

"О, новоспечені кохані!" – він поклав коробку на стіл. "Для вас подарунок від усього колективу."

Аліса обережно підняла кришку. Всередині лежали:

1. Набір серветок з написом "На випадок чергової катастрофи"

2. Футболка з принтом "Я вижила після вечірки в "Папірусі"

3. Нашийник для кота з написом "Я знищив блузку Аліси"

"Ми хотіли ще торт замовити, але подумали – рано ще" – пояснив Денис. "До речі, клієнти вже почали приходити. Вони всі хочуть подивитися на ту дивачку, яка змогла приручити нашого боса."

Кафе справді було повним. Надзвичайно повним. Надзвичайно цікавим. Кожен другий клієнт знаходив привід підійти до Аліси:

"Ви та сама дівчина з вечірки?"
"А правда, що ви пролили на Макса каву, і це була любов з першого погляду?"
"Ви можете мені теж знайти хлопця? У вас явно є талант!"

Макс спочатку намагався її рятувати, але потім просто став поруч і сміявся. Аліса ж почувалася як зірка реаліті-шоу, яку всі хочуть розпитувати про особисте життя.

Тільки під вечір, коли клієнтів стало менше, вони змогли перевести дух. Аліса присіла на стілець біля стійки, відчуваючи, як ноги гудуть від втоми.

"Ну що, як тобі перший день у ролі моєї дівчини?" – Макс поставив перед нею каву (без цукру, з корицею – він уже запам'ятав, як вона її любить).

"Надзвичайно... насичений" – вона зробила ковток. "Як думаєш, вони коли-небудь заспокоються?"

"У цьому містечку? Навряд чи. Але..." – він нахилився до неї, – "я можу запропонувати тобі втечу."

Це виявився старий мотоцикл Макса, схований у задньому дворі кафе.

"Ти жартуєш?" – Аліса оглянула блискучу чорну машину. "Ти їздиш на мотоциклі?"

"Чому б і ні?" – він подав їй шолом. "Ну що, поїхали?"

Вона ніколи раніше не їздила на мотоциклі. Це було набагато краще, ніж вона собі уявляла. Вітер у волоссі, його спина перед нею, місто, що миготіло у вечірніх вогнях. Вони їхали без маршруту, просто кудись, де їх ніхто не знав.

Макс зупинився на узбіччі дороги, з якої відкривався вид на все місто. Зірки, що починали згортатися на небі, міське мерехтіння внизу – все це здавалося казкою.

"Красиво" – прошепотіла Аліса.

"Так" – він дивився не на місто, а на неї.

Раптом вона почула дзвінок телефону. Повідомлення від Софії: "Дзвони негайно. Це важливо."

Аліса показала екран Максу. Він кивнув:

"Телефонуй. Я почекаю."

Софія підняла трубку після першого ж дзвінка:

"Ти не повіриш! Я тільки що дізналася – Ольга продала свої права на кафе якомусь бізнесмену! Він завтра приходить оглядати місце!"

Аліса відвела телефон від вуха і переказала новину Максу. Його обличчя стало кам'яним.

"Повертаємось" – сказав він просто.

Дорога назад здавалася вже не такою веселою. Аліса обіймала Макса за талію, відчуваючи, як його тіло напружене. Вона знала – завтра їх чекає важкий день.

Але коли вони зупинилися перед кафе, Макс раптом обернувся до неї:

"Хоч би що там було – ми разом. Договорились?"

Аліса кивнула. Вона готова була до будь-яких викликів. Навіть до нового дня, який міг змінити все.