Розділ 3

Розділ 3

Незручний союз
 

Аліса стояла перед дверима кафе, стискаючи папку з портфоліо так сильно, що нігті впилися в долоні. Вона ще раз перечитала смс від Софії:

"Ти збожеволіла? Це ж ідеальний шанс! Зроби йому «стриманий лофт», а потім ненароком вилий каву на його улюблений светр. Вічна слава тобі гарантована."

Дзвіночок над дверима дзвякнув іронічно-весело.

Кафе сьогодні було повне людей. Десь грала тиха джазова музика, за столиками сиділи студенти з ноутбуками, пара на побаченні ділила торт, а біля вікна якийсь хлопець із навушниками малював у блокноті. І серед усього цього — Макс, який, схрестивши руки, чекав на неї біля стійки.

— Ну що, — він підняв брови, — прийняла запрошення на наше маленьке шоу «Ненависть у прямому ефірі»?

Аліса насилу стримувала бажання кинути в нього папкою.

— Я тут тільки тому, що «Новий погляд» — мій шанс. Але якщо ти хочеш, щоб я пішла...

— Та ні, залишайся, — він махнув рукою. — Я вже приготувався морально. І купив пакет серветок. Про всяк випадок.

Денис, який стояв за стійкою, закашляв, прикриваючи сміх.

Макс провів її на другий поверх — невелику залу з полицями книжок і старим диваном.

— Ось це все треба переробити, — сказав він. — Але тільки ніяких «вайбових» штук. Я хочу, щоб тут залишився дух кафе, а не щоб воно перетворилося на...

— На що? — Аліса налаштувалася на бійку.

— На бездушний інстаграмний фон для селфі.

Вона розплющила очі.

— Ти взагалі розумієш, що таке сучасний дизайн?

— Розумію. І саме тому ненавиджу.

Аліса зітхнула і дістала планшет із замальовками.

— Дивись. Я думала про теплі дерево та метал, полиці під старовину, але...

— Ні.

— Що «ні»?

— Все, що ти зараз сказала.

Вона стиснула зуби.

— Ти взагалі хочеш щось міняти?

— Так. Але не так.

— О БОЖЕ.

Після години суперечок Денис запропонував угоду:

— Давайте зробимо пробну зону. Одну. Якщо клієнтам сподобається — продовжуємо.

Макс похмуро кивнув. Аліса скривилася.

— Гаразд. Але тоді я самі вибираю, що робити.

— Ні.

— ЧОМУ?

— Бо це моє кафе.

Вона закрила обличчя руками.

Поки вони сперечалися про матеріали, Аліса помітила стару фотографію на полиці. На ній — Макс, молодший, посміхається, обіймаючи білявку в білій сукні.

— Хто це? — не втрималася вона.

Макс різко обернувся. Його обличчя на мить стало кам'яним.

— Ніхто.

Він узяв фотографію і сунув її у кишеню.

Тиша затягнулася незручно довго.

— Ну то що, — нарешті сказав Макс, — робимо цю зону?

— Робимо, — відповіла Аліса, але в голові вже крутилося: "Що це було?"

Коли Аліса збиралася йти, Макс раптом сказав:

— Завтра о десятій. Без запізнень. І без білих блузок.

Вона хотіла щось гостре відповісти, але раптом помітила, як він нервово торкається кишені, де лежала та фотографія.

— О десятій, — лише кивнула вона.

Виходячи, вона почула, як Денис питає:

— Що, вона така сама уперта, як Ольга?

Аліса не почула відповіді. Але тепер вона знала — у Макса є таємниця.