Розділ 5

Розділ 5

Таємничий кіт
 

Дощ барабанив по вікнах кафе, коли Аліса прийшла на роботу над проєктом. Вона була рання — Макс ще навіть не відчинив заклад. Притулившись під навісом, вона намагалася сховатися від води, коли раптом почула дивний звук.

"Мяу?"

Біля її ніг сидів великий пухнастий кіт з триколірним забарвленням. Він дивився на неї з таким виразом, ніби знав її все життя.

— Ти ж не збираєшся мене облити кавою, так? — поцікавилась Аліса, нахиляючись.

Кіт у відповідь терся об її ногу, залишаючи на штанях сліди від дощу. В цей момент заскрипів замок.

— О, ранкова пташка, — почувся знайомий голос. Макс стояв у дверях, тримаючи в руках пакет з бубликами. Його волосся було злегка збите від дощу. — І... кіт?

— Він не мій, — поспішно сказала Аліса.

— Звісно, — Макс усміхнувся. — Просто випадково прийшов саме до тебе.

Кіт, наче підтверджуючи його слова, урчав і пішов за Алісою всередину.

Кафе було тихим і порожнім — ідеальне місце для роботи. Аліса розкладала свої креслення, коли кіт раптом стрибнув на стіл.

— Ей! — вона спробувала його зігнати, але кіт лише розлігся на її ескізах. — Максе, забери свого кота!

— Він же не мій, — голос Макса лунав з-за стійки, де він готував каву. — Хоча... виглядає так, ніби сам це вирішив.

Аліса зітхнула і обережно почала гладити кота. Він закрив очі від задоволення.

— Гаразд, ти можеш залишитися. Але тільки якщо не будеш чіпати мої олівці.

Кіт, звісно, одразу зіштовхнув олівець на підлогу.

Працюючи над проєктом, Аліса помітила щось дивне. Кіт уважно спостерігав за нею, а потім раптом стрибнув на одну з полиць і почав щось дряпати лапою.

— Що там у тебе? — зацікавилась вона.

На полиці лежала старий альбом для фотографій. Аліса обережно взяла його. Перша сторінка була підписана: "Ольга та Макс. Наші історії."

Вона на мить завмерла. Ольга. Та сама дівчина з фотографії.

— Що ти там знайшла? — почувся голос Макса за спиною.

Аліса миттєво закрила альбом.

— Нічого! Твій... е... кіт просто щось шукав.

Макс подивився на альбом, і його обличчя змінилося.

— Це особисте, — тихо сказав він.

— Я не хотіла...

— Не бреши, — він перервав її, але без злості. — Ти ж горіла від цікавості з того дня.

Кіт, наче відчуваючи напругу, терся об ноги Макса.

Вони сиділи за столиком. Альбом лежав між ними, як німий свідок минулого.

— Ми були разом п'ять років, — почав Макс. — Вона... вона пішла до мого колишнього друга. Тепер вони живуть у Барселоні.

Аліса мовчала.

— Це було два роки тому. Я відкрив це кафе для нас двох. А потім залишився тут сам.

Кіт стрибнув Максу на коліна.

— І ось, — він погладив кота, — здається, хтось вирішив, що мені потрібен компаньйон.

Аліса не знала, що сказати. Натомість вона обережно поклала руку на альбом.

— Мені шкода.

— Не треба, — Макс злегка усміхнувся. — Все минуло. Просто... іноді я все ще думаю, що вона може повернутися.

Тиша. Дощ за вікном стих.

Раптом двері кафе відчинилися, і ввійшла жінка. Висока, білява, в елегантному пальто.

— Привіт, Макс — сказала вона.

Аліса побачила, як Макс завмер. Його обличчя стало блідим.

— Ольга.

Кіт, наче відчуваючи щось недобре, зірвався і сховався під стіл.

Аліса відчула, як її серце забилося швидше. Вона не знала, чи залишатися, чи йти. Але перед нею була жива легенда — причина всіх цих таємниць.

Ольга подивилася на неї.

— Я не перервала?