Розділ 6

Розділ 6

Колишня у дверях
 

Тиша в кафе стала густою, наче дощовий туман за вікном. Аліса відчула, як її пальці непомітно стиснули край стола. Кіт, схований під ногами, легенько дряпав її кеди кігтями – наче нагадував: "Ти ще тут?"

Ольга стояла біля дверей, злегка похитуючись на підборах. Вона була красивою – це Аліса помітила одразу. Довге світле волосся, досконалий макіяж, пальто, яке коштувало більше, ніж Алісина зарплата за місяць.

— Я… я повернулася, – промовила Ольга, і її голос звучав нерішуче.

Макс устав. Його обличчя було немов вирізьблене з каменю.

— На кілька днів? Чи просто щоб перевірити, чи не спалив я ще твої речі?

Ольга знервовано засміялась:

— Я завжди знала, що ти не спалив їх. Ти не з тих.

Аліса відчула, що її присутність тут – зайва. Вона почала непомітно збирати свої речі, але Макс раптом обернувся до неї:

— Алісо, почекай.

Його тон не залишав варіантів. Вона завмерла.

Ольга підійшла ближче. В її руках була невеличка коробочка.

— Я привезла тобі дещо. З Барселони.

Вона поставила коробку на стіл. Макс навіть не глянув на неї.

— Чому ти тут, Ольго?

— Я… – вона глянула на Алісу, – можливо, нам варто поговорити наодинці?

Аліса миттєво схопила рюкзак:

— Так, звичайно, я…

— Ні, – Макс перекрив її. – Аліса зараз працює над редизайном кафе. Вона залишається.

Ольга здивовано підняла брови.

— Редизайн? Ти ж завжди казав, що ніколи не зміниш цього місця.

— Люди змінюються, – сухо відповів Макс.

Тиша знову нависла в повітрі.

Ольга зітхнула і сіла за стіл.

— Гаразд. Я приїхала, тому що… ми з Артемом розлучилися.

Макс не зреагував.

— І я подумала… – вона обережно доторкнулася до його руки, – що, можливо, ми могли б поговорити?

Аліса відвела погляд. Її пальці мимоволі стиснули олівець так сильно, що він тріснув.

Макс усміхнувся. Але це не була щира усмішка.

— Ольго, ти приїхала, тому що твій ідеальний план не спрацював. А тепер шукаєш запасний варіант.

Ольга зблідла.

— Це не так…

— Це саме так, – він устав. – І я не запасний варіант.

Кіт виліз з-під столу і пішов до дверей, наче дав знак, що розмова закінчена.

Ольга теж вийшла з-за столу. Її очі блищали.

— Ти справді думаєш, що ця… – вона кинула погляд на Алісу, – дизайнерка змінить твоє життя?

Аліса відчула, як щоки спалахують жаром.

— Вона вже змінила, – несподівано сказав Макс.

Ольга замовкла. Потім різко повернулася і вийшла, грюкнувши дверима.

Тиша.

Аліса не знала, куди дивитися.

— Вибач, – прошепотів Макс.

— За що?

— За те, що втягнув тебе в це.

Вона підняла на нього очі.

— Ти… ти справді так подумав? Що я змінила твоє життя?

Макс глянув на неї, і в його очах з’явилася іскра, якої вона раніше не бачила.

— Може, ще не змінила. Але точно на правильному шляху.

Кіт біля дверей мявкнув, наче підтверджуючи його слова.