Розділ 2

Розділ 2

Ненависть з першого погляду
 

Аліса прокинулася з тупою головним болем і почуттям, що весь світ проти неї. Вчорашній вечір вона провела, дивлячись ромкоми та з'їдаючи півлітра морозива прямо з коробки. На подушці лежала залишена пляма від туші — сліди вчорашніх сліз.

"Ніколи більше", — пообіцяла вона собі, розгледівши у дзеркалі спухлі очі. "Ніколи більше я не зайду в це прокляте кафе."

Але доля, як завжди, мала інші плани.

"Ти що, зовсім з'їхала?" — Софія, її найкраща подруга, дивилася на неї з виразом сумніву, коли Аліса розповіла про вчорашні пригоди. Вони сиділи у улюбленій пекарні Софії, де подавали найсмачніші круасани в місті. "Це ж 'Папірус'! У них найкраща кава в місті!"

"Мені байдуже, яка там кава", — буркнула Аліса, відкушуючи шматок круасана. "Той тип — справжній негідник. Він навіть не спробував..."

"О боже, — перебила Софія, — ти ж казала, що бариста запропонував тобі безкоштовну каву і десерт. Звучить як чудовий сервіс, як на мене."

Аліса скривилася. "Ти мене взагалі слухаєш? Він зруйнував мою зустріч! Мою кар'єру!"

Софія покрутила пальцем біля скроні. "Ти драматизуєш. Іди туди знову. Доведи, що ти не така вразлива."

"Ніколи в житті", — твердо заявила Аліса.

"Ніколи" тривало рівно двадцять годин. Вже наступного ранку Аліса знову стояла перед "Папірусом", стиснувши в руці телефон. Дощ знову лляв як з відра, а єдине інше кафе в районі було закрите на ремонт.

Дзвіночок над дверима дзвінко оголосив про її вхід. Всередині було майже порожньо — лише кілька клієнтів, що сиділи з ноутбуками, і той самий кіт на підвіконні.

"Ну, ну, — почувся знайомий голос. — Хто це до нас повернувся?"

Макс стояв за стійкою, схрестивши руки на грудях. Сьогодні на ньому був темно-синій светр, який робив його очі ще більш виразними. Аліса помітила, що він був вищим, ніж здавалося вчора — майже на голову вищий за неї.

"Я просто хочу кави", — сказала вона, намагаючись звучати байдуже. "Американо. З собою."

"О, тепер обережніші з вибором напоїв?" — він усміхнувся, взявши порожню чашку. "І одягу теж?"

Аліса відчула, як гаряча хвиля гніву підійматися до обличчя. "Ти справді такий самозакоханий ідіот, чи просто граєш цю роль?"

На здивування, Макс розсміявся. "Принцесо драматизму, я навіть не намагався. Це мій природний шарм."

"Шарм? — фиркнула Аліса. — Більше схоже на токсичну маскулінність."

"Ого, — він підняв брови, — хтось тут читав феміністичні блоги."

Денис, бариста, який стояв поруч, закашляв, прикриваючи сміх. Аліса кинула на нього злий погляд.

"Твоя кава, — Макс поставив перед нею паперовий стакан. — На цей раз без додаткових спецефектів."

Аліса швидко взяла стакан, уникаючи дотику до його пальців. "Скільки?"

"Безкоштовно. Вважай це вибаченням за вчорашнє."

Вона хотіла щось відповісти, але раптом помітила оголошення на стіні: "Шукаємо дизайнера інтер'єрів. Гарні умови."

Макс помітив її погляд. "Що, хочеш спробувати? — він усміхнувся. — Якщо, звісно, зможеш утриматися від білих блузок."

"Я краще помру з голоду", — відповіла вона і вийшла, грюкнувши дверима.

Але коли вона сіла в авто, її телефон задзвонив. Невідомий номер.

"Аліса Мірошниченко? — сказав жіночий голос. — Мене звуть Оксана, я керівник проєкту 'Новий погляд'. Ми бачили ваші роботи і хотіли б запропонувати вам співпрацю."

Аліса ледь не впустила телефон. "Новий погляд" був одним з найпрестижніших журналів про дизайн у країні.

"Звичайно, я... я дуже вдячна за пропозицію", — вимовила вона, відчуваючи, як серце почало битися швидше.

"Чудово. Проєкт нестандартний — нам потрібен свіжий погляд на переосмислення простору кафе-книгарні. Заклад називається 'Папірус'."

Аліса замерла. "Що?!"

"Так, власник Макс Ковальчук дуже рекомендував вас після вчорашньої... е-е-е... зустрічі."

Аліса повільно повернула голову до кафе. У вікні стояв Макс і махав їй рукою з широкою усмішкою.

"Я... я подзвоню вам пізніше", — прошепотіла вона і повісила трубку.

У її голові крутилася лише одна думка: "Він що, зовсім з'їхав з глузду?"