Епілог-бонус

Три роки потому

Еллі

– Марку, віднеси, будь ласка, це на стіл, – покликала свого чоловіка з вулиці, де він займався грилем разом з Русланом та моїм татом, а наші мами з Мирославою сервірували стіл.

– Вже йду, – вигукнув, а потім через хвилину вже був біля мене.

Марк, як завжди, спочатку поцілував мене, а потім погладив мій далеко не маленький животик. Це у нього був такий ритуал з тієї пори, як ми дізналися про вагітність.

Тоді, до речі, ми й наважилися на купівлю свого будинку. Давно про це говорили, та далі розмов справа не заходила. І ось ми вже пів року живемо у своєму невеличкому будинку у передмісті столиці. Я обожнюю це місце. Хоч будували його й не самі, але ремонт був продуманий нами до дрібниць. Особливу увагу приділили дитячій кімнаті та ігровій зоні на внутрішньому дворі. Син ще не народився, але вже має крутий майданчик з різними гойдалками та гірками.   

– А ось і ми, – почула радісний голос зі сторони входу.

Це вже Саша з Ромою до нас прибули. З Ромою ми бачимося досить часто на роботі, а от Олександра у нас ділова жінка, її важко витягнути кудись. Ромчик ще тоді три роки тому пішов з лейблу слідом за Марком. Але у нас він став не простим помічником, а керівником HR-відділу. Ні секунди не пожалкували, що доручили йому це. Він за ці роки став справжнім професіоналом, тож колектив у нашій школі неймовірно крутий. Саша, як і хотіла, стала стюардесою. Шалений графік, багато країн, багато перельотів. Все це вплинуло на те, що їх стосунки з Ромою закінчилися. Це їм обом далося важко, але вони залишилися друзями. Однак, сумніваюся, що вони довго ще будуть ховатися за своїм статусом "друзів". Кожен з нашої компанії бачить, що вони досі кохають один одного. Та ми не заважаємо і не даємо порад, Саша з Ромою мають самі з цим розібратися.

– Привіт, – крикнула, не відриваючися від приготування салату. – Проходьте на вулицю. Там Марк з батьками. 

Рома пішов, а Сашка вирішила допомогти мені, хоч це було і не обов'язково.

– Як там маленький, ще не проситься на волю? – хитро підморгнула, схиляючи погляд на мій живіт.

– Артуру Марковичу і в мами в животику добре, але це ненадовго. 

– Коли тобі народжувати, нагадай?

– Через три тижні, – відповіла за мене Таша, яка зайшла на кухню так тихо, що я навіть не помітила. – Привіт, дівчатка, скучила за вами, – сказала і по черзі обійняла нас.

– Ми теж, актриса великого кіно, тебе з твоїм знімальним графіком ніколи й не зловиш, – трохи ображено пробуркотіла, адже сумую за своєю найкращою подругою.

– Ну, Еллі, обіцяю, тепер будемо бачитися частіше.

– Добре-добре, – вже знову з посмішкою відповіла, ніколи не вміла на неї ображатися.

Таша у нас з минулого року знімається у фільмах. Випадково одного разу потрапила на кастинг і пройшла. Це була епізодична роль, але подрузі так сподобалося, що вона почала ходити і на інші кастинги. Тепер вона може похвалитися своєю участю у двох повнометражних фільмах та головною роллю у молодіжному серіалі, який, до речі, фінансується компанією Ярослава та його батька.

Наскільки я знаю, Яр взяв цей проєкт на особистий контроль, тому вони часто перетинаються з Ташою, і не скажу, що подруга цьому рада. Вони з Яром довго не могли терпіти один одного. Не знаю, чому була така ненависть, але їм було важко її подолати. На загальних гулянках, на яких Ярослав завжди був присутній, адже став нам хорошим другом, вони намагалися сісти якнайдалі і навіть не переговорювалися. Спільна робота допомогла їхнім стосункам, тепер вони хоч спілкуються інколи. Але якщо хочете знати мою думку – скоро у нас з'явиться нова парочка. Як говориться, від ненависті до кохання... Ну ви зрозуміли.

Трохи пізніше до нас приєдналися Софа з Ігорем та їх маленька донечка Анастасія. Софа зараз вагітна другою дитиною, тому у мене вже є компанія для щоденних прогулянок. Потім приїхали Назар з Євою. Вони у нас багато подорожують світом, тому не спішать з дітками, але це їхнє право. А за ними вже й Антон з Аліною та донькою з'явилися.

Останнім прибув Яр з купою подарунків для присутніх дітей і для свого майбутнього похресника – нашого сина. Він завжди так робить, коли збираємося всі разом, обов'язково привозить іграшки для кожної дитини. Впевнена, він буде чудовим батьком.

Тепер всі на місці.

Що ми сьогодні святкуємо? Нашу річницю з Марком. Три роки тому саме в цей день ми з ним вперше зустрілися в ресторані. Ця зустріч змінила все у нашому житті, тому ми кожного року збираємо родину, щоб відсвяткувати цю визначну подію.

Як завжди, день пройшов дуже гарно. Було багато розмов, сміху та веселощів. Я обожнюю, коли ми ось так всі разом збираємося, хоч це буває і не дуже часто. Доросле життя воно таке, в кожного купа своїх справ, тому я справді насолоджуюся кожним моментом на таких гулянках.

Коли вже друзі роз'їхалися, а батьки лягли спати, ми з Марком влаштувалися на терасі, щоб просто побути разом в тиші. Це наша маленька традиція кожного вечора. Навіть якщо ми будемо злитися один на одного, або ж надто втомлені після робочого дня – увечері ми однаково проводимо час разом. 

– Еллі, в мене для тебе є подарунок, – тихо сказав Марк, коли ми вмостилися на м'якій гойдалці.