Розділ 9

Розділ 9

Перший ранок після дощу
 

Аліса прокинулася від того, що в лице їй дихав кіт. Той самий триколірний пухнастик, який тепер гордо сидів на подушці поруч, наче страж її сну.

"Де я?" - прошепотіла вона, коли сонна розмазаність свідомості почала розчинятися. Пам'ять повернулася разом з усмішкою: дощ, грог, поцілунок... Макс.

Підковзнувшись на килимку (який, здавалося, з'явився тут спеціально, щоб підставити їй ногу), Аліса вийшла у вузький коридор. Запах кави і якогось печення заповнив ніздрі. Вона йшла на цей запах, як мандрівник на світло вогника.

Кухня виявилася маленькою, але неймовірно затишною. Макс стояв біля плити в футболці, яка занадто розтягнулася на плечах, і штанцях у сіру смужку. Він помітив її та кивнув у сторону сковорідки:

"Сніданок буде через п'ять хвилин. Якщо, звісно, ти не проти яєчні з томатами."

"Ти готуєш?" - Аліса сіла на табурет біля барної стійки, відчуваючи, як тепло розливається під шкірою. Не від плити - від цієї картини домашності, яка була настільки не схожа на все, що вона знала про Макса.

"Не готую" - він серйозно подивився на неї. "Я створюю кулінарний шедевр. Різниця принципова."

Кіт (як виявилося, його звуть Марсік) запрошено стрибнув їй на коліна. Аліса гладила його, спостерігаючи, як Макс майстерно перевертає яєчню, при цьому постійно щось бурмочучи собі під ніс. Це був якийсь інший Макс - розкутий, без своїх звичних іронічних масок.

"Що?" - він помітив її погляд.

"Нічого. Просто... не думала, що ти так добре володієш кухонним інвентарем."

"О, це ще не все" - він відкрив духовку, звідки пішов аромат свіжої випічки. "Круасани власного виробництва. Від Дениса рецепт викрав."

Сніданок виявився неймовірно смачним. Аліса, яка зазвичай обмежувалася кавою зі швидким перекусом, з'їла все до останньої крихти. Вони розмовляли про дрібниці - про те, як Марсік любить спати на клавіатурі ноутбука, про найнезручніших клієнтів кафе, про те, що Аліса ніколи не вміла готувати омлети.

Раптом Макс поклав руку на її долоню:

"Слухай, я подумав... Може, сьогодні візьмемо вихідний? Покажу тобі місце, про яке мало хто знає."

Аліса хотіла посперечатися, що в них купа роботи після вчорашнього, але щось в його очах змусило її просто кивнути.

Таємне місце виявилося старим книжковим магазином на околиці, де продавали раритетні видання. Макс знав тут усіх, і його зустріли як старого друга.

"Ти ж казав, що не любиш читати" - Аліса пробігла пальцями по пахнучих старовинних палітурках.

"Я не люблю сучасні книжки. Ось це - інша справа." Він подав її том у шкіряній палітурці. "Перше видання "Маленького принца". 1943 рік."

Аліса обережно перегорнула сторінки, відчуваючи під пальцями шорсткуватість старовинного паперу. Раптом з книги випала фотографія. Молодший Макс і Ольга, обіймаючись перед Ейфелевою вежею.

"Вибач." - вона хотіла швидко повернути фото, але Макс зупинив її руку.

"Не треба. Це було. Це частина мене. Я не хочу це приховувати." Він поклав фотографію назад у книгу. "Але тепер у мене є нова історія."

Вони вийшли з магазину в обіймах, несучи куплену книгу (і ще одну - для Аліси). Марсік зустрів їх біля дверей кафе, де вже кипіла робота. Денис подивився на них із презирливим виглядом:

"Ну що, котики, нагулялися? Тут без вас справ на кілька томів накопичилося."

Але в його очах читалася щира радість за них. Навіть коли він кинув у Макса рулон кухонного паперу зі словами: "Тобі це знадобиться, слинявчику."

Аліса сміялася, притискаючи до грудей книгу, яку їй подарував Макс. Вона знала - це лише початок їхньої історії. І найцікавіше ще попереду.

Раптом двері відчинилися. Увійшла Ольга — бліда, з папкою в руках.

— Максе, нам треба поговорити. Наодинці.

Аліса відчула, як у шлунку все стислося. Але Макс лише кивнув:

— Все, що ти хочеш сказати, можеш говорити перед Алісою.

Ольга розкрила папку. Всередині були документи з логотипом кафе.

— Ти забув, що я була співвласницею? Я продала тобі свою частину, але за договором маю право на 20% прибутку за останні два роки.

Тиша.

— Ти жартуєш, — Макс схопив папку. — Ми ніколи не оформляли...

— Оформили. І я тут, щоб отримати своє.

Аліса подивилася на Макса — його обличчя стало кам'яним.

Після того, як Ольга пішла (не без усмішки на адресу Аліси), Макс замкнувся в офісі.

Аліса знайшла його там, він погряз у паперах.

— Що це було? — запитала вона.

— Моя помилка, — він провів рукою по обличчю. — Я думав, вона просто прийшла мене дражнити. Але це...

— Серйозно.

— Так. І якщо вона має рацію, мені доведеться продати кафе.

Аліса сіла поруч і взяла його за руку:

— Ми знайдемо вихід.

Він подивився на неї:

— Чому ти така впевнена?

— Бо я вже не можу уявляти це місце без тебе.

Макс раптом усміхнувся:

— Знаєш що? Я теж.

Кіт, який підійшов до них, муркотів, ніби казав: "Ну нарешті-то!"